Постанова 4851 № 440/3153/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2021 р. Справа № 440/3153/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С., суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2020, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 03.08.2020 по справі № 440/3153/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування розпорядження,зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просила визнати неправомірним та скасувати розпорядження від 14.04.2020 №04.2-30/322/02.22-06; зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриману ОСОБА_2 за період з 1.01.2016 по 31.12.2017 пенсію у розмірі 54585,93 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 14.04.2020 №04.2-30/322/02.22-06. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 недоотриману ОСОБА_2 за період з 1.01.2016 по 31.12.2017 пенсію у розмірі 54585,93 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2020 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927; вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень). Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції не враховано, що представником позивача у поданій позовній заяві зазначено щодо необхідності розподілу витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, але доказів понесення витрат на професійну допомогу, як і заяви про їх розподілу, до завершення розгляду справи суду не надано, відтак питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу уже вирішено рішенням суду від 22.07.2020. Тобто винесення додатково рішення на підставі пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України є неможливим з огляду на те, що питання про розподіл судових витрат (пункт 5 частини 1 статті 244 КАС України) вже вирішено судом при винесенні рішення. Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. 24.07.2020 до суду першої інстанції від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій, в тому числі, міститься клопотання про стягнення з відповідача витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. На підтвердження розміру витрат адвокатом Зогалем О.М. надані копії акта приймання-передачі послуг та копію квитанції від 23.07.2020 №8 /а.с. 59 звортній бік/ . Зі змісту акта від 23.07.2020, адвокатом надані клієнту такі послуги: вивчення документів, аналіз законодавства, усна консультація позивача з відновлення порушених прав тривалістю 12 годин вартістю 1000,00 грн; складання позовної заяви, формування та виготовлення додатків до позовної заяви, сплата судового збору, підписання позовної заяви, подання позовної заяви до суду тривалістю 40 годин вартістю 2500,00 грн, складання клопотання, виготовлення додатків до клопотання, подання до суду тривалістю 30 годин вартістю 1000,00 грн, складання відповіді на відзив, направлення відповідачу, подання до суду тривалістю 16 годин вартістю 1000,00 грн /а.с. 71/. Ухвалою суду від 27.07.2020 представнику позивача запропоновано надати до суду усі наявні докази щодо надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 . На виконання ухвали суду представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 1.06.2020 /а.с. 72/, ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю /а.с. 17, 73/, повторно копію акта приймання-передачі послуг та копію квитанції від 23.07.2020 №8. Задовольняючи заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі є підстави для розгляду питання про ухвалення додаткового рішення з питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 1500,00 грн. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого. Стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає правила розподілу судових витрат за результатами ухвалення судом рішення по суті позовних вимог (задоволення позову повністю або частково, відмова в задоволенні позову). За змістом частин першої і другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Частиною п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною шостою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені вимоги процесуального закону кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. З системного аналізу вказаних вище норм права, зокрема з огляду на приписи частини третьої статті 143 КАС України, можна дійти висновку, що докази на підтвердження судових витрат можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 340/2449/19. При цьому суд враховує, що у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, докази судових витрат (заява про поважність причин неможливості подання доказів) за загальним правилом мають бути надані до вирішення справи по суті. Отже, вимоги частини третьої статті 143 КАС України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17 дійшов висновку, що позивачем не своєчасно подано докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат. Судова колегія звертає увагу, що в позовній заяві позивачка просить відшкодувати судові витрати в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що сума судових витрат буде уточнена на інших стадіях судового процесу, в тому числі під час судових дебатів. При цьому до часу ухвалення Полтавським окружним адміністративним судом рішення від 22.07.2020 позивачем не надано до суду доказів, що підтверджують надання правової допомоги, як і не надано заяви, в якій викладено доводи про неможливість звернутись до суду із відповідною вимогою під час перебування справи у провадженні суду до вирішення справи по суті. Наведене свідчить про відсутність визначених у пунктах 1 і 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для постановлення судом додаткового рішення, адже позивачем не виконано вимог частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, докази на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази, що підтверджують понесені витрати на правову допомогу, представником позивача надано після вирішення справи по суті та частково на виконання вимог ухвали суду від 27.07.2020, отже питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу уже вирішено рішенням суду від 22.07.2020. Тобто винесення додатково рішення на підставі пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України є неможливим з огляду на те, що питання про розподіл судових витрат (пункт 5 частини 1 статті 244 КАС України) вже вирішено судом при винесенні рішення. За таких обставин, враховуючи те, що позивачем не подано до вирішення справи по суті заяву про неможливість з поважних причин подати у справі докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, як передбачено ч. 3 ст. 143 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що процесуальним наслідком несвоєчасності подання відповідних доказів щодо понесених витрат є залишення заяви без розгляду відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 139 КАС України. Вищенаведене суд першої інстанції не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі № 440/3153/20. Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про її скасування та прийняття постанови про залишення без розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області задовольнити. Додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 по справі № 440/3153/20 скасувати. Прийняти нову постанову, якою заяву представника позивача про стягнення судових витрат на правничу та професійну правничу допомогу по справі № 440/3153/20 залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді А.М. Григоров З.Г. Подобайло