Постанова 4854 № 420/4140/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4140/20 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року (суддя Білостоцький О.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 30 липня 2020 року) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: 18 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо затримки виплати позивачу належних сум при звільненні; - стягнути з ГУ ПФУ в Одеській області на користь позивача середній заробіток у розмірі 116 358,32 гривень за весь час затримки розрахунку при звільненні його з посади завідувача юридичного сектору Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області по день фактичного розрахунку, тобто з 13.06.2019 року по 15.04.2020 року включно. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо затримки проведення остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні у період з 13.06.2019 року по 14.04.2020 року включно. Стягнуто з ГУ ПФУ в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 року по 14.04.2020 року включно у сумі 9425,02 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням в частині задоволення ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що положення статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин застосовані бути не можуть, оскільки виплата позивачеві грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки відбулась на підставі рішення суду після його звільнення. Також відповідач зазначає, що Законом України «Про державну службу» не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення державним службовцям за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в частині задоволення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у цій частині - без змін. Крім того, не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням в частині відмови ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідачем не було виплачено грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки, що слугувало підставою звернення до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №420/4230/19 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області та стягнуто з відповідача на його користь невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року, за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі середньомісячної заробітної плати з відрахуванням відповідних податків. Вищезазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 15.04.2020 року. Відтак, апелянт/позивач, посилаючись на приписи ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, зазначив про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з державної служби. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у період з 31.08.2012 року по 12.06.2019 року проходив державну службу в органах Пенсійного фонду України. 12.06.2019 року позивача відповідно до наказу Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 12.06.2019 року №66-ос було звільнено з посади завідувача юридичного сектору Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Водночас, при звільненні його зі служби Саратське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області не виплатило позивачу грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки, що слугувало підставою для звернення позивача до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року по справі №420/4230/19 було задоволено адміністративний позов позивача. Стягнуто з Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь позивача невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9312,88 грн. Водночас постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №420/4230/19 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року було змінено. Викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції «Адміністративний позов ОСОБА_1 до Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року, за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі середньомісячної заробітної плати з відрахуванням відповідних податків». Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» відбулася реорганізація Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. 15.04.2020 року Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №420/4230/19 було нараховано та виплачено позивачу грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки у розмірі 9430,03 грн. Водночас, як зазначає позивач, відповідачем, у порушення приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, не було виплачено йому середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, предметом спору даній справі є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні. Оскільки, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку, то застосуванню підлягає Кодекс Законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Керуючись викладеним, колегія суддів вважає, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, від 19 травня 2020 року по справі №761/35141/17 та постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі №8/568. Враховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки середній заробіток за час затримки виплат не є складовою заробітної плати, то на позовні вимоги розповсюджуються строки позовної давності, передбачені ст. 122 КАС України та ст. 233 КЗпПП. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним». Так, як встановлено матеріалами справи та вже зазначалось вище, 12.06.2019 року позивача було звільнено з державної служби в органах Пенсійного фонду України. З даним адміністративним позовом позивач звернувся лише 18.05.2020 року, тобто майже через 1 рік після звільнення та розрахунку. Більш того, навіть враховуючи наявність судового спору між ОСОБА_1 та установою, в якій він працював щодо права на отримання такої грошової допомоги, та відраховуючи цей строк з 18.12.2019 р. (дати набрання законної сили рішенням у справі №420/4230/19), то все одно позивачем значно пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним позовом. У відповідності до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE №116/1997/900/1112). Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. ст. 238, 240 КАС України. Пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених ч. ч. 3, 4 статті 123 цього Кодексу. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи дану справу по суті, дійшов невірного висновку, що строк позовної давності не застосовується на даний предмет спору. Таким чином, оскільки суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального права, колегія суддів, з урахуванням ст. 315 КАС України, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовна заява ОСОБА_1 - залишенню без розгляду. Відтак, апеляційна ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ГУ ПФУ в Одеській області - підлягає частковому задоволенню. Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року - скасувати та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов