Постанова Запорізький апеляційний суд № 326/107/20

Дата документу 12.01.2021 Справа № 326/107/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №326/107/20 Головуючий у 1 інстанції: Каряка Д.О. Провадження № 22-ц/807/377/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «12» січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював вчителем фізичної культури середньої школи №118 м. Донецьк, вчителем молодших класів Долинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, директором Гюнівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів та в інших навчальних закладах, має педагогічний стаж роботи більше 19 років. 02 серпня 2019 року ним було подано заяву на участь у конкурсі на посаду директора КЗ «Навчально-виховний комплекс «Єлизаветівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад». 15 серпня 2019 року відділом освіти Приморської районної державної адміністрації Запорізької області було проведено ознайомлення кандидатів із закладом, його трудовим колективом та представниками батьківського самоврядування, на якому були присутні члени конкурсної комісії з конкурсного добору на посаду директора закладу, начальник відділу освіти Приморської районної державної адміністрації Запорізької області, батьки та учні школи. Під час зустрічі відповідач публічно заявила про те, що його було звільнено з Долинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів через те, що він ображав дівчат, що мало вплив не лише на негативне відношення оточуючих до нього та його родини, а і на неупередженість рішення конкурсної комісії. Вказана інформація є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності. На підставі зазначеного просив: 1) визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його честі, гідності та недоторканість ділової репутації наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 15 серпня 2019 року під час ознайомлення кандидатів на посаду директора комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Єлизаветівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» із закладом загальної середньої освіти, його трудовим колективом та представниками батьківського самоврядування про те, що його було звільнено з Долинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів через те, що він ображав дівчат; 2) зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно нього недостовірну інформацію, шляхом публічного озвучення ОСОБА_2 на найближчих масових зборах жителів с. Єлизаветівка, які відбудуться після набрання чинності судовим рішенням в даній справі, наступного тексту спростування: «15 серпня 2019 року під час ознайомлення кандидатів на посаду директора комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Єлизаветівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» із закладом загальної середньої освіти, його трудовим колективом та представниками батьківського самоврядування мною, ОСОБА_2 , озвучувались недостовірні та неправдиві відомості відносного ОСОБА_1 , а саме про те, що його було звільнено з Долинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів через те, що він ображав дівчат»; 3) стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 50 000 грн. Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на надання доказів поширення недостовірної інформації, що підтверджується показаннями свідків та аудіозаписом, спричинення йому моральних страждань, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що зазначена нею інформація є лише припущенням, послання позивача на вплив інформації на неупередженість комісії є безпідставним, вимоги про стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на вимогах закону. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висловлені відповідачем вислови є оціночними та є її думкою і поглядом, а тому не є предметом судового захисту. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на посаді вчителя початкових класів з 15 листопада 2001 року (наказ від 06 листопада 2001 року № 136-к Бердянського районного відділу освіти) по 14 вересня 2005 року (наказ від 14 вересня 2005 року № 60-к Бердянського районного відділу освіти), звільнений за власним бажанням. За період роботи з боку адміністрації, батьків та учнів, зауважень та скарг не було (а.с.10). У березні 2019 року батьки учнів КЗ «Навчально-виховний комплекс «Єлизаветівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» зверталися до голови Приморської районної ради ОСОБА_4 з письмовим зверненням щодо недопущення зміни директора школи та недопущення призначення на посаду директора школи ОСОБА_1 (а.с.49). 15 серпня 2019 року відділом освіти Приморської районної державної адміністрації Запорізької області було проведено ознайомлення кандидатів із закладом, його трудовим колективом та представниками батьківського самоврядування, на якому також були присутні члени конкурсної комісії з конкурсного добору на посаду директора закладу, начальник відділу освіти Приморської районної державної адміністрації Запорізької області, батьки та учні школи. Згідно з аудіозаписом, долученим позивачем до позовної заяви між позивачем та відповідачем відбулась розмова, в ході якої відповідач задає запитання позивачу про причину звільнення останнього з Долинської школи, а саме: ОСОБА_2 після відповіді ОСОБА_1 про те, що його звільнили за власним бажанням, говорить про те, що «його попросили». ОСОБА_1 перепитує. «Мене попросили?», на що ОСОБА_2 відповідає, що «це плітки». Як вбачається з протоколу № 3 засідання конкурсної комісії з конкурсного добору кандидатур на посаду директора КЗ «Навчально-виховний комплекс «Єлизаветівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» від 23 серпня 2019 року, кандидатами на посаду директора є: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . За результатами випробувань, відповідно до набраних балів кандидат на посаду директора - ОСОБА_5 був визначений переможцем, набравши більшу кількість білів (а.с.44-45,46). За результатами звернення ОСОБА_1 до Приморського відділу поліції щодо конфлікту з ОСОБА_2 проведено перевірку порушень вимог чинного законодавства та встановлено відсутність складу кримінального та адміністративного правопорушення, що підтверджується довідкою від 31 жовтня 2019 року (а.с.75). Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 8 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Враховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності позовних вимог, належним чином оцінив надані докази, в тому числі наданий позивачем аудіозапис зустрічі та показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили посилання відповідача на плітки, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та правильно встановив, що висловлена відповідачем інформація є викладенням пліток щодо підстав звільнення позивача. Отже, з урахуванням обставин, зазначених у позові та контексту всієї поширеної інформації щодо позивача, яка не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а була основана на інформації, що містила оціночні судження та викладення пліток, про що було одразу зазначено відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна інформація не є недостовірною, а тому спростуванню не підлягає, позивачем не доведено розповсюдження саме недостовірної інформації, яка б порушувала особисті немайнові права, і у зв`язку з цим позивач не вправі вимагати відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на надання доказів поширення недостовірної інформації, що підтверджується показаннями свідків та аудіозаписом, не заслуговують на увагу з огляду на те, що висловлена відповідачем інформація є оціночними судженнями, які, як було зазначено відповідачем після їх оголошення, є плітками. Таким чином, розглядаючи позов ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального права, обґрунтовані підстави для його скасування відсутні. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до повторення доводів позовної заяви, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 14 січня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова