Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/22400/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22400/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Мазур А.С.) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 № 12202615141 форми "Р" по податку на прибуток в сумі, що не була скасована рішенням ДФС України від 07.12.2018 №39626/6/99-99-11-04-01-25; - визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12212615141 форми "П" щодо зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток в сумі, що не була скасована рішенням ДФС України від 07.12.2018 №39626/6/99-99-11-04-01-25; - визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 форми "Р" по податку на додану вартість на суму грошового зобов`язання 208755,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 167004 грн. та за штрафними санкціями 41751 грн.); - визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046461406 форми "Д" по податку на доходи фізичних осіб на суму грошового зобов`язання 17669, 00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 14135, 00 грн. та за штрафними санкціями 3534, 00 грн.); - визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми "С" на суму штрафних санкцій 119266,8 грн.; - визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 12.12.2018 №1598261514 форми "Р" по податку на прибуток на суму податкового зобов`язання 408181, 00 грн.; - визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 12.12.2018 №1599261514 форми "П" щодо зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток в сумі 89108, 00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року (з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року про виправлення описки) позовні вимоги частково задоволено. Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 12.12.2018 № 1598261514 форми «Р» з податку на прибуток у розмірі 408 181 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 07.09.2018 № 12212615141 форми «П» на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі суми завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 452 953 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 12.12.2018 № 1599261514 форми «П», яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі суми завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 89108 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 07.09.2018 № 12182615141 форми «Р» в частині донарахованого податку на додану вартість за березень 2018 у сумі 48 629 грн. та штрафних санкцій у сумі - 12157 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 07.09.2018 № 0046461406 форми «Д», на суму грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних на суму податкового зобов`язання у розмірі 14135 грн. та штрафних санкцій 3534 грн. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ""Стиролоптфармторг" (01004, м. Київ, вулиця Антоновича, буд. 14, кв. 26, код ЄДРПОУ 3102546) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 324 (шість тисяч триста двадцять чотири) грн. 37 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, товариство з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року скасувати частково та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В апеляційній скарзі позивач щодо податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 07.09.2018 №0046361409 форми «С» па суму штрафних санкцій 119266,8 грн. (неоприбуткування готівки) вказує, що в даному випадку не має застосовуватись до спірних правовідносин абзац третій статті 1 Указу № 436/95, так як такі правовідносини виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (після 06 липня 1995 року). Зазначені висновки викладені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 (пункти 43 - 45; 52 - 57). Також, апелянт щодо податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 07.09.2018 №12182615141 форми «Р» по податку на додану вартість в частині суми грошового зобов`язання 147969,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 118375 грн. та за штрафними санкціями 29594 грн.) вказує, що у зв`язку з господарською недоцільністю позивачем було прийнято рішення про закриття філії в місті Миколаєві до кінця 2013 року, при цьому, в користуванні філії були нежитлові приміщення, і, розуміючи, що подальша ділова мета продовжувати орендні відносини - відсутня позивач звернувся до Миколаївської міської ради з листом, в якому просив розірвати договір оренди. Але, одностороння відмова від договору не допускається, а тому суд першої інстанції в дійшов невірного висновку, що договори оренди були розірвані на підставі листа позивача (за самостійним рішенням платника податку), адже вказані договори були розірвані за згодою сторін на підставі наказу Миколаївської міської ради від 05.11.2013 №341/03. Щодо податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 07.09.2018 №12202615141 форми «Р» по податку на прибуток апелянт наголошує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, адже застосував такі норми, які не підлягали застосуванню, а саме, п. 50.2 ст. 50 ПК України). 18.12.2020 до суду апеляційної інстанції від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (як правонаступника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу ТОВ «Стиролоптфармторг» залишити без задоволення. У відзиві Головне управління Державної податкової служби у м. Києві вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Крім того, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві наголошує, що податкові повідомлення рішення 07.09.18 №12202615141, №12212615141 було скасовано фіскальним органом та винесено нові, а саме №1598261514 та №1599261514. Крім того, в апеляційній скарзі Головного управління Державної податкової служби у місті Києві міститься клопотання про заміну сторони відповідача правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком

1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком

2. Відповідно до Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються утворено Головне управління ДПС у м. Києві, а відповідно до Переліку територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються, до Головного управління ДПС у м. Києві приєднано Головне управління ДФС у м. Києві. До Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис № 1 074 102 0000 086626 від 30.07.2019 про державну реєстрацію Головного управління ДПС у м. Києві. Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 функції і повноваження Державної фіскальної служби з реалізації державної податкової політики, державної політики із адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби із правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань припинено, а контроль за дотриманням таких функцій та повноважень покладено на Державну податкову службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. N 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (Офіційний вісник України, 2019 р., N 26, ст. 900). В контексті вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для заміни Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві в порядку правонаступництва. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 31025465 та платником податків у ГУ ДФС у м. Києві. Відповідачем проведена документальна планова перевірка позивача по податковому законодавству за період 01.01.2015 по 01.03.2018, по валютному законодавству за період 01.01.2015 по 01.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період 01.01.2015 по 01.03.2018. За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки №540/26-14-01-03/31025465 від 16.08.2018 (надалі - Акт перевірки). За результатами Акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: - від 07.09.2018 № 12202615141 форми «Р» по податку на прибуток за порушення підпункту 44.2 ст. 44, п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 540558 грн.. в тому числі за 2015 рік на суму 408281 грн., за 2017 рік на суму 132377 грн., штрафні санкції - 33094 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12212615141 форми «П» щодо порушення позивачем п.44.2 ст. 44, п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2018 року, сума - 1 452 953 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 форми «Р» щодо порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 189.9 ст.189, п.198.3 ст. 193 Податкового кодексу України, в результаті чого донарахований податок на додану вартість на загальну суму 208755,00 грн. в тому числі, за податковим зобов`язанням у сумі 167004 грн. та за штрафними санкціями 41751 грн., з яких за липень 2016 року за зобов`язанням у сумі 118375 грн., штрафні санкції у сумі - 29594 грн., за березень 2018 за зобов`язанням у сумі 48 629 грн., штрафні санкції у сумі - 12157 грн.; - податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046461406 форми «Д» щодо порушення позивачем підпункту 141.4.1 п. 141.4. ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 14135,00 грн. за період 9 місяців 2016 та штрафні санкції у сумі 3534,00 грн.; - податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми «С» на суму штрафних санкцій 119266,8 грн. щодо порушення позивачем п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного України від 15.12.2004 № 637 із наступними змінами частині не оприбуткування готівки. Спірні податкові повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку. Рішенням про результати розгляду скарги №39626/6/99-9911-04-01-25 від 07.12.2018 ДФС України частково скасувала податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №1220261514 форми «Р» по податку на прибуток за порушення підпункту 44.2 ст. 44, п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України за 2017 рік на суму 132377 грн. та штрафні санкції у сумі 33094 грн., залишивши лише суму зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік - 408181 грн., прийнявши податкове повідомлення-рішення від 12.12.2018 №1598261514. Також, частково скасоване податкове повідомлення рішення №1221261514 від 07.09.2018 - зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в частині заниження доходів на суму 1937824 грн. та заниження витрат на загальну суму 1291208 грн. за 1 квартал 2018 року на суму завищення - 1 452 953 грн. при цьому збільшена сума від`ємного значення за наслідками розгляду скарги за 1 квартал 2018 року у сумі 89103 грн. та прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 12.12.2018 №1599261514. Інші податкові повідомлення - рішення за результатами розгляду скарги платника залишені без змін. Позивач, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» є обов`язковим для виконання, а на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 та застосування до позивача штрафних санкцій Указ Президента України №436/95 був чинний; податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 № 12202615141 форми «Р» по податку на прибуток на загальну суму 540558 грн. та штрафних санкцій в сумі 33094 грн. вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають; щодо податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 суд вважає, що в даному випадку має місце самостійна ліквідація основного засобу (вартості ремонтних робіт орендованих приміщень - аптеки № 5, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 2-б, інвентарний номер 0022, дата введення в експлуатацію 01.03.2007 , вартість основного засобу -211436,35 грн., та приміщення аптеки № 6, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 27, інвентарний номер 0021, дата введення в експлуатацію 01.03.2007 , вартість основного засобу - 380439,88 грн.) за самостійним рішенням позивача та погоджується з відповідачем , що за грудень 2015 року позивачем був занижений податок нам додану вартість в розмірі 118375 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Досліджуючи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 форми «Р» щодо порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 189.9 ст.189, п.198.3 ст. 193 Податкового кодексу України та заниження податку додану вартість в розмірі 118375 грн., колегія суддів суд зазначає наступне. Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України. Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під постачанням товарів слід розуміти будь-яку передачу права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням. Пунктом 189.9 статті 189 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма вищезазначеного пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства, або коли платник податку подає до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням. Під поняттям «основні засоби» слід розуміти матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6 000 грн, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6 000 грн. і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) (підпункт 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Під поняттями «невиробничі основні засоби», «невиробничі нематеріальні активи» слід мати на увазі основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання у господарській діяльності платника податку (підпункт 138.3.2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України). Документами про знищення, зруйнування розібрання, викрадення або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням для цілей застосування платником податку пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України при списанні необоротних активів (основних засобів), внаслідок їх ліквідації (знищення, зруйнування, розібрання, викрадення або перетворення) можуть бути, але не виключно: акт, який засвідчує факт пожежі, складений відповідно до положень Порядку № 2030, що підписується комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу ДСНС України, представник адміністрації (власник) об`єкта, потерпілий; сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує факт настання обставин непереборної сили (форс-мажору); дані (витяг) з відповідного реєстру про припинення права власності на основні засоби у разі їх повного знищення згідно з порядком, визначеним ст. 349 Цивільного кодексу; заява про кримінальне правопорушення, зареєстрована у єдиному реєстрі досудових розслідувань, у разі викрадення основних засобів. Правила визначення дати виникнення податкових зобов`язань з ПДВ встановлено статтею 187 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 187.1 цієї статті датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ за операцією з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. В ході перевірки податковими органом встановлено, що за грудень 2015 року позивачем був занижений податок нам додану вартість в розмірі 118375 грн. з ліквідації основних виробничих засобів або невиробничих засобів прирівняні до операцій з постачання товарів, які є об`єктом оподаткування ПДВ, та відповідно оподатковуються податком у загальновстановленому порядку. При цьому база оподаткування ПДВ за такими операціями визначається відповідно до пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України, а саме за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави для висновку, що ліквідація платником основних засобів розглядається для цілей оподаткування як постачання таких основних засобів за умови, що такі основні засобі ліквідуються за самостійним рішенням платника податків. При цьому у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються товарно-матеріальні цінності (комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи), які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника (подальшої реалізації тощо), на такі операції не нараховуються податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав відокремлений підрозділ філію №2 з місцезнаходженням: Україна, Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Генерала Карпенка, буд 2-Б.(дата відкриття - 07.09.2006, дата закриття 12.11.2013). Філією використовувались нежитлові приміщення за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв вул. Генерала Карпенка, 2-б (площею - 142,2 кв.м.) та вул. Генерала Карпенка, 2-б (площею - 274,4 кв.м.) на умовах оренди майна комунальної власності. Наказом від 05.11.2013 №341/03 Миколаївської міської ради договори оренди зазначених приміщень були розірвані на підставі листа позивача від 11.10.2013 № 1/11 та власнику передані нежитлові приміщення відповідно до актів прийому передачі від 05.11.2013. Текст наказу Миколаївської міської ради від 05.11.2013 №341/03 містить посилання на п. 8.2 Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 28.10.2011 №10/15 (надалі Положення), відповідно до якого одностороння відмова від Договору оренди не допускається. На вимогу однієї із Сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання Сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Відповідно до пункту 8.1 Договір може бути змінено або розірвано за згодою Сторін, про що приймається відповідний наказ Орендодавця. На підставі наказу директора позивача в 2015 році комісією була проведена інвентаризація основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів станом на 01.01.2016. За результатами інвентаризації розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичними залишками основних засобів не виявлено. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку має місце самостійна ліквідація основного засобу (вартості ремонтних робіт орендованих приміщень - аптеки № 5, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 2-б, інвентарний номер 0022, дата введення в експлуатацію 01.03.2007 , вартість основного засобу -211436,35 грн., та приміщення аптеки № 6, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 27, інвентарний номер 0021, дата введення в експлуатацію 01.03.2007 , вартість основного засобу - 380439,88 грн.) за самостійним рішенням позивача та погоджується з тим, що за грудень 2015 року позивачем був занижений податок нам додану вартість в розмірі 118375 грн., а відтак, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 07.09.2018 №12182615141 форми «Р» по податку на додану вартість в частині суми грошового зобов`язання 147969,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 118375 грн. та за штрафними санкціями 29594 грн.) не підлягає скасуванню. Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми «C» про нарахування штрафних санкцій у сумі 119266,8 грн., колегія суддів зазначає наступне. Так, матеріалами справи (аркуш 48 Акту перевірки) підтверджена відсутність запису у КОРО про облік руху готівки, а саме: у книзі обліку розрахункових операцій позивачем не здійснено облік готівки у сумі 12503,50 грн., у зв`язку із закінченням 26.03.2017 КОРО, останній запис зроблено 26.03.2017, на підставі фіскальних звітних чеків - z №1200 від 28.02.2017 та №1201 від 28.02.2017, а нова книга КОРО зареєстрована ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві 30.03.2017. Також з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачем взагалі не спростовується факт неоприбуткування готівкових коштів у сумі 11348,86 грн., у зв`язку із закінченням 01.04.2016 КОРО, а нова книга КОРО зареєстрована ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві 08.04.2016. Остання операція здійснена 07.04.2016 на підставі фіскальних звітних чеків z №844, №845. Отже, готівкові кошти не оприбутковано у день їх фактичного одержання та на момент проведення перевірки, що, відповідно, є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке абзацом третім статті 1 Указу №436/95 передбачена відповідальність. Разом з тим, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів. Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми. 06 липня 1995 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім ПК, не допускається. Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість. Пунктом 2.6 Положення № 637, яке втратило чинність 05 січня 2018 року згідно з постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший - третій цього пункту). Тобто, як норма пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», так і норма пункту 2.6 Положення № 637 встановлюють для суб`єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов`язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований РРО, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 2.6 Положення № 637 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО. При цьому, як уже було зазначено, абзацом третім статті 1 Указу № 436/95 встановлювалась відповідальність за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми. Разом з тим, прийнятим 06 липня 1995 року Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V «Відповідальність за порушення вимог цього Закону». Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми «C» про нарахування штрафних санкцій у сумі 119266,8 грн., яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення пункту 2.6 Положення, суд першої інстанції виходив з того, що Указ Президента від 12.06.1995 року № 436/95 був чинним на час прийняття спірного податкового повідомлення - рішення про накладення штрафних санкцій, а відтак міг та повинен був застосовуватись контролюючим органом для встановлення відповідальності за порушення норм регулювання обігу готівки. Суд першої інстанції, зокрема, керувався правовою позицією, викладеною Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 826/8121/16. У свою чергу, в цій постанові суд посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 02 квітня 2013 року № 21-77а13, відповідно до якої Указом № 436/95 урегульовано питання відповідальності суб`єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки. 06 липня 1995 року було прийнято Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у якому передбачено, крім іншого, відповідальність суб`єктів господарювання за порушення вимог цього Закону, а розділом V згаданого вище Закону визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції. Як убачається зі змісту його положень, серед них відсутнє таке порушення як неоприбуткування у касах готівки, а отже, й не встановлена відповідальність за це. Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі № 436/95. Зокрема, абзацом третім статті 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки. Таким чином, предмети правового регулювання Указу № 436/95 та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є різними. Незважаючи на зміни, які в подальшому вносились до цього Указу, правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за неоприбуткування готівки не змінилися. Колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що відносини стосовно відповідальності суб`єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ № 436/95. Окрім цього, на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала такі відносини, тому застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 є обґрунтованим. Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18 відступила від цього правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України, з огляду на таке. Статтею 25 Конституційного Договору визначено, що Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів. Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них. З огляду на швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ № 436/95 було прийнято 12 червня 1995 року, а Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - 06 липня 1995 року) та враховуючи положення статті 18 Конституційного Договору, можна дійти висновку, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу закону. Як установлено в рамках цієї справи, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми «C» про нарахування штрафних санкцій у сумі 119266,8 грн. притягнуто до відповідальності за порушення пункту 2.6 Положення №637 та застосовано фінансову санкцію - штраф на підставі частини другої статті 1 та абзацу третього статті 1 Указу № 436/95. Так, об`єктивна сторона першого порушення в акті перевірки визначена як порушення пункту 2.6 Положення № 637, а саме: зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" готівкові кошти не оприбутковано у день їх фактичного одержання та на момент проведення перевірки. Згідно із приписами пункту 2.6. Положення № 637 у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Статтею 1 Указу № 436/95 визначена відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу). Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням РРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання. Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу № 436/95, так і того, що визначене пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», фактично полягає у одних і тих самих діях. Як убачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону. Оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18 та відступила від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року № 2-77а13, при цьому зазначила про незастосовність до спірних правовідносин положень абзацу третього статті 1 Указу № 436/95, та зазначила про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Відтак, з огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №0046361409, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення пункту 2.6 Положення №

637. Доводи апелянта щодо неправомірності застосування контролюючим органом положень Указу № 436/95 знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в цій частині, а відтак, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. Щодо податкового повідомлення - рішення від 07.09.2018 №12202615141 форми «Р», колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до п.60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги (п. 60.3 ст. 60 цього Кодексу). Аналогічні положення містяться у розд. VI Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків. Рішенням про результати розгляду скарги №39626/6/99-9911-04-01-25 від 07.12.2018 ДФС України частково скасувала податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №1220261514 форми «Р» по податку на прибуток за порушення підпункту 44.2 ст. 44, п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України за 2017 рік на суму 132377 грн. та штрафні санкції у сумі 33094 грн., залишивши лише суму зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік - 408181 грн., прийнявши податкове повідомлення-рішення від 12.12.2018 №1598261514. Отже, податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 № 12202615141 форми «Р» вважається відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення, а відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Головне управління Державної податкової служби у м. Києві у відзиві на апеляційну скаргу наголошує, що податкові повідомлення рішення 07.09.18 №12202615141, №12212615141 було скасовано фіскальним органом та винесено нові, а саме №1598261514 та №1599261514, тобто, підтверджує вказані вище обставини. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині задоволення позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що, в свою чергу, стало підставою для помилкового вирішення справи в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №0046361409, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити. Відповідно до ч.1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви товариством з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" сплачено судовий збір в розмірі 12648, 75 грн., що є 1,5 відсотка ціни позову (окрім позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2018 №12202615141 та від 07.09.2018 №12212615141 в сумі, що не були скасовані рішенням ДФС України від 07.12.2018 №39626/6/99-99-11-04-01-25) (ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою). Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача майнового характеру, то сплачений позивачем під час подання позовної заяви судовий збір в розмірі 12648, 75 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у даній справі частково у сумі 10425, 16 грн. (1, 5% суми скасованих судом податкових повідомлень-рішень - 695010, 80 грн.), відтак, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає змінні в резолютивній частині. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми "С" на суму штрафних санкцій 119266,8 грн. скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 07.09.2018 №0046361409 форми "С" на суму штрафних санкцій 119266, 8 грн. Абзац восьмий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року змінити, виклавши його в наступній редакції: «Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю ""Стиролоптфармторг" (01004, м. Київ, вулиця Антоновича, буд. 14, кв. 26, код ЄДРПОУ 3102546) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 10425 (десять тисяч чотириста двадцять п`ять) грн. 16 коп.». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А.Б. Парінов О. О. Беспалов