Постанова Київський апеляційний суд № 363/4933/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2878/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 року м. Київ Унікальний номер 363/4933/17 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області, ухваленого 30 жовтня 2018 року в приміщенні суду під головуванням судді Баличевої М.Б., ВСТАНОВИВ: В грудні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Демченко Д.А. в інтересах Комунального закладу «Вишгородської центральної районної лікарні» та Вишгородської районної ради Київської області звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування витрат витрачених на стаціонарне лікування громадян, потерпілих від злочинних дій. Свої вимоги обґрунтовував тим, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 09.11.2017 року по кримінальному провадженню № 12017110150000219 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортним засобом із застосуванням Закону України «Про амністію у 2016 році». Порушення ОСОБА_1 вимог п.10.1 і п.16.13 ПДР України, перебувають в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 , який знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Вишгородської центральної районної лікарні» у період часу з 11.03.2017 по 13.03.2017 та на його лікування була витрачена сума 1 820,13 грн. Таким чином, в результаті злочинних дій ОСОБА_1 . Комунальному закладу «Вишгородської центральної районної лікарні» було завдано збитків на загальну суму 1 820, 13 грн. З огляду на викладене, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального закладу «Вишгородська центральна районна лікарня» в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_3 від злочину грошову суму у розмірі 1 820,13 грн, які перерахувати на рахунок Комунального закладу «Вишгородської районної центральної лікарні» та стягнути з відповідача судові витрати. Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КЗ «Вишгородська центральна районна лікарня» в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_3 1820,13 грн. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 6 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року залишено без задоволення. Не погодившись з заочним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про залишення позову без розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, зокрема, що суд першої інстанції не мав підстав для прийняття позову, поданому прокурором, оскільки органи прокуратури можуть представляти інтереси лише органів місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями органів виконавчої влади. Так як комунальний заклад «Вишгородська центральна районна лікарня» перебуває у спільній комунальній власності територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району, власником якого є Вишгородська районна рада Київської області, що діє на підставі ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», вважає, що вона не є органом, в інтересах якого прокурор може звернутися до суду. Суд не звернув увагу на те, що прокурором не була належним чином обґрунтована наявність підстав для представництва у вказаній справі, як і не була доведена бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо стягнення з ОСОБА_1 витрачених коштів на лікування ОСОБА_3 . Також ставить під сумнів відповідність наданої прокурором копії листа Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 13.12.17 про звернення до суду. Не надано також до справи доказів, а саме, довідки-розрахунку бухгалтерії закладу щодо вартості перебування потерпілого на лікуванні. Вважає копію наданого листа головного лікаря КЗ від серпня 2017 № 1037/3 неналежним доказом понесених на лікування витрат та калькуляції вартості такого лікування. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Задовольняючи позовні вимоги заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Демченко Д.А. в інтересах Комунального закладу «Вишгородської центральної районної лікарні» та Вишгородської районної ради Київської області, суд першої інстанції виходив з їх доведеності. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, вироком Вишгородського районного суду Київської області від 09.11.2017 по кримінальному провадженню № 12017110150000219 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортним засобом із застосуванням Закону України «Про амністію у 2016 році». Під час розгляду кримінального провадження судом було встановлено, що 11.03.2017 близько 11-30 год., ОСОБА_1 керуючи технічно справним автомобілем марки OPEL ASTRA д.н.з. НОМЕР_1 , та здійснювала рух по проїзній частині автодороги сполученням «Київ-Вишгород-Десна», в с. Жукин, Вишгородського району, Київської області у напрямку с.Боденьки. На шляху прямування, рухаючись за трактором марки «МТЗ 92» з причепом під керуванням ОСОБА_4 та наблизившись до нерегульованого перехрестя проїзних частин автодороги сполученням «Київ-Вишгород-Десна» і проїзної частини вул. Української в с. Жукин, водій ОСОБА_1 з метою здійснення маневру лівого повороту і подальшого руху по вул. Українській, здійснила повну зупинку транспортного засобу за трактором марки МТЗ92 з причепом, який також зупинився перед здійсненням маневру лівого повороту. Після чого водій ОСОБА_1 діючи необережно - проявляючи злочинну недбалість, діючи в порушення вимог п.10.1 і п.16.13 Правил дорожнього руху України, маючи об`єктивну можливість спостерігати за рухом трактора марки МТЗ92 з причепом, який поновив рух і почав виконувати маневр лівого повороту на проїзну частину вул. Української, не дочекалась завершення останнім вказаного маневру, перед початком руху і зміни напрямку руху ліворуч, а саме перед поворотом ліворуч на проїзну частину вул. Української, не переконалась в тому, що на рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку відсутні інші учасники руху для яких може бути створена перешкода або небезпека, поновила рух і здійснюючи поворот ліворуч, випередила трактор марки МТЗ92 з причепом та виїхавши на зустрічну смугу руху не надала дорогу мопеду марки MUSSTANGMT50Q2 реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , що рухався по рівнозначній дорозі проїжджої частині автодороги сполученням «Київ-Вишгород-Десна» в зустрічному їй напрямку, та допустила зіткнення передньою частиною кузова автомобіля марки OPEL ASTRA д.н.з. НОМЕР_1 з передньою частиною мопеда MUSSTANGMT50Q2. Внаслідок даної дорожньо-транспортної події водію мопеду марки MUSSTANGMT50Q2 реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 , спричинені тілесні ушкодження. Потерпілий ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Вишгородської центральної районної лікарні» у період часу з 11.03.2017 року по 13.03.2017 року та на його лікування була витрачена сума 1 820, 13 грн., що підтверджується довідкою КЗ «Вишгородської центральної районної лікарні» від серпня 2017 року № 1037/3. В результаті злочинних дій ОСОБА_1 . Комунальному закладі «Вишгородської центральної районної лікарні» було завдано збитків на загальну суму 1 820, 13 грн. Встановлено, що порушення ОСОБА_1 , вимог п.10.1 і п.16.13 ПДР України, перебувають в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 . Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено право звернення до суду з позовом, апеляційний суд виходить з того, що повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру». Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року). Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави". ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, зазначені рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права. У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як зазначив прокурор, спірні правовідносини пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити відповідні кошти. У цих правовідносинах інтереси держави та позивача, який представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються. Крім того, прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що впродовж тривалого часу ні комунальним закладом охорони здоров`я, ні органом місцевого самоврядування з моменту завершення лікування потерпілим не вживались жодні заходи щодо стягнення в установленому порядку вказаних витрат, порушуються інтереси держави внаслідок ненадходження таких коштів до міського бюджету, що є підставою для представництва прокурором цих інтересів у суді. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що відсутні докази щодо здійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави Вишгородською районною радою, яка є самостійною юридичною особою та не позбавлена можливості звернутись до суду самостійно за захистом своїх порушених прав не знайшли свого підтвердження. У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43). У справі, судове рішення у якій переглядається судом апеляційної інстанції, підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення Вишгородською районною радою упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. А тому, у вказаному випадку прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі комунального закладу та Вишгородської районної ради. Що стосується доводів апеляційної скарги про недоведеність прокурором позовних вимог, то вказані доводи відхиляються апеляційним судом як безпідставні, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Як зазначено у даній процесуальній нормі учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявність певної дії. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до вимог пар.1 глави 5 ЦПК України докази, що подаються сторонами повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Звертаючись з позовом до суду, на підтвердження заявлених вимог прокурором надано копію листа-відповіді № 1037/3 від 16.08.17 за підписом головного лікаря Вишгородської ЦРЛ І.В. Клюзко з калькуляцією вартості лікування ОСОБА_3 на суму 1820,13 грн. (т. 1 ас. 8). Положеннями ст. 1166 ЦК України передбачено відшкодування матеріальної шкоди при наявності складу правопорушення: протиправних дій особи, заподіяння шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і наслідками, вини особи, що причинили збиток. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Відповідно ч. 3 ст. 1206 ЦК України, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету. Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» №11 від 07.07.1995 року, судам слід мати на увазі, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених в стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній. П. 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоровя на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993 року вказує, що визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання. Відповідно п. 3 вищезазначеного Порядку визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоровя або прокурора. У разі, коли при ухвалені вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що апелянт ставить під сумнів відповідність копії довідки в якій міститься калькуляція вартості перебування потерпілого на лікуванні її оригіналу клопотання про витребування та огляд вказаного оригіналу документу не подає. Нових доказів, які б мав дослідити суд апеляційної інстанції і врахуванням вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України відповідачем не надано, а тому вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку. Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, надав належну оцінку наданим у справі доказам, правильно здійснив тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосував їх до спірних правовідносин. З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, власного тлумачення норм матеріального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Зважаючи на все вищевикладене, інші аргументи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, оскільки беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, не підлягають і задоволенню заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду, подані ним 18.12.2020 та 22.12.2020. В зв`язку з тим, що ціна позову в справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , відхилити. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Судді: