Постанова Волинський апеляційний суд № 161/6025/17

Справа № 161/6025/17 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М. Провадження № 22-ц/802/33/21 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., секретар Ковалько О. М., з участю: представника відповідача Мартинюка Д. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2017 року, В С Т А Н О В И В : У квітні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13.01.2011 між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви. Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, заборгованості не погашав, унаслідок чого станом на 31.03.2017 утворилася заборгованість у розмірі 101533,98 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 6246,57 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом 85985,09 грн., заборгованість за пенею 3991,18 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 4811,14 грн. штраф (процентна складова). Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 13.01.2011 у розмірі 101533,98 грн. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.07.2017 позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 101533 гривні 98 копійок за кредитним договором № б/н від 13.01.2011. Стягнути з ОСОБА_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі, а саме 1 600 гривень 00 копійок судового збору. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заявив клопотання, в якому просить закрити провадження у справі на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки 27.11.2020 відповідачем погашено борг перед банком. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Так, суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19). Ураховуючи, що на час відкриття провадження у справі (18.04.2017) та ухвалення судом першої інстанції рішення по суті заявлених вимог (05.07.2017) зобов`язання за кредитним договором не були припинені, тобто предмет спору існував, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких мотивів. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи 13.01.2011 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, в якій зазначено, що вона разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13.01.2011 розмір проценти за користування кредитом та штрафні санкції не зазначено. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню та штрафи. Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.01.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (квітень 2017), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані ПАТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Крім того, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, також послався на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 04.08.2011, стверджуючи, що ця довідка підписана ОСОБА_1 . Аналізуючи зміст заяви-анкети та зміст Довідки про умови кредитування необхідно зазначити таке. Анкета-заява підписана ОСОБА_1 13.01.2011 В позовній заяві банк також вказує, що з ОСОБА_1 кредитний Договір б/н укладений 13.01.2011. Із змісту позовної заяви вбачається, що саме у цей день сторони досягли домовленостей щодо істотних умов кредитування. Водночас із доданої довідки про умови кредитування вбачається, що вона підписана 04.08.2011 по договору SAND №50000048391639. При цьому вчинений на довідці підпис не містить відомостей про прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка його здійснила. Представник відповідача заперечив підписання відповідачем довідки про умови кредитування за договором, укладеним 13.01.2011, стверджуючи, що будь-яких документів, крім анкети-заяви, відповідач не підписував. Підпис, який міститься на довідці про умови кредитування візуально суттєво відмінний від підпису ОСОБА_1 у громадянському паспорті, у посвідчувальному підписі ОСОБА_1 на ксерокопії паспорта, від підпису у заяві-анкеті ( а.с. 63-64,12-13). На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що додана Довідка про умови кредитування не стосується кредитного договору б/н укладеного 03.01.2011 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , отже, не стосується предмета доказування, тому суд не бере цей доказ до уваги на підставі частини 4 статті 77 ЦПК України. Ухвалою апеляційного суду від 07.12.2020 на виконання вимог ст. 12 ЦПК України, позивачу роз`яснено обов`язок доказування та право подати докази на підтвердження своїх вимог, справа призначена до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін. Ця ухвала вручена АТ КБ «ПриватБанк» 10.12.2020. 13.12.2020 АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, до якого долучено виписку по рахунку боржника ОСОБА_1 , з якої вбачається, що останній активно користувався карткою до 31.08.2013, періодично знімав та поповнював кошти. Після цієї дати банк самостійно здійснював списання відсотків та штрафів за рахунок кредитних коштів, як це передбачено Умовами та Правилами надання батьківських послуг, яких відповідач ОСОБА_1 не підписував. Доказів про строк дії та дату видачі кредитної картки ОСОБА_1 , позивач не подав. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність банком правових підстав для нарахування процентів за договором б/н від 03.01.2011. Належить відмітити, що у даному судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 заперечив внесення останнім будь-яких коштів на погашення заборгованості за кредитним договором від 03.01.2011 б/н та пояснив суду, що на день розгляду справи апеляційним судом, оскаржуване заочне рішення перебуває на примусовому виконанні, в ході якого державним виконавцем накладено арешт на квартиру та транспортний засіб відповідача. Також викладені у відзиві доводи банку про те, що ОСОБА_1 погасив борг перед банком 27.11.2020, ураховуючи заперечення цієї обставини відповідачем, не узгоджуються із змістом виписки по рахунку, з якої вбачається, що 27.11.2020 відбулася реструктуризація заборгованості за договором б/н, без посилання на дату укладення договору (а.с. 187). З позовної заяви та доданих банком розрахунків вбачається, що заборгованість за тілом кредиту становить 6246,57 грн. Представник відповідача у суді апеляційної інстанції не заперечував факту користування відповідачем кредитними коштами шляхом періодичного зняття та часткового погашення боргу. Доказів того, що відповідач повернув тіло кредиту, суду не подано, тому одержані від банку кошти в розмірі 6246.57 грн. належить стягнути з ОСОБА_1 на користь банку. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц (провадження № 61-16362св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18) та від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц (провадження № 61-39196св18). Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно з положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення у цій частині. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до положень ст. 114 ЦПК України у зв`язку із зміною судового рішення та частковим задоволенням позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь банку належить стягнути судовий збір у розмірі 2350,80 грн. пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382,384 , 389,390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2017 року у в даній справі в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат змінити, виклавши другий та третій абзац резолютивної частини рішення у новій редакції. «Стягнути з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6246,57 грн. (шість тисяч двісті сорок шість грн. 57 коп.) за кредитним договором № б/н від 13 січня 2011 року. Стягнути з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 2350,80 грн. судових витрат». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: