Постанова 4808 № 352/469/18

Справа № 352/469/18 Провадження № 22-ц/4808/80/21 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Єлісевич О.М., з участю: представника Івано-Франківської обласної прокуратури - Гоголя В.В., представника Загвіздянської сільської ради - Устінського А.В., представників ОСОБА_1 : Кусмарцева М.О. , Шургот О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене головуючою суддею Хоминець М.М. 16 жовтня 2020 року, повний текст якого складено 26 жовтня 2020 року, в с т а н о в и в: У березні 2018 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району звернуся до ОСОБА_1 з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги були мотивовані тим, що рішенням Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА № 1023 від 15.11.2012 р. «Про надання дозволу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та № 1192 від 28.12.2012 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_4 »; визнано недійсним державний акт на право власності ЯМ № 749633, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1,1000 га кадастровий номер 2625881100:07:001:0864 в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_4 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді. У ході виконання даного судового рішення встановлено, що згідно договору купівлі-продажу №2198 від 14.09.2013 р. ОСОБА_4 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_5 . Останній на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26.09.2013 р. поділив земельну ділянку площею 1,1000 га на дві земельні ділянки площею 0,9 га та площею 0,2 га. Згідно відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, на підставі договору купівлі-продажу № 2391 від 08.10.2013 р. ОСОБА_5 відчужена відповідачу ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із власності Загвіздянської сільської ради не з її волі, позивач, з врахуванням зміни та уточнення позовних вимог, просив витребувати на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка розташована в адміністративних межах Загвіздянської сільської ради Тисменицького району, вартістю 241 180 грн. та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору. Рішенням Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2020 року в задоволенні позову Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апелянт вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав Загвіздянській сільській раді стало відомо після прийняття рішення Тисменицьким районним судом від 11 лютого 2016 року. Апелянт вказує на те, що Загвіздянська сільська рада як позивач, приймала участь у розгляді вищезазначеної справи, однак відповідач ОСОБА_4 не повідомляв суд, прокуратуру та Загвіздянську сільську раду, що земельна ділянка площею 1,1 га була відчужена ним на користь третіх осіб, а ОСОБА_5 , як наступний власник землі та ОСОБА_1 , як останній власник спірної земельної ділянки, участі у справі не брали і судом першої інстанції не залучались. При цьому апелянт зауважує, що у Загвіздянської сільської ради була відсутня інформація про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_6 та до ОСОБА_1 , оскільки із кримінального провадження №12013090250000378, яке взято до уваги судом першої інстанції, сільська рада не могла довідатись про зміну власника земельної ділянки в силу таємниці досудового розслідування, так як не була стороною кримінального провадження, а земельна ділянка не забудовувалась. Заступник прокурора вважає, що відмова у позові з підстав спливу позовної давності залишає спірне майно у володінні особи, яка не є його дійсним власником, а законний власник - сільська рада, в свою чергу, попри гарантії недоторканості та непорушності права власності, не може отримати належної сатисфакції. Також, на думку представника апелянта, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником, є триваючим порушенням права до моменту припинення в законному порядку правового титулу дійсного власника майна - позивача за віндикаційним позовом. Тому, на його думку, наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовуються. Представник позивача вважає помилковим висновок суду про те, що Загвіздянській сільській раді було відомо про порушення її прав після постановлення Тисменицьким районним судом ухвали від 28 квітня 2014 року про накладення арешту на спірну ділянку, оскільки Загвіздянська сільська рада не була заявником у кримінальному провадженні, не визнавалась потерпілою стороною, а тому не могла знати про порушення свого права. Крім того, представник апелянта вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Посилаючись на незаконність рішення суду, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені в судах першої та апеляційної інстанціях. У надісланому на адресу суду відзиві представник відповідача ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури заперечує. Додатково зазначає, що Загвіздянській сільській раді будо відомо про порушення її прав ще у 2014 році, оскільки ухвалою Тисменицького районного суду від 28 квітня 2014 року було накладено арешт на ряд земельних ділянок в урочищі «Рінь», а постановою від 30 січня 2015 року закрито кримінальне провадження №12013090250000378. Також ОСОБА_1 вказує на те, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад поширюється загальна позовні давність, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року при розгляді справи №362/44/17. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури скористалась також і Загвіздянська сільська рада. Представник Загвіздянської сільської ради апеляційну скаргу з вищезазначених мотивів підтримав, вказуючи на те, що сільській раді стало відомо про порушення її прав щодо спірної земельної ділянки в ході виконання рішення Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року, а тому позивачем не пропущено строк позовної давності. Також представник позивача вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду висловлений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17, оскільки обставини даної справи та справи, яку розглядала Велика Палата, відрізняються. Рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В засіданні апеляційного суду представник Івано-Франківської обласної прокуратури - прокурор Гоголь В.В. апеляційну скаргу з вищезазначених мотивів підтримав. Додатково вказав, що спірна земельна ділянка вибула з відання Загвіздянської сільської ради незаконно і це підтверджується судовим рішенням від 11 лютого 2016 року. Також зазначив, що ОСОБА_5 відчужив земельну ділянку ще у 2013 році, тобто до накладення арешту на земельні ділянки. Вказав, що Загвіздянська сільська рада не знала і не могла знати про порушення свого права, бо на спірній ділянці не відбувалось забудови. При цьому, на думку представника прокуратури, якби Державний земельний кадастр України в Івано-Франківській області діяв у законному режимі, то про порушення права сільради могло стати відомо раніше. Вважаючи оскаржене рішення незаконним, просить його скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора. Представник Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади - адвокат Устінський А.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з мотивів наведених у ній. Рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Представники відповідача ОСОБА_1 - адвокати Кусмарцев М.О. та Шургот О.В. , доводи апеляційної скарги заперечили, зазначивши, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку 08 жовтня 2013 року, його право було зареєстроване в державному реєстрі речових прав у той же день - 08 жовтня 2013 року, і з цього часу стало відомо про нового власника спірної земельної ділянки. Представники відповідача зазначили, що після реєстрації права в Державному земельному кадастрі України Загвіздянській сільській раді за умови належного здійснення її службовими особами своїх обов`язків могло стати відомо про перехід права власності на спірну ділянку до ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району, суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішенням Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що обставини щодо продажу ОСОБА_4 вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_5 , який поділив придбану земельну ділянку на дві, одну з яких площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878 відчужив ОСОБА_1 , прокуратурі і Загвіздянській сільській раді стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження №12013090250000378 від 26.04.2013 року, у якому посадові особи прокуратури та Загвіздянської сільської ради були задіяні у рамках досудового розслідування. Таким чином, звертаючись в суд з даним позовом 21 березня 2018 року, позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, що є підставою для відмови у позові. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, яке набрало законної сили 04 березня 2016 року, визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА № 1023 від 15 листопада 2012 року «Про надання дозволу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та №1192 від 28 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_4 »; визнано недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт ЯМ № 749633 на право власності на земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_4 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді (а.с.9-12). Апеляційний суд зауважує, що вказаним рішенням встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі, а тому в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України при розгляді цієї справи дані обставини доказуванню не підлягають. Також цим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №2198 від 14 вересня 2013 року відчужив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_5 . В свою чергу ОСОБА_5 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26.09.2013 року поділив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 на дві земельні ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 та площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878. Згідно інформації ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка є предметом спору у даній справі, ОСОБА_5 була відчужена відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №2391 від 08 жовтня 2013 року і цього ж дня була проведена державна реєстрація права власності відповідача на спірну земельну ділянку. (т.1, а.с. 13-16). Вказані обставини сторонами не оспорювалися. Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка знаходиться в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області. Щодо тверджень позивача про те, що про вищевказані обставини прокуратурі стало відомо тільки в ході виконання рішення Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року з інформації, наданої 02.03.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області, апеляційний суд зауважує таке. Частинами 1 та 2 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно положень частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Встановивши, що обов`язковою умовою віндикаційного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що на правовідносини щодо витребування спірної земельної ділянки поширюється дія припису статті 387 ЦК України. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення у належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Наведене дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.05.2018 року у справі №469/1203/15-ц та від 17.10.2018 року у справі №362/44/17. Відповідно до положень частина 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що обставини щодо продажу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_5 , який поділив придбану земельну ділянку на дві, одну з яких площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 відчужив відповідачу, прокуратурі та Загвіздянській сільській раді стали відомі ще у 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013090250000378 від 26.04.2013 року, на яке є посилання в рішенні Тисменицького районного суду від 11.02.2016 року (а.с. 9-12). Ухвалою слідчого судді Тисменицького районного суду від 28 квітня 2014 року, постановленою в рамках даного кримінального провадження, накладено арешт на ряд земельних ділянок, що знаходяться в урочищі «Рінь» с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області, виділених на підставі розпоряджень Тисменицької РДА від 28.12.2012 року, в тому числі розпорядження №1192. Ухвала слідчого судді містить виклад обставин про те, що розпорядженнями Тисменицької РДА від 28.12.2012 року неправомірно передані у приватну власність земельні ділянки в урочищі «Рінь», у тому числі ОСОБА_4 передана земельна ділянка площею 1,1 га; у подальшому земельні ділянки було поділено на ділянки меншої площі і продано, у тому числі ОСОБА_1 . На вказану земельну ділянку у числі інших накладено арешт. Вказаний арешт нерухомого майна 07.05.2014 року зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-16). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що звернувшись в суд з даним позовом 21.03.2018 року, прокурор пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, а тому в позові слід відмовити за спливом позовної давності. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, а також про те, що бездіяльність Загвіздянської сільської ради щодо неподання позову про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 , яка обумовлена відсутністю інформації про перехід права власності від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , спростовуються вищезазначеними обставинами та наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Апеляційний суд відхиляє й посилання апелянта про те, що у даній справі початок перебігу позовної давності має починатись від дня коли саме Загвіздянська сільська рада, як власник спірної земельної ділянки, довідалась або мала реальну можливість довідатись про порушення її майнових прав, оскільки згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься в постанові від 17.10.2018 року у справі №362/44/17, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, зокрема у випадку, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про відмову в позові, врахувавши те, що прокуратура та Загвіздянська сільська рада дізналися про порушення права власності на спірну земельну ділянку ще в 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013090250000378 від 26.04.2013 року. Оскільки прокурор пред`явив позов 21.03.2018 року після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача, то висновок суду першої інстанції про те, що в позові слід відмовити за спливом позовної давності є обґрунтованим. Також безпідставними є твердження апелянта про те, що застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, оскільки спірне майно залишається у володінні особи, яка не є його дійсним власником, а законний власник, в свою чергу, попри гарантії недоторканності та непорушності права власності, не може отримати належної сатисфакції, з огляду на наступне. Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 18.03.2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява №3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§77). Отже, на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Тому суд першої інстанції правильно застосував позовну давність до даних спірних правовідносин. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення . З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 375 ЦПК України суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Прокуратури Івано-Франківської області слід відхилити. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 14 січня 2021 року.