Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/1692/20

13.01.21 22-ц/812/173/21 Справа номер 473/1692/20 Головуючий суду першої інстанції Лузан Л. В. Провадження номер 22-ц/812/173/21 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2021 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Богуславською О. М., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 листопада 2020 року, ухвалене о 14 год 00 хв під головуванням судді Лузан Л. В. в приміщенні суду в м.Вознесенськ Миколаївської області, повний текст якого складено 10 листопада 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на частку житлового будинку за набувальною давністю, В С Т А Н О В И В: 02 червня 2020 року ОСОБА_1 подала вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним. 20 жовтня 1995 року за ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 по 1/5 частині за кожним. 19 грудня 2003 року ОСОБА_9 на підставі договору дарування подарував позивачці 1/5 частину вищезазначеного будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , який проживав у вищезазначеному будинку. Із заявами про прийняття спадщини після його смерті ніхто не звертався. Посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_7 позивач продовжує відкрито та доброчесно користуватися належною йому 1/5 часткою будинку, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на вказану частку будинку. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив розглянути справу на розсуд суду без участі його представника. Треті особи у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали до суду заяви, у яких висловили згоду з позовними вимогами. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2020 року замінено первісного відповідача виконавчий комітет Вознесенської міської ради Миколаївської області на належного відповідача Вознесенську міську раду Миколаївської області та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 (а.с.97). Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявність обставин, за яких на підставі ст.344 ЦК України можливе визнання права власності за набувальною давністю. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошував на безпідставності доводів скарги та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 1995 року подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_9 і ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з якого випливає, що кожному з них належала 1/5 частина будинку (а.с.10). Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданому 29 червня 2006 р., ОСОБА_10 та ОСОБА_7 розлучилися. Після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_10 присвоєно прізвище ОСОБА_12 (а.с.7). Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданому 15 липня 1998 р., ОСОБА_11 та ОСОБА_9 розлучилися. Прізвище вони не змінювали (а.с.8). 04 травня 1999 року ОСОБА_11 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 , отримавши прізвище ОСОБА_14 (а.с.9). З свідоцтва про народження випливає, що позивач є донькою третьої особи ОСОБА_6 У будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 зареєстрована з 14 листопада 1999 року. 19 грудня 2003 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_1 належну йому 1/5 частину вищезазначеного будинку з надвірними будівлями та спорудами (а.с.21-22). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер співвласник будинку ОСОБА_7 (а.с.88-89). Згідно з інформацією зі Спадкового реєстру від 01.08.2020 заповіти від ОСОБА_7 , спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину відсутні (а.с.93-95). Представлені суду квитанції про сплату комунальних платежів по АДРЕСА_1 свідчать, що оплату комунальних платежів у 2019 та 2020 роках здійснювали ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Згідно з вимогами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) зазначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 344 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановивши, що позивач знала, хто є власником спірної 1/5 частки будинку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем на спірне майно за набувальною давністю, тому що ОСОБА_1 в розумінні ст.344 ЦК України не є добросовісним набувачем. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 05 листопада 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О.В. Локтіонова Судді С.Ю. Колосовський О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 13 січня 2021 року.