Постанова 4818 № 638/5267/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/5267/19 Головуючий суддя І інстанції Подус Г. С. Провадження № 22-ц/818/842/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про стягнення аліментів ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б., суддів: Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Подус Г.С., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення витрат понесених на утримання неповнолітніх дітей, в с т а н о в и в : 10.04.2018 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якому просила стягнути з Відповідача на її користь кошти на утримання (аліменти) малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно в розмірі 1/3 частки від усіх отриманих доходів Відповідача, починаючи з 01.10.2018 року і до повноліття сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а потім у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку до повноліття доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від спільного шлюбу, сторони мають малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З кінця вересня 2018 року вона з чоловіком фактично припинила шлюбні відносини і вони проживають окремо. Вказала, що діти мешкають разом з нею в квартирі, що придбана сторонами під час шлюбу на користь двох малолітніх дітей, за адресою: АДРЕСА_1 . Усі обов`язки щодо утримання та виховання дітей позивач несе самостійно. Відповідач не виконує свої обіцянки матеріально допомагати дітям після фактичного припинення їх сімейних відносин з кінця вересня 2018 року, внаслідок чого у неї виникла заборгованість щодо позики, одержаної для утримання дітей. Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав. У відзиві на позовну заяву вказав, що він утримує та дбає про їх спільних дітей: з 2013 року по червень 2018 року він перераховував кошти на утримання спільних дітей на особисту банківську картку ОСОБА_1 . За 2013 рік було перераховано 33353 грн., 2014 р. - 41316 грн., за 2015 р. - 49306,00 грн., 2016 р. - 53919,00 грн. 2017 р. - 82786 грн., із січня по червень 2018 р. - 35816 грн. Вказав, що починаючи з квітня 2018 року він щомісяця перераховує 8000 грн. на особистий рахунок його сина ОСОБА_4 у Приватбанку. У червні 2019 року Відповідач ОСОБА_2 сплатив 25230 грн. за літній відпочинок дітей. Наразі він продовжує щомісяця надсилати кошти на утримання дітей. ОСОБА_2 пояснив, що він не мешкає з 2013 року з ОСОБА_1 , а дітей і так утримує та допомагає фінансово. ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення витрат понесених на утримання дітей, який обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 не мешкає з позивачкою з 2013 року і при цьому сплачує аліменти на дітей добровільно, однак на його думку ОСОБА_1 використовує кошти не за цільовим призначенням. Тому просив суд стягнути з ОСОБА_1 62784,44 грн. у якості Ѕ частини понесених витрат на утримання дітей за період з квітня 2018 по вересень 2019 року. Позивач ОСОБА_1 підтримала первісний позов та просила його задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечувала. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно в розмірі 1/3 частки від усіх отриманих доходів починаючи з 28.09.2020 року і до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Допущено негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення витрат понесених на утримання дітей - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити в частині дати, з якої присуджено стягнення аліментів, а саме - з 01.10.2018 року, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи в частині часу стягнення аліментів, його висновки в цій частині не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального і процесуального права. На обґрунтування скарги вказала, що суд не взяв до уваги ухилення відповідача від виконання на нього згідно ст. 180 СК України обов`язку щодо належного утримання дітей, внаслідок чого позивачка з 01.10.2018 безрезультатно зверталася до відповідача з досудовими вимогами щодо їх одержання, внаслідок чого була змушена звернутися до суду із цим позовом 10.04.2019. Зазначила, що суд всупереч нормам цивільного процесуального права не надав належної оцінки наданим позивачкою доказам про ухилення Відповідача від обов`язку щодо належного утримання дітей. Доводи Відповідача стосовно утримання ним своїх малолітніх дітей до 01.10.2018 в межах предмету та підстав заявленого позову правового значення не мають. Суд помилково вважав встановленим факт перерахування Відповідачем Позивачці на утримання дітей у період з квітня 2013 до червня 2018 року, оскільки копії платіжних доручень, які датуються до кінця вересня 2018 року, які Відповідач надав - це грошові кошти, які він перерахував Позивачці як законній дружині під час шлюбу, на сімейні витрати, із зазначенням про переказ особистих коштів, поповнення карти/рахунку, що свідчить про наявність у них спільного сімейного бюджету, а не про перерахування аліментів на утримання дітей. Вказала, що сплачені Відповідачем кошти на свята та дні народження дітей (придбання солодощів, іграшок) мали періодичний характер та не забезпечували першочергових потреб дітей. Придбання відповідачем, зокрема, іграшок, телефону на день народження не є забезпеченням їх щоденних потреб, а оплата Відповідачем з 01.10.2018 по травень 2019 року витрат за відвідування дитячих гуртків, оплата з 01.10.2020 року харчування в дитячому садочку та школі фактично є додатковими витратами на дітей, передбаченими ст. 185 СК України та пов`язані з розвитком здібностей дітей. З червня 2019 року Відповідач відмовився сплачувати кошти за дитячі секції та всі борги залишив Позивачці, про що свідчить листування між сторонами, на підтвердження якого Позивачкою було надано до суду відповідні скріншоти. Також вказала, що між сторонами не було досягнуто угоди щодо добровільної плати аліментів, тому вона була змушена звернутися до суду з цим позовом. Послалася на те, що відкриття в АТ КБ «ПриватБанк» особистого банківського рахунку на ім`я їх спільного сина ОСОБА_4 та щомісячне перерахування коштів з 01.04.2018 на цей рахунок здійснювалося за власним бажанням відповідача, без її відома та без відома їх дітей, адже лише з кінця вересня 2018 року сторони припинили шлюбні відносини. Проте даними коштами Позивачка та діти не мають можливості розпоряджатися, оскільки зазначена банківська картка знаходиться у Відповідача, який особисто нею розпоряджається, що останнім не заперечується та не відповідає нормам ст.ст. 181, 183, 187 СК України, згідно яким аліменти перераховують на користь того з батьків, разом з яким проживають діти. На підтвердження своїх доводів також послалася на правову позицію щодо статусу коштів, перерахованих на банківський рахунок дитини, коли банківська картка фізично знаходиться у батька дитини, висловлену у постанові КЦС ВС від 16 травня 2019 року у справі № 200/14541/17 (провадження № 61-2599св19). При цьому визнала, що з 01.05.2020 по 01.09.2020 включно згідно банківської картки зазначено переказ коштів від Відповідача на користь Позивачки, які можуть бути враховані лише на стадії виконання рішення. Зазначила про суперечності у мотивуванні судом своїх висновків про відмову у призначенні аліментів за минулий час з 2018 року та про порушення судом ч.ч. 1, 2 ст. 191 СК України, оскільки суд мотивував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_2 утримує дітей та перераховує кошти на особистий рахунок сина ОСОБА_4 , та про відмову у зустрічному позові з цих же підстав - за відсутності доказів, що Позивачка ОСОБА_1 має доступ до особистого рахунку дитини ОСОБА_4 . У справі відсутні докази про сплату Відповідачем аліментів після 01.10.2018. Також послалася на п. 54 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» (рішення від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04) щодо особливої уваги до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. Задовольнити його зустрічний позов: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 62784,44 грн. в якості Ѕ частини витрат понесених на утримання дітей за період з квітня 2018 року по вересень 2019 року. На обґрунтування вказав, що суд помилково не застосував до спірних правовідносин ст.ст. 7, 141, 180 СК України щодо рівності прав та обов`язків батьків по утриманню дітей. Зазначив, що висновки суду про недоведеність використання ОСОБА_1 отриманих від Відповідача грошових коштів не за цільовим призначенням та про те, що вона має доступ до особистого рахунку сина, що розпорядження цим рахунком здійснюється з боку ОСОБА_2 перебувають поза межами доводів зустрічного позову, оскільки Відповідач на обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що ОСОБА_1 особисто взагалі не бере участі в утриманні дітей, а із особистого рахунку сина ОСОБА_4 здійснювалися за погодженням з дітьми витрати на придбання для них одягу, взуття, витрати на школу, іграшки, на відпочинку та розваги, придбання мобільного телефону, аксесуарів до нього та поповнення рахунку, витрати на заняття дітей у гуртках, на продукти харчування, оформлення закордонних паспортів, літнього відпочинку, ці факти суд визнав доведеними. Послався на те, що Позивачка визнала у судовому засіданні 28.09.2020 той факт, що вона ніде не працює з 2013 року, а тому лише відповідач утримує дітей. При цьому постановою Харківського апеляційного суду від 02.04.2020, яким було відмовлено у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання, було встановлено у неї реальної можливісті працювати за своєю освітою. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_1 просить її відхилити, задовольнити апеляційну скаргу Позивачки повністю. Вказала, що сам по собі факт проживання дітей разом з матір`ю свідчить, що вони знаходяться на її утриманні. Натомість Відповідач цими справами не переймається, що підтверджують наявні у справі письмові звернення Позивачки до Відповідача з цього приводу, банківськими виписками з рахунку Позивачки від 06.02.2020 та від 02.11.2020. Заперечила доводи скарги про відкриття банківського рахунку на ім`я їх сина ОСОБА_4 та щомісячне перерахування Відповідачем грошових коштів, їх витрачання за згодою дітей на їх потреби, оскільки сторони з кінця 2018 року припинили шлюбні відносини і Позивачка не має доступу до цього рахунку. Відповідач не заперечував, що він особисто розпоряджався цим рахунком. Також вказала, що витрати на відпочинок дітей за кордоном понесені внаслідок самостійного та добровільного рішення Відповідача, про що було зазначено у нотаріально посвідченій згоді на тимчасовий виїзд дітей до Туреччини у супроводі їх батька, копія відповідної заяви була надана суду першої інстанції 04.11.2019. Більшість наданих відповідачем чеків не є належними і достовірними доказами, оскільки не містять інформації стосовно особи покупця, Відповідач не довів факти передачі придбаних за цими чеками речей їх дітям та Позивачці. Здійсненні відповідачем подарунки дітям мали періодичний характер та не забезпечували першочергових потреб дітей, не звільняють Відповідача від їх утримання, що відповідає правовому висновку, який був висловлений у постанові КЦС ВС від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19 про те, що надання малолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом батька та не звільняє його від обов`язку утримувати дитину. Послалася на безпідставність посилання у доводах скарги на постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у справі про стягнення аліментів з відповідача на користь Позивачки, як такого, що перебуває поза межами позову, який був розглянутий у справі, яка наразі переглядається в апеляційному порядку. Заперечила проти можливості задоволення зустрічного позову та стягнення на користь Відповідача з Позивачки - матері дітей, з якими вона проживає Ѕ частину витрат на утримання дітей за період з квітня 2018 по вересень 2019 року, оскільки з огляду на те, що діти весь час мешкали разом з Позивачкою - за своїм змістом та відповідно до ст.ст. 141, 150, 180-183, 187 СК України спірні грошові кошти є аліментами на утримання дітей, яке Відповідач згідно згаданих норм матеріального права має надавати дітям. Рішення суду за зустрічним позовом ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі ОСОБА_2 . Позивачка не вбачає. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 залишити без змін, При цьому послався на те, що суд обґрунтовано встановив факт перерахування коштів на особистий рахунок сина з 01.04.2018 по 13.09.2019 в розмірі 126800 грн., а після цього - сплачував гуртки дитячі, витрати на дитсадок, школу, іграшки, одяг, витрати на літній відпочинок, а також - на касаційну практику Верховного Суду (провадження № 61-29702св18), згідно якої надання грошових коштів на утримання неповнолітнього сина має значення для визначення дати стягнення аліментів. Вказав, що з комплексного аналізу ст.ст. 15, 18, 191 випливає, що якщо судом установлено, що обов`язок відносно утримання дітей виконується в добровільному порядку належним чином і права позивача не порушені, стягнення аліментів потрібно здійснювати починаючи з ухвалення судом рішення. Заперечив проти зміни присудження аліментів починаючи з 01.10.2018 з огляду на те, що він добровільно витрачає щомісяця більше 8000 грн. на утримання дітей, до цього із 2013 року по червень 2018 року перераховував 296496,00 грн. на особисту картку Позивачки ОСОБА_1 зазначаючи при кожному переказі на утримання дітей. Пояснив, що Позивачка систематично витрачала ці кошти на власний розсуд, внаслідок чого у відповідь на вимоги про її особисте утримання він звертався до неї у березні 2018 року із письмовими вимогами про виконання обов`язку по утриманню дітей, про використання аліментів за цільовим призначенням та про захист прав малолітніх дітей, та у червні та грудні 2018 року - про усунення перешкод в управлінні майном дітей. Позивач на думку Відповідача не довела, що він ухилявся від сплати аліментів, ч. 1 ст. 191 СК України, оскільки надані Позивачкою скріншоти СМС, про які зазначено у її апеляційній скарзі, - не є допустимими доказами, оскільки з них не можливо встановити на яку адресу, з якого телефону та кому надсилались ці повідомлення, тому вони є недостовірними. Також вказав, що після припинення шлюбних відносин він 22.04.2014 за власні кошти придбав у власність дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Навів розрахунки про те, що загальна сума витрат з банківського рахунку сина ОСОБА_4 в інтересах дітей за період з квітня 2018 року по 22 лютого 2020 року склала 164600,48 грн., а з 01 квітня 2020 року по вересень 2020 року Відповідач перераховує кошти на утримання дітей на картку Приватбанку Позивачки ОСОБА_1 24782,92 грн. У запереченні на відзив Відповідача ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 повторила доводи своєї скарги та просить відмовити Відповідачу у задоволенні його скарги та задовольнити апеляційну скаргу Позивачки повністю, оскільки аргументи відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Позивачки спростовують ся нормами матеріального права. Наполягає на тому, що з моменту припинення шлюбних відносин, з 01.10.2018 року, Відповідач не утримує дітей. Визнала, що з 01.05.2020 по 01.09.2020 Відповідач перераховував Позивачці на її банківську картку грошові кошти протягом 5 місяців, про що свідчать відповідні банківські виписки, можуть бути враховані лише на стадії виконання рішення, оскільки вони менше за своїм розміром, аніж присудив суд. Відхилила твердження Відповідача про те, що він за власні кошти придбав у власність дітей квартиру АДРЕСА_1 , оскільки вона була придбана у шлюбі за спільні сімейні кошти, відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.07.2014 № 401 «Про надання фізичним особам дозволу на здійснення правочинів» та нотаріально посвідченої згоди Позивачки. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг і вважає, що обидві скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У ст.ст. 180, 181 СК визначено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. У разі спору за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно ч.1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються з дати подання позову. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції взяв до уваги добровільну сплату відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 грошових коштів на утримання дітей, а тому присудив аліменти з дати винесення рішення суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Судом встановлені наступні обставини. 16 грудня 2011 року сторонами було укладено шлюб. Від спільного шлюбу у сторін є малолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З кінця вересня 2018 року сторони фактично припинили шлюбні відносини і проживають окремо. На утриманні ОСОБА_2 перебуває ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Судом на підставі наявних у справі доказів було встановлено, що ОСОБА_2 надавав матеріальну допомогу ОСОБА_1 на утримання дітей в період з квітня 2013 року. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вищевказані висновки суду про те, що відповідач ОСОБА_2 добровільно надавав кошти позивачці на утриманні дітей, а також - перераховував кошти на рахунок сина ОСОБА_4 , з якого витрачав їх на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на день розгляду цієї справи обґрунтовані належними і допустимими наявними у справі доказами - платіжними дорученнями та чеками. При цьому розмір відрахувань та їх призначення відповідають визначеному у ст.180 СК України обов`язку батьків утримувати дітей. Як вбачається із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2011 по 3 квартал 2019 року не отримувала доходів (а.с. 17 т.4). На той час сторони перебували у спільному шлюбі і тому відповідно до ст. 60 СК України у поєднанні з нормою ст. 180 СК України за відсутності існування іншої домовленості між подружжям - батьками малолітніх дітей - спільне утримання батьками під час шлюбу презюмується. Оскільки позивачка не надала до суду інших джерел свого існування та на утримання малолітніх дітей, які мешкали разом з нею, суд першої інстанції відхилив та не взяв до уваги копії квитанції від 08.01.2013 року, 04.02.2013 року, 22.03.2013 року, 08.01.2013 року, 27.02.2013 року про перерахування грошових коштів на ім`я ОСОБА_1 , з огляду на те, що призначенням платежу було переказ особистих коштів. Наведені у скарзі з цього приводу доводи нічим об`єктивно достовірними доказами не підтверджені, звернення позивачки до відповідача про надання коштів на утримання дітей не є такими доказами у розумінні ст. 76 ЦПК України. Тому слід визнати, що відповідач здійснював утримання дітей по день розгляду справи по суті, отже суд першої інстанції правильно призначив аліменти з дати ухвалення рішення по суті спору, з 28.09.2020. Наведена апелянтом касаційна практика не є релевантною за обставинами справи щодо розміру та терміну добровільно сплачених батьком аліментів, який у даному випадку з урахуванням принципу рівності прав та обов`язків батьків брати участь у матеріальних витратах по утриманні дітей (ст. 180 СК України), незалежно від того, з ким із них проживає дитина, є суттєвим та свідчить про виконання відповідачем визначеного у ст. 180 СК України обов`язку на день ухвалення рішення по суті спору, - а тому колегія суддів не вбачає підстав для її застосування по справі, яка наразі розглядається судом апеляційної інстанції. Той факт, що відповідач а не позивач здійснював управління банківською карткою малолітнього сина ОСОБА_4 висновків суду не спростовує, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов`язку, визначеного у ст.ст. 12, 81 ЦПК України, належними і допустимими доказами не спростовувала того факту, що грошові кошти з рахунку сина ОСОБА_4 згідно наданих відповідачем доказів використовувались батьком виключно в інтересах дітей на їх утримання, що відповідає змісту наведених норм ст. 179, 180 СК України. Тому колегія суддів відхиляє доводи скарги щодо суперечливих висновків суду з цього приводу. Системний аналіз змісту ст.ст. 180, 191 СК України свідчить, що час, з якого присуджені аліменти судом залежить від того факту, чи виконував відповідач визначені у нормі ст. 180 СК України обов`язки по утриманню дітей. При доведенні цього факту, оскільки судом було призначений розмір аліментів відповідно до того отримання, яке у даному випадку добровільно надавав відповідач, дійсно можливе присудження аліментів з дати ухвалення рішення по суті цього спору, тому колегія суддів відхиляє доводи скарги щодо порушення судом вказаних норм матеріального права. Саме до такого правого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2018 року при аналогічних обставинах у справі № 645/9580/15-ц. Колегія суддів за недоведеністю також відхиляє доводи скарги про те, що присудження аліментів з дати ухвалення рішення по справі порушило інтереси дітей, які отримували від батька відповідне утримання. Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скарги відповідача стосовно необхідності стягнення витрат, понесених на утримання дітей з мотивів ухилення матері від визначеного у ст. 180 СК України обов`язку, оскільки не усі витрачені фізичні і моральні зусилля матері-позивача по справі на утримання спільних дітей можуть бути монетизовані (оцінені у грошовому еквіваленті). Той факт, що відповідач перераховував значні кошти на утримання дітей в ситуації, коли позивач не працювала, не надає законного права вимагати повернення половини цих коштів, а лише свідчить про виконання відповідачем визначеного у ст. 180 СК України обов`язку по утриманню дітей, що правильно врахував суд першої інстанції. Так, відповідно статті 186 СК України:

1. Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

2. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Саме у світлі наведеної норми ст. 186 СК України колегія суддів розцінює вищевказані дії відповідача з банківською карткою по управлінню та використанням грошових коштів, які були перераховані на банківський рахунок сина ОСОБА_4 . Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи та вимоги, викладені в апеляційних скаргах сторін, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційні скарги із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 11 січня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.