Постанова Київський апеляційний суд № 362/1850/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 грудня 2020року м. Київ Справа № 362/1850/19 Провадження: № 22-ц/824/14573/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кривди Михайла Миколайовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота середина» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Марчука О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота середина» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що через мережу Інтернет на сайті Інтернет видання «Обозреватель», що належить ТОВ «Золота середина» були розміщені статті із недостовірною інформацією щодо нього, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена стаття під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщена стаття під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_14».Посилаючись на те, що поширена у вказаних статтях інформація не відповідає дійсності, позивач просив визнати її недостовірною, такою, що порочить його гідність, честь та ділову репутацію; зобов`язати ТОВ «Золота середина» спростувати вищезазначену інформацію шляхом розміщення тексту відповідного спростування в мережі Інтернет на сайті Інтернет видання «Обозреватель» на головній сторінці порталу та стягнути з ТОВ «Золота середина» на його користь моральну шкоду в розмірі 1 000 000 гривень. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2020 року позовОСОБА_1 задоволено. Визнано недостовірною і такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_15» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладену у статті під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_16 », а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_17 » «ІНФОРМАЦІЯ_17.» ІНФОРМАЦІЯ_18.» « ІНФОРМАЦІЯ_19.» «ІНФОРМАЦІЯ_20 » «ІНФОРМАЦІЯ_20.» «ІНФОРМАЦІЯ_21.» «ІНФОРМАЦІЯ_22.». Визнано недостовірною і такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_23» «ІНФОРМАЦІЯ_24)» «ІНФОРМАЦІЯ_25.» « ІНФОРМАЦІЯ_26.». Зобов`язано ТОВ «Золота середина» протягом п`яти днів з дати набрання законної сили цього судового рішення, спростувати вищезазначену інформацію, шляхом розміщення в мережі Інтернет на сайті Інтернет видання «Обозреватель» за Інтернет адресою www.obozrevatel.com під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_27», повідомлення такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_28 » було розміщено наступні статті: - « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - « ІНФОРМАЦІЯ_7 » за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_4 , що містять таку інформацію: « ІНФОРМАЦІЯ_17 » «ІНФОРМАЦІЯ_29.» «ІНФОРМАЦІЯ_18.» « ІНФОРМАЦІЯ_19.» «ІНФОРМАЦІЯ_20 » «ІНФОРМАЦІЯ_30.» «ІНФОРМАЦІЯ_31.» «ІНФОРМАЦІЯ_32» «ІНФОРМАЦІЯ_24)» «ІНФОРМАЦІЯ_25.» « ІНФОРМАЦІЯ_33.». Інформація ідентичного змісту у перекладі на українську мову міститься в україномовних варіантах статей « ІНФОРМАЦІЯ_34» за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_35. Повідомляємо, що вищевказана інформація не відповідає дійсності та була опублікована порталом «Obozrevatel» без будь-якого належного підтвердження її достовірності». Стягнуто з ТОВ «Золота середина» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 17 305, 20 грн у відшкодування судових витрат. Не погодившись із таким судовим рішенням, Кривда М.М. в інтересах ТОВ «Золота середина» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскаржувана позивачем інформація - це насамперед розмірковування автора щодо мотивів та діяльності позивача, який є представником великого бізнесу, вираження думок автора та його суб`єктивного ставлення з цього приводу. З огляду на природу поширених тверджень вони стосуються питань суспільного значення і, зважаючи на обставини їх висловлювання, мають розглядатися у контексті оскаржуваної статті у цілому як оціночні судження, а не чисті твердження щодо фактів. Частина інформації, яку суд визнав недостовірною, не містить будь-якої негативної інформації, в ній не стверджується про порушення ОСОБА_1 , зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших протиправних дій. Частина інформації взагалі не стосується позивача або є оціночними судженнями автора. Суд першої інстанції не врахував розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать особу, та не розмежував такі відомості від думок, критичних висловлювань, ідей, оціночних суджень, висловлених відповідачем у порядку реалізації конституційного права на свободу вираження думки і слова. Судом першої інстанції взагалі був проігнорований той факт, що ОСОБА_1 є добре відомою публічною особою. Господарська діяльність позивача висвітлювалася катарським телеканалом Al-Jazeera, американськими виданнями The NewYork Times, The Washington Times, українськими, російськими ЗМІ, є доступною в електронній енциклопедії ІНФОРМАЦІЯ_36 , була предметом обговорювання в «Панамських документах» (медіаскандал, який стався в 2012 році через витік конфіденційних документів панамської юридичної компанії MossackFonseca, яку звинуватили в наданні допомоги клієнтам в незаконному переведенні великих грошових сум в офшор). Також судом першої інстанції не був застосований правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 11.12.2019 року у справі № 757/27793/14-ц, в якому сказано про те, що суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Також вказував на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо необхідності розміщення тексту спростування саме на головній сторінці Інтернет-видання «Обозреваталь», оскільки оскаржувана інформація не була поширена на головній сторінці. Окрім того, суд першої інстанції необґрунтовано прийняв більш ніж через рік після початку розгляду справи як належний та допустимий доказ висновок експерта психолога ОСОБА_19 від 20.07.2020 року без будь-яких обґрунтувань неможливості його подання разом із позовною заявою. Даний висновок, на його думку, не є результатом експертного дослідження в розумінні чинного законодавства, оскільки проведений особою, відомості про яку не внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів, та яка не має кваліфікації судового експерта. Тобто, суд першої інстанції вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 000 грн моральної шкоди без жодного обґрунтування та без додержання засад розумності та справедливості. Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Адамчук Н.В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Вказував, що зміст спірних статей, що розміщені відповідачем, свідчить про те, що автор однозначно стверджує про вчинення позивачем конкретних заходів та застосування прийомів для організації шлюбу його дочки із кандидатом, якого він сам обрав для забезпечення власної комерційної діяльності, а також розкриває напрямки та умови такої діяльності, якими, на думку автора, займається позивач, тобто, інформація у даних статтях жодним чином не підпадає під ознаки оціночних суджень. Окрім того, з урахуванням змісту і смислового значення певних частин поширених відповідачем статей, стає зрозумілим, що уся, без виключення, поширена інформація стосується позивача, оскільки її викладено у контексті та у прямому зв`язку із обставинами стосовно нібито спілкування позивача із його дочкою щодо вибору нею нареченого та необхідності одруження на конкретній особі, а також із посиланням на комерційну діяльність, яку нібито веде безпосередньо сам позивач. Необґрунтованими також вважав і твердження скаржника про те, що деякі речення поширеної інформації взагалі не стосуються позивача, оскільки носять загальний характер. Такі твердження про загальну природу викладених фактів спростовуються тісним взаємозв`язком із іншими викладеними фактами та зазначенням таких у конкретних статтях, та які носять інформативний характер щодо дій конкретної особи. Зазначав, що представниками відповідача не було надано суду жодних належних доказів на підтвердження того, що факти, викладені у спірних статях, дійсно мали місце. Також відповідачем не було зазначено як такі ймовірні факти особистого життя позивача стали йому відомі і на які фактичні дані та докази він посилається, стверджуючи про їх існування. Окрім того, скаржник у поданій апеляційній скарзі не спростував того, що у суду не було підстав не довіряти висновку експерта психолога ОСОБА_19 від 20 липня 2020 року та сумніватися у його змісті, оскільки особа, яка його виконала мала відповідний фах і кваліфікаційний рівень та була обізнана про кримінальну відповідальність за неправдивий висновок. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні адвокат Захарова О.М. в інтересах ТОВ «Золота середина» підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити. Адвокати Адамчук Н.В. та Тюріна Ю.Є. в інтересах ОСОБА_1 заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_15» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено статтю під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_37 » наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_17 » «ІНФОРМАЦІЯ_38.» «ІНФОРМАЦІЯ_18.» « ІНФОРМАЦІЯ_19.» «ІНФОРМАЦІЯ_20 » «ІНФОРМАЦІЯ_39.» «ІНФОРМАЦІЯ_40.» «ІНФОРМАЦІЯ_41.». ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_15» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 , розміщено статтю під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_7 » наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_42» «ІНФОРМАЦІЯ_24)» «ІНФОРМАЦІЯ_25.» « ІНФОРМАЦІЯ_43.». Крім того, інформація ідентичного змісту у перекладі на українську мову міститься в україномовних варіантах статей « ІНФОРМАЦІЯ_44 за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_8 та «ІНФОРМАЦІЯ_45» за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_9 "ІНФОРМАЦІЯ_47. Задовольняючи позов ОСОБА_1 у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем під час розгляду справи не підтверджено відповідними і належними доказами достовірність поширеної вищенаведеної інформації. З урахуванням змісту і смислового значення певних частин поширених відповідачем статей, суд вважав, що уся без виключення поширена інформація стосується позивача, оскільки її викладено у контексті та у прямому зв`язку із обставинами поширеної інформації стосовно нібито спілкування позивача із його дочкою щодо вибору нею нареченого та необхідності одруження на конкретній особі. Вирішуючи питання щодо ступеню завдання позивачу моральної шкоди та її розміру, суд, ураховуючи висновок експерта психолога ОСОБА_19 від 20 липня 2020 року, характер вчиненого відносно позивача діяння, глибину фізичних та душевних страждань, вважав за можливе стягнути з відповідача 1 000 000 грн моральної шкоди. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного. Так, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частини перша та друга статті 34 Конституції України). Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України). Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України). Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так частина перша статті 10 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація (згідно із частиною першою статті 201 ЦК України). Згідно з главою 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканними (згідно із частиною 2 статті 297 та частиною 1 статті 299 ЦК України). Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб (згідно із частиною 1 статті 275 ЦК України). Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (частина 3 статті 297 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (частина 2 статті 299 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина 1 статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (абзаці 1 частини 4 статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7 статті 277 ЦК України). При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема,з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Тобто, судження - це те ж саме, що й думка, воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування, а тому не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт. У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підгрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47). Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. До відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співіснування та принципів людської моралі. Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації також повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. В даному випадку судом першої інстанції правильно встановлено, що поширена відповідачем інформація, яка є предметом спору, в повній мірі стосується особи позивача. Заперечуючи проти висновків суду першої інстанції щодо визнання недостовірною і такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 інформації, розміщеної у спірних статтях, скаржник вказував на те, що теза « ІНФОРМАЦІЯ_17 » є оціночним судженням та думкою автора статті щодо причин вступу ОСОБА_20 у шлюб, окрім того, дана теза не містить будь-яких звинувачень ОСОБА_1 у вчиненні неправомірних дій. Теза «ІНФОРМАЦІЯ_48.» не стосується позивача, оскільки у тексті мова йде про його доньку, вислови щодо ОСОБА_1 є оціночним судженням, оскільки не можуть бути перевірені на предмет достовірності. Теза «ІНФОРМАЦІЯ_18.», на переконання скаржника, не вживається саме у відношенні до позивача, у ній не повідомляється про вчинення певних дій у минулому чи теперішньому, а лише описується можливий порядок отримання прибутку. У тезах « ІНФОРМАЦІЯ_19.» «ІНФОРМАЦІЯ_20 » висловлюються оціночні судження, а друга теза взагалі не стосується позивача, оскільки в ній мова іде про ОСОБА_7 . У тезі «ІНФОРМАЦІЯ_49.» мова також не йде безпосередньо про позивача, окрім того, як зазначає скаржник, дана теза частково є оціночним судженнями, оскільки вислови про те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_21 відповідає дійсності, в той же час інформації про те, що позивач є сином ОСОБА_22 ним не спростована та підтверджується загальнодоступною інформацією. «ІНФОРМАЦІЯ_50.». Такі тези, на думку скаржника, містять загальну інформацію без посилання на конкретних осіб. Висловлювання, що стосуються ОСОБА_1 , є оціночними судженнями, думками автора та припущеннями. Також в даних тезах відсутні звинувачення саме позивача у фінансуванні «Ісламської держави», тощо, в той же час, в іншій частині тези мова іде про угрупування «Баттар», що не не стосується позивача. Тези, висловлені у статті 2, у цілому, на думку скаржника, також є оціночними судженнями, висловами автором своїх думок щодо причин та передумов вступу ОСОБА_7 у шлюб, тобто, не стосуються ОСОБА_1 . Такі тези не є фактичними твердженнями, оскільки інформація, висловлена у них, щодо того, на що здатен ОСОБА_1 заради мільярдного прибутку, не може бути підтверджена чи спростована доказами. Однак, такі доводи скаржника не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи, оскільки встановлені обставини справи, загальний тон наведених статтей, характер висловлювань та вжитих словосполучень вказують на існування певних фактів та ведення окремих діалогів. Правова позиція Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів» у п. 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказує, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. Надруковані відповідачем статті за своїм змістом мають стверджувальну форму, при цьому, у вищенаведених тезах автор не використовував мовні засоби та маркери, що характерні для висловлення суб`єктивних думок або власних поглядів. Жодна із наведених фраз не містить алегорій, сатири, гіпербол, не є припущенням чи критикою автора, отже, така інформація підлягає перевірці на достовірність, а тому не відноситься до категорії оціночних суджень. Не приймаються до уваги колегії суддів також посилання скаржника на те, що виокремлені вислови носять загальний інформаційний характер і не стосуються особи позивача, оскільки спірні статті за своїми стилістичними ознаками та характером використаних мовних засобівпрямо вказують на те, що позивач спонукав чи/або примушував власну доньку вступити у шлюб проти її волі з метою співпраці з міжнародною терористичною організацією «ІДІЛ», фінансування даної організації та отримання від цього значного прибутку. З тексту наведених статтей убачається, що саме з цією метою (співпраця з терористичною організацією та отримання прибутку) позивач примусив доньку вступити у шлюб з ОСОБА_23 , тобто, наведена у статтях інформація прямо та безпосередньо стосується як позивача, так і близьких членів його сім`ї, зокрема, доньки та зятя, та вказує на вчинення конкретних дій. Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що уся, без виключення, інформація, що викладена у статтях під заголовками « ІНФОРМАЦІЯ_16 » та «ІНФОРМАЦІЯ_14», які поширені ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » в мережі Інтернет на веб-сайтах Інтернет видання «Обозреватель» за адресами ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є твердженнями про факти, достовірність яких можна перевірити. Дана інформація прямо стосується позивача, оскільки її викладено у контексті та у прямому зв`язку із обставинами щодо його розмов із донькою про одруження із ОСОБА_23 , щодо здійсненням ним певної комерційної діяльності, зокрема, співпраці з терористичною організацією, щодо ведення конкретних діалогів та існування певних фактів, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності. Як зазначено у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язку не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 62 Конституції України закріплений принцип невинуватості особи. Зокрема, нормами цієї статті визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Окрім цього, згідно з частиною 2 статті 6 Конвенції, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У рішенні суду «Сіреджук проти України» Європейський суд з прав людини в черговий раз зазначив, що критичні оціночні судження не підлягають доведенню. Проте, якщо поширена інформація має форму обвинувачення, сформульованого як пряме твердження про потенційні кримінальні зловживання, це є досить серйозним. У разі тверджень однієї особи щодо поведінки іншої особи може бути важко встановити різницю між твердженнями щодо фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. За таких обставин Європейський суд з прав людини не вбачав порушень у тому, що національні суди вимагали обґрунтування тверджень щодо фактів, які лежали в основі висловлених думок, які за відсутності достатніх доказів могли вважатися наклепницькими. Тобто, слід розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень, як має місце у цій справі. Однією із засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За правилами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. У відповідності доположень процесуального закону, позивачем на підтвердження своїх вимог суду надано нотаріально посвідчені пояснення, а також копію декларації про доходи, висновки експертів (в т.ч. психолога, який оцінив його психологічний стан і завдану моральну шкоду), в яких заперечуються та спростовуються обставини, викладені у спірних статтях. Відповідачем, у свою чергу, не було надано суду жодних доказіву розумінні статтей 76, 79, 80 ЦПК України на підтвердження дійсності фактів, що викладені у спірних статтях (примушування до шлюбу, фінансування тероризму), не спростовано заперечень позивача про те, що інформація, яка містяться у спірних статтях, не відповідає дійсності. Підстав вважати дійсними та реальними викладені у спірних статтях обставини та факти у суду немає. Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що поширена відповідачем інформація є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення позивачем моральних принципів та норм чинного законодавства, що створює у суспільства враження про нього як про аморальну особу, злочинця. Така інформація руйнує оцінку людських, ділових і професійних якостей ОСОБА_1 , негативно впливає на суспільну оцінку його якостей в очах оточуючих, тобто, є такою, що порушує його право на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації, а відтак, підлягає поновленню шляхом визнання її недостовірною і такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ: метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч. 1 ст. 2 ЦПК України ). Частинами 1,2 статті 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Як зазначено вище, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена, особою, яка поширила інформацію. У контексті роз`яснень п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", колегія суддів вважає, що при задоволенні позову поширена недостовірна інформація підлягає спростуванню відповідачем. У постанові Пленуму №1 від 27.02.2009 ВСУ у пунктах24, 25 надано додаткові роз`яснення та зауважено, що за загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. За даними статистики сайту порталу «OBOZREVATEL», опублікованими за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_11 , кількість сесій (сеансів доступу окремих користувачів до матеріалів порталу «OBOZREVATEL») складає більше 58мільйонів на місяць, а кількість переглянутих користувачами окремих Інтерент-сторінок на порталі «OBOZREVATEL» перевищує 146 мільйонів на місяць. Ураховуючи, що на момент звернення позивача із даним позовом спірні статті розміщені на порталі «OBOZREVATEL» більше трьох місяців, кількість осіб, до відома яких була доведена неправдива інформація щодо позивача, може бути значною. З даних самого порталу «OBOZREVATEL» убачається, що зі змістом статті 1 гарантовано ознайомилось 747 осіб, а зі змістом статті 2 - 158 осіб. Окрім того, зокрема Стаття 1, в той же день, ІНФОРМАЦІЯ_12 була продубльовано на Інтернет-порталі «Антикор», за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_51 у автентичному вигляді та з посиланням на портал «ОВОЗРЕВАТЕЛЬ», внаслідок чого недостовірна інформація, що містилась в даній статті, набула ще більшого поширення (відповідну сторінку на порталі «Антикор» переглянуло, за даними самого порталу більше 1700 осіб). Відтак, з урахуванням характеру правопорушення (викладення об`єктивно образливої та принизливої інформації, яка торкається не лише позивача, але й членів його сім`ї), та способу поширення відповідачем негативної інформації, суд першої інстанції правильно вважав встановити спосіб спростування поширеної інформації у такий же спосіб, у який вона була поширена, зобов`язавши відповідача протягом п`яти днів з дати набрання законної сили цього судового рішення, спростувати вищезазначену інформацію, шляхом розміщення в мережі Інтернет на сайті Інтернет видання «Обозреватель» за Інтернет адресою " ІНФОРМАЦІЯ_13 > під заголовком «Спростування» повідомлення відповідного змісту про недостовірність поширеної інформації із її цитуванням та повідомленням, що вищевказана інформація не відповідає дійсності та була опублікована порталом «Obozrevatel» без будь-якого належного підтвердження її достовірності». Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно зобов`язав відповідача розмістити текст повідомлення про спростування саме на головній (стартовій) сторінці Інтернет видання «Обозреватель» за Інтернет адресою www.obozrevatel.com під заголовком «Спростування» колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки резолютивна частина оскаржуваного судового рішення не містить такого посилання, у резолютивній частині судом першої інстанції зазначено лише сайт Інтернет-видання www.obozrevatel.com, на якому повинно бути розміщенне спростування статтей та його зміст. При цьому слід відмітити, що особи, які прочитали зміст поширених відповідачем статей, імовірніше побачать текст їх спростування саме на головній сторінці порталу, тоді як при його розміщенні у відповідному розділі не кожна особа, перейшовши на відповідний розділ, дізнається про факт спростування поширеної відповідачем інформації. Задовольняючи позов в частині основних вимог, суд першої інстанції правильно вважав, що дії ТОВ «Золота середина» щодо поширення стосовного позивача недостовірної інформації порушують особисті немайнові права позивача, проте, колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне. За змістом частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Відповідно до правової позиції, викладеної у п.п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями),під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Як убачається з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тощо. Так, поширення відповідачем недостовірної інформації відносно позивача стало наслідком порушення його прав на недоторканість особистого життя, повагу до його честі, гідності та ділової репутації, і такі порушення призвели до суттєвих змін у його життєвих стосунках, засудження з боку оточуючих людей, формування у суспільства сумнівів щодо його ділової репутації, та спричинили йому моральних страждань. Оскільки мова йде про моральні страждання, що виникли внаслідок порушення права особи на повагу до приватного та сімейного життя, публічного приниження її ділової репутації, розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням розумності, виваженості та справедливості, які є оціночними поняттями. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн, суд першої інстанції поклався лише на висновок експерта психолога ОСОБА_19 від 20 липня 2020 року, та стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду у визначеному позивачем розмірі. Апеляційна скарга Кривди М.М. в інтересах ТОВ «Золота середина» мотивована в тому числі і тим, що даний висновок не може бути належним доказом завдання позивачу моральної шкоди у визначеному ним розмірі, оскільки дослідження було проведене особою, відомості про яку не внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів, та яка не має кваліфікації судового експерта. Перевіряючи такі аргументи скаржника, колегія суддів відмічає, що приписами ч.4 ст.7 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань. За змістом ст.9 Закону України «Про судову експертизу» атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 цього Закону, - іншим фахівцям з відповідних галузей знань. З аналізу вищевказаних норм убачається, що для проведення деяких видів експертиз можуть бути залучені, окрім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань, а тому доводи апеляційної скарги про те, що даний висновок не є належним доказом у розумінні чинного законодавста, колегія суддів відхиляє. В той же час, перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, колегія суддів звертає увагу на наступне. Згідно положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч.1, 2 ст. 102 ЦПК України). Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Так, позивач має право на захист свого особистого немайнового права на недоторканість його ділової репутації, але межа цього захисту його репутації має бути такою, щоб забезпечити і вільне обговорення його діяльності на ринку фінансових послуг. В даному випадку судом встановлено, що поширена відповідачемінформація, яка є предметом спору, в повній мірі стосується особи позивача. Розміщені відповідачем статті стосуються теми фінансування тероризму, яка є глобальною проблемою сучасності, та широко обговорюється у суспільстві. Проте, відповідач у наведених статтях перейшов допустиму межу журналістської етики, пов`язавши позивача із фінансуванням тероризму без існування належних та допустимих доказів достовірності такої інформації. В даному випадку слід урахувати, що стягнення з відповідача моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі матиме наслідком порушення розумного балансу при поновленні порушених прав позивача, оскільки фактично може привести до банкрутства ТОВ «Золота середина» та припинення діяльності цього засобу масової інформації, а тому колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн є значно завищеним та таким, що не відповідає вимогам розумності та справедливості. Аналізуючи наведені норми закону, обставини справи та зібрані у справі докази у їх сукупності, колегія суддів з урахуванням принципу розумності і справедливості доходить висновку про зменшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 1 000 000 грн до 300 000 грн. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про, те що рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «Золота середина» на користь ОСОБА_1 , підлягає зміні шляхом зменшення її розміру з 1 000 000 грн до 300 000 грн. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). У зв`язку із частковим задоволенням позову, рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду із вказаним позовом, позивачем судовий збір сплачено у розмірі 17 305,20 грн (т. 1 а.с. 19). Скаржником при поданні апеляційної скарги судовий збір сплачено у розмірі 25 957,50 грн (т. 3 а.с. 71). Пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового у розмірі 6805,20 грн; пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь ТОВ «Золота середина» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за завернення з апеляційною скаргою у розмірі 15 750 грн. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Ураховуючи наведене, колегія суддів застосовує положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України та стягує з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Золота середина» 8 944,80 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Кривди Михайла Миколайовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота середина»задовольнити частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінити. Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, яке підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота середина» (ЄДРПОУ 32611564, місцезнаходження: 08630, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Антонова, 1, корпус Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) з 1 000 000 (одного мільйона) грн до 300 000 (трьохсот тисяч) грн. У зв`язку з чим рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота середина» (ЄДРПОУ 32611564, місцезнаходження: 08630, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Антонова, 1, корпус Б) на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 8 944,80 грн (вісім тисяч дев`ятсот сорок чотири) 80 коп. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 13 січня 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль