Постанова 4824 № 381/3857/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 381/3857/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Ковалевська Л.М. Апеляційне провадження 22-ц/824/5272/2020 Головуючий (суддя доповідач) Гаращенко Д.Р. 21 жовтня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі: Головуючого (судді доповідача) Гаращенка Д.Р. суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А. при секретарі Гавриленко М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Бондаренко Валерія Олеговича представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2019 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2015 рокуПриватне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості., в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором №КIF0GA00003581від 23 серпня 2007 року в розмірі 218 523,58 доларів США, що за курсом 22,03 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 липня 2015 року складає 4 814 074,53 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №КIF0GA00003581, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 57 950,00 доларів США строком до 23 серпня 2017 року. Позивач виконав умови договору, однак ОСОБА_1 зі своєї сторони порушив його умови та має прострочену заборгованість. У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №КIF0GA00003581 між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки. Станом на 29 липня 2015 року позичальник ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом у розмірі 218 523,58 доларів США, яка складається з: - 50 307,32 доларів США - заборгованість за кредитом; - 50 506,90 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 7 647,14 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; - 99 645,53 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; - 11,35 доларів США - штраф (фіксована частина); - 10 405,34 доларів США - штраф (процентна складова) Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2016 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №KIF0GA00003581 у розмірі 185 737,02 доларів США, що за офіційним курсом валют становить 4 091 786 грн. 55 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , , на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір в розмірі 3 654 грн. (по 1827 з кожного). В решті позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Ковалевської Л.М. від 10 січня 2019 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено в порядку загального позовного провадження. 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що своє право за кредитним договором №KIF0GA00003581 від 23 серпня 2007 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» реалізувало, звернувшись 31 жовтня 2011 року до суду з позовом про стягнення заборгованості, а 26 квітня 2012 року рішенням суду в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Зазначили, що з 31 жовтня 2011 року почався загальний трирічний строк позовної давності для задоволення позивачем вимоги про дострокове повернення ОСОБА_1 всієї суми кредиту та інших зобов`язань за кредитним договором №KIF0GA00003581 від 23.08.2007 року та закінчився зазначений вище строк 31 жовтня 2014 року, а строк по стягненню пені та штрафів закінчився 31 жовтня 2012 року. Вважають, що оскільки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду 09 вересня 2015 року, то загальний строк позовної давності у три роки і спеціальний строк у один рік (пеня та штраф) позивачем пропущені. Просили суд відмовити у задоволені позову. 25 квітня 2019 року відповідачі подали до суду письмову заяву про застосування строку позовної давності. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року позов Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Бондаренко В.О. представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією, які були нараховані станом на 31 жовтня 2011 року та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією, яка утворилась станом на 31 жовтня 2011 року за кредитним договором №KIF0GA00003581 від 23 серпня 2007 року, вирішити питання судових витрат. В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що висновок суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є безпідставним, оскільки не відповідає обставинам справи. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вважав, що загальний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості сплив у жовтні 2014 року, оскільки позивач вже звертався з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 31 жовтня 2011 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ. Апелянт вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою приписи ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, відповідно до яких позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Апелянт зазначив, що у травні 2014 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою було забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором. Строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, перебіг якого розпочався 31 жовтня 2011 року, 31 жовтня 2014 року не сплив, як зазначив суд першої інстанції, оскільки позовна давність була перервана у травні 2014 року шляхом подання Банком позову про звернення стягнення на предмет іпотеки за тим же кредитним договором до тих самих відповідачів. Відповідно до положень ч. 3 ст. 264 ЦК України з травня 2014 року перебіг позовної давності розпочався заново та мав би сплинути у травні 2017 року. У той же час з позовом у даній справі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося у вересні 2015 року в межах нового строку позовної давності, після його переривання. Апелянт вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією, які були нараховані станом на 31 жовтня 2011 року, до яких не застосовується спеціальна скорочена позовна давність. Також вважає, що відсутні підстави для визнання припиненою поруки ОСОБА_2 , оскільки відповідно до п. 12 договору поруки від 23 серпня 2007 року порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Оскільки новий термін повернення кредиту був встановлений зверненням банку з позовом 31 жовтня 2011 року, то кінцевим строком пред`явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 є 31 червня 2016 року. Вважає, що на момент звернення Банку з позовом порука не була припиненою. У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилась, були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, представників учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного. Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що кредитор, звернувшись у жовтні 2011 року із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Кредитор вже реалізував право на дострокове повернення кредиту та платежів за ним. Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що не підлягає стягненню нарахована пеня за прострочене зобов`язання та штраф у сумі 11 доларів 35 центів США (фіксована частина) та штраф у сумі 10 405 доларів 34 центів США (процентна складова). Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 2007 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КIF0GA00003581, згідно якого банк надав ОСОБА_3 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 23 серпня 2007 року по 23 серпня 2017 року включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 50 000 доларів США на споживчі потреби, а також у розмірі 7950 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з «21» по «27» число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 794,23 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. (а.с. 12-14 т. 1) Отримання ОСОБА_1 кредиту підтверджується заявою на видачу готівки. (а.с. 69 т. 1) У той же день у забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №КIF0GA00003581 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором. (а.с. 15 т. 1) Як зазначає позивач внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 29 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 218 523,58 доларів США, з яких: 50 307,32 доларів США - заборгованість за кредитом; 50 506,90 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7 647,14 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 99 645,53 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,35 доларів США - штраф (фіксована частина); 10 405,34 доларів США - штраф (процентна складова). (а.с. 4-7 т. 1) Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини. Відповідно до пп. 4.1 п. 4 кредитного договору №КIF0GA00003581 при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Згідно з пп. 2.2.2, 2.2.3 п. 2 кредитного договору №КIF0GA00003581 позичальник зобов`язується: 1) сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п. 7.1, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2 даного договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту; 2) сплатити банку винагороду згідно п.п. 7.1 та 6.2 даного договору. У п.п. 5.4 п. 5 кредитного договору №КIF0GA00003581 при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Отже, позивачем нараховано пеню та штраф за одне й те саме порушення, а саме, за порушення виконання грошових зобов`язань, що суперечить положенню ст. 61 Конституції України. Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідачів штрафу (фіксована частина) в розмірі 11,35 доларів США та штрафу (процентна складова) в розмірі 10 405,34 доларів США. Щодо стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 99 645,53 доларів США, то судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, а АТ КБ «ПРИВАТБАНК» рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року в цій частині банком не оскаржується. Також банк просив стягнути заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 7 647,14 доларів США. За умовами пп. 1 п. 7 кредитного договору №КIF0GA00003581 винагорода сплачується позичальником за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту. За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як резервування ресурсів, надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки резервування ресурсів здійснюється з метою надання кредиту позичальнику, тобто банком фактично встановлено додаткову винагороду за видачу кредитних коштів, за дії, які банк вчиняє на власну користь, оскільки отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, така операція відповідає економічним потребам самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено номативно-правовими актами. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. З огляду на зазначене, положення спірного кредитного договору від 23 серпня 2007 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18). Таким чином, умова про встановлення комісії є нікчемною, а тому вимоги банку про стягненнякомісії за користування кредитом у розмірі 7 647,14 доларів США є безпідставними. Щодо стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 50 307,32 доларів США та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 50 506,90 доларів США колегія суддів зазначає наступне. 25 квітня 2019 року представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подано заяву про застосування строків позовної давності. (а.с. 193 т. 1) Колегією суддів встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто солідарно на користь банку 715 052,21 грн. (а.с. 101-102 т. 1) Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2012 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року скасовано та призначено цивільну № 0417/2-4320/2011 до розгляду в загальному порядку. (а.с. 104 т. 1) Як вбачається з позовної заяви та рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило достроково стягнути всю суму кредиту. (а.с. 98-102 т. 1) Таким чином, кредитор реалізував право на дострокове повернення кредиту та платежів за ним. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Отже, кредитор, звернувшись у жовтні 2011 року із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З 31 жовтня 2011 року почався загальний трирічний строк позовної давності для задоволення позивачем вимоги про дострокове повернення ОСОБА_3 всієї суми кредиту та інших зобов`язань за кредитним договором №KIF0GA00003581 від 23.08.2007 року який закінчився 31 жовтня 2014 року. Строк по стягненню пені та штрафів закінчився ще 31 жовтня 2012 року. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення банком вимоги щодо позовної давності для звернення до суду та підставно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Керуючись ст. 268, 367, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката Бондаренко Валерія Олеговича представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року змінити виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного суду з підстав визначених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02 листопада 2020 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Т.О. Невідома А.А. Пікуль