Постанова 4824 № 759/20970/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №759/20970/18 Апеляційне провадження №22-ц/824/2854/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 січня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гуля В.В., Суханової Є.М., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у місті Києві за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2020 року і додаткове рішення цього ж суду від 09 вересня 2020 року та апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості інвестицій та стягнення штрафної неустойки за договором, В С Т А Н О В И В : 22 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування вартості інвестицій та стягнення штрафної неустойки за договором. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.09.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено інвестиційний договір №29, відповідно до умов якого інвестор на добровільних засадах здійснив інвестування у діяльність реципієнта, а реципієнт зобов`язувалась використовувати вкладені інвестиції лише для здійснення діяльності реципієнта. Окрім цього, зазначив, що у травні 2018 року отримав лист від 20.04.2018 від «Foshan Best Education Training Cеntеr» про те, що ОСОБА_1 з 16.04.2018 року порушила укладену з нею та «Foshan Best Education Training Cеntеr» угоду і покинула освітній центр. Позивач вважає, що відповідно до умов договору відповідачка повинна сплатити на його користь вартість інвестицій та штрафні санкції. Зазначає, що 17.12.2018 року на адресу відповідача було направлено вимогу про відшкодування вартості інвестицій і сплату штрафної неустойки, однак станом на день подання позову, заборгованість не погашена. Враховуючи викладене, просить задовольнити позов та стягнути з ОСОБА_1 100 000 штрафної неустойки та 118 050,50 грн, сплачених на візу відповідачу до КНР. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості інвестицій та стягнення штрафної неустойки за договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18 050,50 матеріальної шкоди та судовий збір - 704, 80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, зокрема, про те, що 28.09.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено інвестиційний договір №29, відповідно до умов якого інвестор на добровільних засадах здійснив інвестування у діяльність реципієнта, а реципієнт - зобов`язувалась використовувати вкладені інвестиції лише для здійснення діяльності реципієнта ( а.с.7-11 ). Відповідно до п. 1.3 Договору, об`єктом інвестування є діяльність з виконання робіт та надання послуг щодо навчання англійською мовою в організації «Foshan Best Education Training Cеntеr», головний офіс якої знаходиться за адресою: Китайська Народна Республіка, провінція Гуандон, м. Фошан, р-н Чанчен, місто Фошан, вул. Лінян Норз Роуд, буд. 79, «Лінян Перл Джимнезіум», Гейт №1-№2. Відповідно до п. 2.1 Договору, інвестиція здійснюється шляхом понесення витрат Інвестором на підготовку та організацію діяльності Реципієнта та може надаватися у формі грошових коштів, майна (речей) майнових прав у обсязі, визначеному Інвестором та необхідному для задоволення мети здійснення інвестиції (п.3.2 Договору). Перелік здійснених Інвестицій може встановлюватися сторонами у одному або декількох Протоколах здійснення інвестицій, що є невід`ємними додатками до Договору. Судом, також встановлено, що позивачем не дотримано умов договору, які були узгоджені сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2017 року позивачем було здійснено сплату коштів у розмірі 650 дол. США за сплату візового збору за ОСОБА_1 ( а.с. 14, 15 ). Листом від 20.04.2018 «Foshan Best Education Training Cеntеr» повідомило позивача, про те, що ОСОБА_1 з 14.10.2017 року порушила укладену з нею та «Foshan Best Education Training Cеntеr» угоду і покинула освітній центр ( а.с.16, 17-18 ). Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Відповідно до п. 5.3 Договору, у випадку порушення Реципієнтом хоча б одного з обов`язків встановлених підпунктами 4.2.2 -4.2.9 пункту 4.2 цього Договору, за факт такого порушення та/або обґрунтоване повідомлення організацією визначеною в п. 1.3 цього Договору про порушення Реципієнта, Реципієнт сплачує Інвестору штрафну неустойку у розмірі 100 000,00 грн. протягом 5 банківських днів з моменту направлення Інвестором претензії/вимоги про це Реципієнту. Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2018 року на адресу відповідача було направлено вимогу про відшкодування вартості інвестицій у розмірі 18 050,50 грн. і сплату штрафної неустойки у розмірі 100 000,00 грн. ( а.с.28-31 ). Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Враховуючи наведене вище, приймаючи до увагу умови взятих на себе зобов`язань відповідачем, ту обставину, що відповідач з обставин, які від неї не залежали, не виконала умов інвестиційного договору №29 від 28.09.2017 року, а позивачем понесено витрати на оформлення візи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 18 050,00 грн. інвестицій. З урахування наведеного, вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково. Окрім цього додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Аветисяна Роберта Миколайовича про стягнення судових витрат відмовлено. На його обґрунтування судом першої інстанції, окрім іншого, зазначено наступне. Між адвокатом Аветисян Р.М. та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір №13-03-1 про надання правової допомоги від 13.03.2019 року. Відповідно до акту здачі-прийняття правової допомоги за договором від 02.09.2020 року загальна сума витрат на правничу допомогу становить 14 500,00 грн. Сплата відповідачем гонорару адвокату на загальну суму 9 000,00 грн. підтверджується квитанцією виданою адвокатом від 19.03.2019 року на суму 4 500,00 грн., від 15.08.2019 року на суму 1 500,00 грн. від 02.09.2020 року на суму 3 000,00 грн. ( а.с. 84-85 ). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 ( провадження № 11-562ас18 ) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору №13-03-1 про надання правової допомоги від 13.03.2019 року; Акт здачі-прийняття правової допомоги за договором від 15.08.2019 року; Акт здачі-прийняття правової допомоги за договором від 02.09.2020 року. Сплата відповідачем гонорару в розмірі 9 000,00 грн. адвокату підтверджується квитанцією від 19.03.2019 року; 15.08.2019 року та 02.09.2020 року, які складені самим адвокатом. З Акту здачі-прийняття правової допомоги за договором вбачається, що адвокатом Аветисян Р.М. на надання професійної правничої допомоги було витрачено час на: вивчення поданих документів, складання договору про надання правової допомоги, акту здачі-прийняття правової допомоги за договором, направлення адвокатських запитів, підготування відзиву та заперечення на відзив та участь в судових засіданнях. В той же час, матеріали справи не містять доказів витрат на правову допомогу. Оскільки при ухваленні рішення та дослідженні матеріалів справи Святошинським районним судом м. Києва не вирішено питання про судові витрати, саме стосовно витрат на професійну правничу допомогу, з метою усунення неповноти судового рішення, суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості інвестицій та стягнення штрафної неустойки за договором, яким відмовити представнику відповідача у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду від 02 вересня 2020 року, сторони подали апеляційні скарги, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні. Окрім цього, ОСОБА_1 оскаржила додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року і, загалом, просила скасувати зазначені рішення місцевого суду та ухвалити по справі нове - про залишення без задоволення заявлених вимог позивача і задовольнити її вимоги щодо стягнення з позивача судових витрат. ОСОБА_2 , в свою чергу, просив скасувати рішення від 02 вересня 2020 року в частині залишення без задоволення його вимог та стягнути з відповідачки штрафну неустойку в розмірі 100 000 грн. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційних скаргах, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 28.09.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено інвестиційний договір №29, відповідно до умов якого інвестор на добровільних засадах здійснив інвестування у діяльність реципієнта, а реципієнт зобов`язувалась використовувати вкладені інвестиції лише для здійснення діяльності реципієнта ( а.с.7-11 ). Відповідно до п. 1.3 договору, об`єктом інвестування є діяльність з виконання робіт та надання послуг щодо навчання англійською мовою в організації «Foshan Best Education Training Cеntеr», головний офіс якої знаходиться за адресою: Китайська Народна Республіка, провінція Гуандон, м. Фошан, р-н Чанчен, місто Фошан, вул. Лінян Норз Роуд, буд. 79, «Лінян Перл Джимнезіум», Гейт №1-№

2. Відповідно до п. 2.1 договору, інвестиція здійснюється шляхом понесення витрат інвестором на підготовку та організацію діяльності реципієнта та може надаватися у формі грошових коштів, майна (речей) майнових прав у обсязі, визначеному інвестором та необхідному для задоволення мети здійснення інвестиції ( п.3.2 Договору ). Перелік здійснених інвестицій може встановлюватися сторонами у одному або декількох протоколах здійснення інвестицій, що є невід`ємними додатками до договору. За положеннями п. 3.3. договору, у випадку порушення порядку використання інвестицій, залучених інвестором та/ або свідомого волевиявлення реципієнта на припинення ( нездійснення ) діяльності, що є об`єктом інвестування за цим договором, інвестор має право вимагати у реципієнта відшкодування вартості інвестицій протягом 10 днів з моменту отриманої обґрунтованої претензії від інвестора. Згідно положень п. 4.2.9 правочину, реципієнт зобов`язується дотримуватись та не порушувати правил, встановлених організацією, визначеною в п. 1.3 договору та законодавства країни укладення контракту ( договору ) правочину з організацією , визначеною в п. 1.3 цього договору. У відповідності до п. 5.3 правочину, у випадку порушення реципієнтом хоча б одного з обов`язків, встановлених підпунктами 4.2.2-4.2.9. пункту 4.2 цього договору, за факт такого та/або обґрунтоване повідомлення організацією, визначеною в п. 1.3 цього договору, про порушення реципієнта, реципієнт сплачує інвестору штрафну неустойку у розмірі 100 000 грн протягом 5 банківських днів з моменту направлення інвестором претензії/ вимоги про це реципієнту. Відповідно до п. 7.1 договору, він набирає законної сили з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами обов`язків за договором , а фактично до моменту закінчення терміну дії трудового договору, підписаного із організацією, визначеною в п. 1.3 цього договору ( там же ). 28 вересня 2017 року сторони підписали протокол здійснення інвестицій №1, зокрема, щодо оформлення усіх необхідних віз на період дії контракту ( а.с. 12-13 ). Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2017 року позивачем було здійснено сплату коштів у розмірі 650 доларів США щодо візового збору за ОСОБА_1 ( а.с. 14, 15 ). У відповідності до договору про працевлаштування, укладеного 28 вересня 2017 року між навчальним центром «Foshan Best Education Training Cеntеr» та ОСОБА_1 , відповідачка працевлаштувалась на посаду вчителя з 14 жовтня 2017 року по 16 жовтня 2018 року ( п.п. 1, 2, 8 правочину ). Листом від 20.04.2018 «Foshan Best Education Training Cеntеr» повідомило позивача, про те, що ОСОБА_1 порушила укладену з нею та «Foshan Best Education Training Cеntеr» угоду і 16.04.2017 року не повернулась до своїх викладацьких обов`язків в школі і заблокувала всі можливі зв`язки з нею ( а.с.16, 17-18 ). Зазначених обставин відповідачка не оспорювала і не надала суду будь-яких доказів на їх спростування. При цьому, 17.12.2018 року на адресу відповідача було направлено вимогу позивача про відшкодування вартості інвестицій у розмірі 18 050,50 грн. і сплату штрафної неустойки у розмірі 100 000,00 грн ( а.с.28-31 ). Відтак, як встановлено апеляційним судом, відповідачка порушила умови правочину із позивачем, унаслідок чого має нести цивільно-правову відповідальність згідно положень п.п. 3.3, 5.3 договору щодо відшкодування вартості інвестицій та штрафної неустойки. При цьому, суд першої інстанції правомірно прийшов до переконання про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з відповідачки 18 050,50 грн. За таких обставин, суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині стягнення вартості інвестицій, правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 7, 9, 20 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи відповідачки щодо отримання туристичної візи, а не робочої, неукладення договору інвестування, неналежність доказів по справі, з точки зору суду другої інстанції, не спростовують висновків місцевого суду з цього приводу та не слугують правовою підставою для залишення їх без задоволення. А тому, викладені у апеляції доводи ОСОБА_1 в зазначеній частині рішення суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України. Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено щодо вимог про стягнення вартості інвестицій. Однак, рішення суду щодо залишення без задоволення вимог щодо відшкодування штрафної неустойки, на переконання апеляційного суду, не ґрунтується на положеннях правочину між сторонами та чинного законодавства, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» ( у редакції, чинній на момент укладання договору), що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний та екологічний ефект. Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності (стаття 9 Закону). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Договір між сторонами, відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. Відповідно до положень ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Враховуючи положення зазначених правових норм у їх сукупності, апеляційний суд прийшов до переконання про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення штрафної неустойки. Однак, із врахуванням положень укладеної між сторонами угоди, терміну виконання обов`язків відповідачки за правочинами понад половину строку поза межами країни, визначеного за договорами, значне перевищення неустойки над розміром інвестицій, що вкладені позивачем згідно заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає зазначені обставини істотними і такими, що дають право суду апеляційної інстанції на визначення її розміру в 20 000 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції в частині залишення без задоволення вимог щодо штрафної неустойки, обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування зазначених норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, знайшли часткове своє підтвердження при апеляційному розгляді скарги, а тому суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове про часткове задоволення заявлених вимог в частині, що встановлена апеляційним судом. А тому, рішення в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення заявлених вимог, які суд другої інстанції визнав обґрунтованими, на підставі положень ст. 376 ЦПК України. Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року ). Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на сплату судового збору ( а.с. 1, 180 ) у розмірі 951,19 ( ( 20 000 + 18 050,50 ) : 118 050,50 ) х ( 1 180,51 + 1 770,76 )) грн пропорційно до задоволених позовних вимог у відповідності до ст. 141 ЦПК України. При цьому, додаткове рішенняСвятошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року, на переконання апеляційного суду, необхідно залишити без змін відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, оскільки воно ухвалене місцевим судом з додержанням матеріального та процесуального права на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів згідно положень ст.ст. 76-81 ЦПК України, яким надана оцінка у відповідності до ст. 89 ЦПК України. Окрім цього, як правильно встановлено місцевим судом, воно повністю ґрунтується на положеннях постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 ( провадження № 11-562ас18 ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування вартості інвестицій та стягнення штрафної неустойки за договором, в частині залишення без задоволення вимог про стягнення штрафної неустойки та стягнення судового збору, скасувати і ухвалити в цій частині позову нове судове рішення про часткове їх задовлення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн штрафної неустойкита 951,19 судового збору. В решті вимог ОСОБА_2 щодо неустойки залишити без задоволення. Рішення суду в частині позовних вимог про відшкодування вартості інвестицій в розмірі 18 050,50 грн та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: В.В. Гуль Є.М. Суханова