Постанова Тернопільський апеляційний суд № 595/630/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 595/630/17Головуючий у 1-й інстанції Федорончук В.Б. Провадження № 22-ц/817/675/20 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 304090000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 грудня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Бершадська Г.В. суддів - Гірський Б. О., Ходоровський М. В., з участю секретаря - Панькевич Т.І. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року (ухвалене суддею Федорончуком В.Б., повний текст якого складено 09 квітня 2020 року) у цивільній справі № 595/630/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК" про визнання кредитного договору недійсним,- В С Т А Н О В И В: ПАТ "УКРСИББАНК" (далі банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту з Правилами №11478746000 від 12 лютого 2016 року у сумі 1047647,18 грн.. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що товариство надало ОСОБА_1 кредит в сумі 812184,98 грн., які він зобов`язався повернути в повному обсязі не пізніше 12 серпня 2040 року та сплачувати проценти за користування кредитом 20,9 % річних. За користування кредитним коштами понад встановлений термін, встановлена процентна ставка у підвищеному розмірі, визначена Правилами. Метою надання кредиту було погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11100775000 від 21 грудня 2006 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 . Відповідно до умов договору погашення кредиту відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 14234,41 грн., 12-го числа кожного місяця. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №264506 від 12.02.2016 року, згідно умов якого останній зобов`язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Всупереч умов кредитного договору ОСОБА_1 не здійснює платежів для погашення кредиту, порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Станом на 14.04.2017 року, заборгованість відповідача по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені становить 1047647,18 грн., з яких: 812184,98 грн. - кредитна заборгованість, в тому числі прострочена заборгованість з травня 2016 року - 1395,09 грн.; 206370,82 грн. - заборгованість по процентах; 180,39 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 28910,99 грн. - пеня за прострочення сплати процентів. ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ПАТ "УКРСИББАНК" про визнання недійсним кредитного договору №11478746000 від 12 лютого 2016 року, який обгрунтовував тим, що вищевказаний кредитний договір він уклав під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, оскільки мав з банком кредитні правовідносини з 2006 року по валютному кредиту (дол. США), по якому були прострочені платежі через обставини, які виникли в державі у 2016 році, у зв`язку із збільшенням курсу долара США по відношенню до української гривні. Він не мав можливості сплачувати місячний плановий платіж, відповідно виникла заборгованість за кредитними зобов`язаннями. На його звернення з пропозицією внесення змін до валютного кредитного договору для полегшення тягаря зобов`язань, банк запропонував йому укласти інший договір (гривневий кредит) на суму 812184,98 грн. 12.02.2016 року між банком та ним було укладено кредитний договір за №1147874000, з сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 23,46 % річних та з періодом сплати відповідно до графіку погашення кредиту, згідно якого, він отримав кредит у розмірі 812184,98 гривень. Також на обґрунтування заявленого зустрічного позову, він зазначив, що виникнення заборгованості було зумовлено істотним зменшенням суми прибутку, одночасного підвищення курсу долара США (валюти платежу по договору) по відношенню до національної грошової одиниці, що обумовлено незалежними від сторін зовнішньоекономічними факторами, на які він не розраховував при укладенні договору і не міг передбачити їх настання. На момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити, що така зміна настане, і що зміна обставин зумовлена причинами, які він не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від нього вимагалися. Просив суд врахувати той факт, що він спірного договору не готував, та що не має відповідних знань в економічній та правовій сфері, і під впливом тяжких обставин (втрати власного та єдиного помешкання або банкрутства) уклав спірний договір, на умовах, які вкрай для нього не вигідні, про що йому стало відомо тільки тоді, коли позов було направлено до суду. Посилаючись на вимоги чинного законодавства, зазначив, що договір має суттєві невідповідності його змісту актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені банком і націлені проти його прав та інтересів. При вирішенні зазначеного спору просив суд врахувати положення п.2.1 та п.2.4. Постанови НБУ від 10.05.2007 року N 168, де зазначено, що банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Крім цього, банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором. Зміст спірного договору суперечить також і ч.2 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів, оскільки ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, банк не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування як того вимагає Закон. Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики (діяльності) є недійсними. В розділі договору „Права та обов`язки сторін містяться умови, які регулюють, внесення змін (доповнень) та розірвання договору лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку банку. В розділі договору „Відповідальність сторін містяться умови та положення, які регулюють, відповідальність позичальника, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку банку, а відповідальність банку відсутня взагалі. Згідно п. 8 ч.1 ст. 6 Закону Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору , отже відповідно до мети Закону, договір повинен містити і умови, які би регулювали порядок змін та розірвання договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (позичальника). Договір взагалі не містить положень, які б враховували інтереси споживача (позичальника), не містить умови про порядок припинення договору, а це є суттєвими умовами (ст.628 ЦК України), тому договір в цілому суперечить п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Все, що написано в договорі можна трактувати досить широко і не на користь позичальника, особливо він не дає вибору відстояти свої інтереси у разі не згоди з підняттям відсоткової ставки, або проведення інших істотних змін до кредитного договору в односторонньому порядку. Фактично, ще в момент підписання договору його поставлено в невигідне становище та таке, що порушує його права та інтереси, саме тому, отримавши кредит, вважає, що опинився в умовах, які просто неможливо виконувати. Посилаючись на положення ст.ст.203,215,216,236 ЦК України, вважає, що договір страждає суттєвими невідповідностями його змісту актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені банком і націлені проти його прав та інтересів. Оскільки законом передбачено, що саме банком, який розробляв такий правочин та мав би відповідати за його законність, чіткість та повноту, у момент вчинення такого договору та враховуючи ту обставину, що стороною (банком) не було дотримано вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, тому відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України такий правочин слід визнаний недійсним. Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року позов ПАТ "УКРСИББАНК" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ "УКРСИББАНК" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 812184 гривні 98 копійок. У решті позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ПАТ "УКРСИББАНК" про визнання кредитного договору недійсним задоволено. Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту №11478746000 від 12 лютого 2016 року, укладений між ПАТ "УКРСИББАНК" та ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з вказаним рішення суду АТ "УКРСИББАНК" подало апеляційну скаргу у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити. Зазначило, що висновок експерта не може бути належним і допустимим доказом по справі, оскільки експерт не попереджена про кримінальну відповідальність. Крім того, експертом допущено помилку щодо сукупної вартості кредиту, оскільки не враховано вартість послуг нотаріуса. Додавши до суми відсотків вартість послуг нотаріуса отримуємо суму, яка була вказана в наданому ОСОБА_1 інформаційному листі. Вказало, що супутні витрати не входять до змісту зобов`язань за кредитним договором, оскільки сплачуються на користь третіх осіб і не є предметом спірного кредитного договору. Зазначило, що відповідачем не надано жодних обґрунтувань чи доказів у вигляді контр-розрахунку заборгованості, доказів спростування пред`явлених вимог чи доказів про те, що заборгованості не існує. Вказало, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що кредитний договір ним укладено під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах та доказів умисної бездіяльності із метою обману позичальника, або таких які б доводили заперечування або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню кредитного договору. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу подану банком заперечив і вказав, що оспорюваний договір було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для нього умовах та волевиявлення позичальника не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених кредитним договором. Згідно ч.4 ст. 559 ЦК України порука ОСОБА_2 припинилась. В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що у зв`язку з значним зменшенням доходів та зростанням курсу долара він став неспроможним виконувати умови валютного кредитного договору та звертався в банк для вирішення питання щоб уникнути звернення стягнення на квартиру. Банк запропонував отримати гривневий кредит, при цьому списав йому 300000 грн заборгованості за валютним кредитом. З 2016 року він не здійснював платежів на виконання кредитного договору у зв`язку з відсутністю коштів. Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечила та навела доводи аналогічні викладеним в відзиві на апеляційну скаргу. В подальшому подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Представник АТ "УКРСИББАНК" будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явився Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Судом встановлено, що згідно договору про надання споживчого кредиту (з Правилами) №11478746000, укладеного 12 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством "УКРСИББАНК" та ОСОБА_1 , позивач надав ОСОБА_1 кредит у сумі 812184,98 грн., із сплатою 20,9 % річних та терміном повернення не пізніше 12.08.2040 року. За користування кредитними коштами понад встановлений термін встановлена процентна ставка у підвищеному розмірі, що визначена Правилами. Метою надання кредиту було погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11100775000 від 21 грудня 2006 року (Договору про надання валютного кредиту), укладеного між Банком та ОСОБА_1 . Відповідно до п.2.4 Договору кредит надавався шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника в національній валюті № НОМЕР_1 . Відповідно до п.2.5 Договору погашення кредиту відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 14234,41 грн., 12-го числа кожного місяця. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту між позивачем та ОСОБА_2 укладено два договори поруки №264506 ( основний борг) та №264506 ( проценти та інші платежі) від 12 лютого 2016 року, згідно умов яких останній зобов`язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Згідно поданого розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, станом на 14 квітня 2017 року, складає 1047647,18 грн., з них: кредитна заборгованість - 812184,98 грн., заборгованість по сплаті процентів 206370,82 грн., пеня за прострочення сплати кредиту 180,39 грн., пеня за прострочення сплати процентів 28910,99 грн. На підтвердження факту видачі кредиту Банком було надано виписку про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 від 12.02.2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 було отримано кошти 812184,98 грн. шляхом погашення кредиторської заборгованості згідно Договору про надання споживчого кредиту № 11100775000 від 21.12.2006 р. (т.1, а.с. 40). Згідно висновку судової експертизи №49 від 14.12.2018 року не відповідає дійсності сукупна вартість кредиту, зазначена ПАТ "УКРСИББАНК" у наданих позивачем документах, зокрема додатку №1 до кредитного договору №11478746000 від 12 лютого 2016 року. За Договором про надання споживчого кредиту (з Правилами) за №11478746000 від 12 лютого 2016 року, з врахуванням всіх супутніх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, сукупна вартість кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту становлять: реальна відсоткова ставка - 23,46% та абсолютне значення подорожчання кредиту - 3386132,38 грн. Не відповідає наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ПАТ "УКРСИББАНК" станом на 14.04.2017 року умовам Договору про надання споживчого кредиту №11478746000 від 12 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "УКРСИББАНК". Правонаступником ПАТ "УКРСИББАНК" є АТ "УКРСИББАНК". Задовольняючи позов банку частково та зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для ОСОБА_1 умовах, волевиявлення позичальника не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених кредитним договором, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 233 ЦК України. На підставі наведеного суд вважав, що до стягнення з позичальника в користь банку підлягає лише тіло кредиту в розмірі 812184,98 грн. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Згідно зі ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Вказана норма права передбачає можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Такі правочини, які в цивільному праві одержали назву кабальних, мають ваду волі, оскільки їх формування здійснюється за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Для кваліфікації правочину за ст.233 ЦК необхідна обов`язкова наявність двох зазначених вище умов, а саме тяжка для особи обставина та вкрай невигідні умови. Крім того, необхідним складовим елементом такого правочину є недобросовісна поведінка контрагента. Вина контрагента полягає у тому, що він розуміє, наскільки на невигідних для особи умовах вчиняється правочин та йде на це свідомо та умисно, з наміром отримати від цього вигоду. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК у разі, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкими обставинами ОСОБА_1 зазначав можливість втрати житла внаслідок невиконання умов кредитного договору, а вкрай невигідними умовами вказував на збільшення сукупної вартості кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту). В обґрунтування невиконання умов договору послався на істотне зменшення прибутку та зростання курсу долара. В той же час ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження зменшення власних прибутків. Суд при вирішенні справи посилався на висновок експертного економічного дослідження №46 від 06.09.2019 року в якому зазначалось про абсолютне значення подорожчання валютного та гривневого кредиту із використанням різних форм погашення кредиту: ануїтет чи стандарт. Вказані дослідження не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним із зазначеної вище підстави, оскільки розмір зобов`язань за кредитним договором (вартість кредиту) залежить від часу укладення такого договору та відповідно існуючих в банку на той час процентних ставок в залежності від валюти кредитування. Таким чином стверджувати про те, що кредитний договір від 2006 року був більш вигідним ніж кредитний договір від 2016 року не можна, оскільки до з`ясування підлягають обставини, що стосуються виключно договору від 2016 року та факт наявності чи відсутності у ньому вкрай невигідних умов на момент його укладення. В той же час ОСОБА_1 не надав доказів про те, що станом на 2016 рік в банку існували значно менші процентні ставки, які впливають на вартість кредиту. Експертом при виконанні дослідження не враховано і той факт, що договором від 2006 року строк дії договору передбачений - 20 років, а строк дії договору від 2016 року становить вже 24 роки. Таким чином сам строк користування ОСОБА_1 грошима банку є збільшеним у порівнянні з договором 2006 року, відповідно банк отримує більшу винагороду за більш тривалий строк користування його коштами. В той же час ОСОБА_1 не позбавлений можливості достроково погасити кредитний договір, ти самим зменшити для себе сукупну вартість кредитного зобов`язання. З показів ОСОБА_1 , даних ним в суді апеляційної інстанції вбачається те, що при укладенні кредитного договору в 2016 році йому було списано 300000 грн заборгованості за договором від 2006 року, що в свою чергу не враховувалося експертом. Наведене спростовує висновок суду про те, що кредитний договір, який ОСОБА_1 просить визнати недійсним був укладений внаслідок тяжких обставин на вкрай невигідних умовах. Крім того з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була надана відповідно до Законів України Про захист прав споживачів та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року інформація щодо умов кредитування в письмовому вигляді в якій зазначались різні форми погашення кредиту з можливістю вибору тієї чи іншої форми погашення кредиту ануїтет чи стандарт. ОСОБА_1 згідно умов кредитного договору обрав ануїтетну форму погашення кредиту (а.с. 193 т.2) Як убачається зі змісту кредитного договору від 12.02.2016 року сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину. Своїм підписом у кредитному договорі ОСОБА_1 засвідчив факт ознайомлення з умовами кредитування, в тому числі з сумою кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Посиланн ОСОБА_1 на те що в період укладення оспорюваного договору він перебував у складній життєвій ситуації, не дають підстав стверджувати, що кредит в сумі 812184,98 гривень від 12 лютого 2016 року був наданий позивачу на вкрай невигідних умовах, оскільки, укладаючи цей договір, позивач мав на меті виконання зобов`язання за договором від 21 грудня 2006 року, за яким сума зобов`язання зростала через стрімке підвищення курсу долара США. Умови кредитування, що були застосовані до оспорюваного договору, були аналогічними тим, що застосовувались та застосовуються банком до кожного кредитного договору, а їх текст є загальновідомим. Як убачається з письмових доказів по справі оспорюваний договір було укладено сторонами з метою погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 грудня 2006 року, тобто саме з метою недопущення у подальшому продажу предмету застави - квартири, на придбання якої банком надавався споживчий кредит. Договір укладено до 12.08.2040 року, процентна ставка за користування кредитом складає 20,9% (п.2.7 договору). Уклавши оспорюваний кредитний договір у позивача знов виникла кредитна заборгованість перед банком, оскільки ним взагалі не сплачувалися встановлені договором платежі. Частиною першою ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, вкрай невигідних умов при укладенні даного кредитного договору, а також вини відповідача, який би умисно та свідомо скористався невигідними для позивача умовами, судом апеляційної інстанції не встановлено. Враховуючи вказане посилання ОСОБА_1 на наявність впливу на нього тяжкої обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що умови спірного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди йому, як споживачеві, а відповідач при цьому скористався вкрай невигідними умовами при укладенні спірного правочину. Посилання ОСОБА_1 на висновок судового експерта № 46 від 05.09.2019 року колегією суддів оцінюється критично, оскільки такий висновок на зменшення розміру заборгованості не впливає. Крім того, в ході розгляду справи судом не встановлено обов`язкову наявність двох умов в сукупності (тяжкі обставини та вкрай невигідні умови вчинення правочину), що дає підстави для висновку про те, що правочин відповідно до статті 233 ЦК України є недійсним. Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що йому не була надана вся інформація про укладений ним кредит при його укладенні то такі доводи оцінюються критично виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до несправедливих відносяться положення договорів, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11,18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу свого позову посилався на те, що укладений між банком та ним оспорюваний договір слід визнати недійсним, оскільки він суперечить вимогам Законів України Про захист прав споживачів та Про банки і банківську діяльність зокрема при укладенні договорів, банк не надав позичальнику повної та доступної інформації що до умов кредитування, сукупну вартість кредиту, що є істотною умовою договору. Пунктом 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року, банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Зазначені обов`язки кредитодавця кореспондують праву споживача його фінансових послуг на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, яке передбачено частиною першою ст.15 Закону України Про захист прав споживачів. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. Так, у вступній частині кредитного договору від 12 лютого 2016 року зазначено, що підписуючи цей договір, позичальник погоджується з викладеною у Правилах споживчого кредитування, оприлюднених у газеті «Голос України» №85 (5085) 13 травня 2011 року із усіма змінами і доповненнями (надалі - Правила споживчого кредитування) пропозицією Банку надити позичальнику споживчий кредит на умовах встановлених у цьому кредитному договорі та Правилах споживчого кредитування. Правила споживчого кредитування, після підписання сторонами цього кредитного договору, стають його невід`ємною частиною. Підписуючи цей кредитний договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за всіма істотними умовами договору, що викладені в ньому та Правилах споживчого кредитування. Підписи сторін під цим кредитним договором вважаються одночасно підписами під Правилами споживчого кредитування, при цьому, після підписання сторонами цього кредитного договору, Правила споживчого кредитування не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього кредитного договору. Згідно п.2.7 кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник сплачує проценти у розмірі 20,90%, а у разі користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у підвищеному розмірі, що визначені Правилами споживчого кредитування. Порядок нарахування та сплати процентів на прострочену суму основного боргу встановлений Правилами споживчого кредитування. У п.5.1 кредитного договору зазначено, що позичальник ознайомлений на дату укладення договору з усіма Тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню та Тарифами Банку, що викладені у Додатку 2 до Договору та, що перед укладенням цього кредитного договору він отримав від Банку інформаційний лист згідно з вимогами законодавства. При цьому, в інформаційному листі зазначено, що з умовами кредитування та тарифами банку ОСОБА_1 ознайомлений, що посвідчено підписом позичальника від 12 лютого 2016 року.(а.с. 193,194 том 2) Згідно 1.3.1. Правил споживчого кредитування позичальників АТ «Укрсиббанк» за користування кредитними коштами, процентна ставка встановлюється у розмірі, визначеному в Договорі. За користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором. В заключних положеннях зазначених Правил вказано, що вони є загальнодоступними, розміщуються на сайті Банку, а також на дошках об`яв у відділеннях Банку, та надруковані в газеті «Голос України». Ці Правила не підлягають додатковому підписанню та/або візуванню Сторонами, екземпляр Правил видається Позичальнику за його вимогою, при цьому цей екземпляр не підписується Сторонами. Підписуючи Договір, Позичальник підтверджує, що до його підписання він ознайомився зі змістом цих Правил, повністю їх розуміє та погоджується з їх умовами. Правила розроблені на невизначений строк та набирають чинності з моменту їх опублікування в газеті Голос України. На першому аркуші Правил зазначено назву газети Голос України №85(5085), п`ятниця, 13 травня 2011 року і це свідчить про те, що саме з цими правилами було ознайомлено позичальника і поручителя при укладенні договорів між ПАТ "УКРСИББАНК" та ними. (а.с. 21,22, том 2) У п.1.2 договорів поруки № 264506 ( основний борг) та № 264506 ( проценти та інші платежі) від 12 лютого 2016 року укладених між ПАТ УКРСИББАНК та ОСОБА_2 , зазначено, що поручителю добре відомі всі умови Основного договору, зокрема сума основного боргу, процентна ставка, терміни та строки виконання зобов`язань за Основним договором, інші умови Основного договору. (а.с. 23-28, том 1) Згідно вступної (описової) частини згаданих договорів поруки Основний договір - Договір про надання споживчого кредиту (з Правилами) № 11478746000 від 12 лютого 2016 року, що укладений між Кредитором та Боржником. Таким чином, оскільки кредитний договір та договори поруки були підписані обома сторонами, що відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оспорюється, то відсутні підстави вважати, що їм не були відомі умови Правил споживчого кредитування які, зокрема містять застереження, що у випадку порушенням позичальником умов виконання кредитного договору встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Навпаки, наведене свідчить, що укладаючи кредитний договір та договори поруки відповідачі були детально ознайомленими з умовами Договору про надання споживчого кредиту та з Правилами споживчого кредитування. Відповідно їм було достеменно відомо про обсяги їх відповідальності при неналежному виконанні умов кредитного договору. Апеляційним судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року укладено між банком та ОСОБА_1 з дотриманням вимог, передбачених ст.ст.626, 638, 1054 ЦК України та інших вимог передбачених чинним законодавством. Вказаний договір був наслідком вільного волевиявлення сторін про їх кредитні відносини. Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про визнання кредитного договору недійсними. З урахуванням наведеного, доводи зустрічного позову про наявність умислу в діях банку і як наслідок введення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в оману щодо умов спірного договору є необґрунтованими, оскільки позивачем такий умисел не доведено. Критичній оцінці підлягають доводи про те, що порука ОСОБА_2 припинена, виходячи з наступного. Згідно ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Зі зімісту договорів поруки вбачається, що порука дійсна 35 років. Таким чином строк дії поруки встановлений у договорі поруки на момент звернення банку з позовом не сплив. Крім того, не є підставою для припинення поруки доводи про те, що мало місце збільшення обсягу відповідальності поручителя. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання. Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19). Разом із тим, приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. Аналогічні висновки містяться у пунктах 6.21, 6.22 та 6.27. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20). У матеріалах справи відсутні докази зміни основного зобов`язання без згоди поручителя, оскільки нарахування кредитором процентів за кредитним договором відбулося відповідно до умов кредитного договору, який забезпечений порукою. Підписавши договір поруки, поручитель погодився відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за порушення умов кредитного договору, тобто погодився з його умовами. Обумовлене в інформаційному листі підвищення процентної ставки на 4% і 8% не можна вважати таким, що змінює основне зобов`язання без згоди поручителя, оскільки таке підвищення не вказане в кредитному договорі і відповідно при розрахунку заборгованості не може застосовуватися. Щодо розміру заборгованості, яка підлягає до стягнення то апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Суд апеляційної інстанції, встановив, що зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню. При визначенні розміру заборгованості суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Розрахунок пені проводиться за формулою: залишок простроченої заборгованості * ставку пені за несвоєчасне погашення процентів: 365 днів у році * кількість днів, за які нараховується пеня. При цьому підлягають відрахуванню нараховані проценти в розмірі діючої збільшеної процентної ставки на 4% і 8%, оскільки такі збільшені проценти не передбачені Правилами та умовами укладеного кредитного договору. Судом враховано, що хоч в інформаційному листі і зазначено про можливе збільшення процентної ставки, однак з приміткою, що таке збільшення можливе лише за умови врегулювання цього питання в кредитному договорі. В поданому банком кредитному договорі вказане питання не врегульовано, тому і підстав для нарахування підвищених відсотків нема. Таким чином розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за відповідні періоди становить: з 14.04.2016 року по 21.04.2016 року - 136,12 грн; з 22.04.2016 року по 13.05.2016 року - 323,28 грн; з 14.05.2016 року по 26.05.2016 року - 341,28 грн; з 27.05.2016 року по 12.06.2016 року - 422,93 грн; з 13.06.2016 року по 23.06.2016 року - 430,74 грн; з 24.06.2016 року по 14.07.2016 року - 753,79 грн; з 15.07.2016 року по 28.07.2016 року - 701,06 грн; з 29.07.2016 року по 12.08.2016 року - 705,61 грн; з 13.08.2016 року по 12.09.2016 року - 1861,76 грн; з 13.09.2016 року по 15.09.2016 року - 216,23 грн; з 16.09.2016 року по 13.10.2016 року - 1953,07 грн; з 14.10.2016 року по 27.10.2016 року - 1139,42 грн; з 28.10.2016 року по 12.11.2016 року - 1215,38 грн; з 13.11.2016 року по 16.12.2016 року - 2865,10 грн; з 16.12.2016 року по 12.01.2017 року - 2735,18 грн; з 13.01.2017 року по 12.02.2017 року - 3364,91 грн; з 13.02.2017 року по 16.03.2017 року - 3821,11 грн; з 17.03.2017 року по 13.04.2017 року - 3647,70 грн; з 14.04.2017 року по 14.04.2017 року - 131,06 грн. В загальній сумі розмір пені становить 26765,83 грн. Враховуючи вказане заборгованість за кредитним договором становить 1037287,76 грн, з яких: 812184,98 грн заборгованість за тілом кредиту, 198156,56 заборгованість по відсотках, 180,39 пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 26765,83 грн пеня за несвоєчасне погашення відсотків. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з постановленням по справі нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "УКРСИББАНК" в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1037287,76 грн. Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "УКРСИББАНК" підлягають стягненню в солідарному порядку 15557, 56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" задовольнити частково. Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" (ЄДРПОУ 09807750, вул. Андріївська, 2/12 м.Київ) в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1037287,76 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" (ЄДРПОУ 09807750, вул. Андріївська, 2/12 м.Київ) в солідарному порядку 15557, 56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК" про визнання кредитного договору недійсним відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 січня 2021 року. Головуючий Бершадська Г.В. Судді: Гірський Б.О Ходоровський М.В.