Постанова 4814 № 537/4538/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 537/4538/19 Номер провадження 22-ц/814/140/21Головуючий у 1-й інстанції Хіневич В. І. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 січня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Дряниці Ю.В., суддів: Абрамова П.С., Чумак О.В., секретаря Ткаченко Т.І., за участі: відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб - Приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовського Анатолія Григоровича, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та договору іпотеки,- в с т а н о в и в : У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом. Зазначав, що 12 січня 2018 року між ним та ОСОБА_1 , за згодою дружини ОСОБА_3 , був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав, а відповідач ОСОБА_1 прийняв грошові кошти у сумі 428 640,00 грн. зі строком повернення до 12 січня 2019 року. У вставлений строк зобов`язання виконано не було. Крім того, 12 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого забезпечуються вимоги ОСОБА_2 по договору позики від 12 січня 2018 року за рахунок майна, переданого в іпотеку, а саме: квартира АДРЕСА_1 , та яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності. Внаслідок порушення ОСОБА_1 умов договору позики позивач має право захистити та відновити своє порушене право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по договору позики. Також ОСОБА_2 вказав на те, що способи досудового врегулювання спору виявилися безрезультатними, внаслідок чого він позбавлений можливості в договірному порядку звернути стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з наведеним просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 в розмірі 428 640,00 грн. за Договором позики, укладеного 12 січня 2018 року, звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 12 січня 2018 року, встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У січні 2020 року до суду із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_1 зазначивши, що фактично він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США в іноземній валюті, частина з яких була повернута ОСОБА_2 . Крім того, договір позики був укладений під впливом тяжкої обставини, а саме хвороби батька позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також договір позики укладений на вкрай невигідних умовах, що полягало в фактичному отриманні ОСОБА_1 в момент укладення договору позики грошових коштів у значно меншому розмірі, ніж зазначено у цьому договорі. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 в розмірі 428 640,00 грн. за Договором позики, укладеного 12 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 12 січня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , - на квартиру АДРЕСА_1 , та яка належить ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської Ради Полтавської області 18 жовтня 2000 року. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності, або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний задовольнити позов у повному обсязі. Вказує, що судом надано неналежну оцінку доказів, які підтверджують укладення ним оскаржуваного договору під впливом тяжкої для нього обставини - хвороби батька, що вимусила його вчинити правочин на вкрай невигідних умовах. Крім того, зауважує, що матеріали справи містять докази частково виконання відповідачем умов договору, про що свідчать відповідні записи зроблені позивачем на договорі позики. Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про відмови у задоволення апеляційної скарги, з підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 12 січня 2018 року був укладений договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняв грошові кошти у сумі 428 640,00 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 15 200 доларів США. Позичальник зобов`язується повернути суму позики в повній сумі в строк до 12 січня 2019 року включно. Позика за цим договором є безпроцентною. 12 січня 2018 року був укладений договір іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , який посвідчений Приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г. та зареєстрований в реєстрі за номером 173, який забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає із Договору позики, укладеного між Іпотекодержателем та ОСОБА_1 12 січня 2018 року, згідно з яким Позичальник отримав від Іпотекодержателя позику у розмірі 428 640 гривень, що за згодою сторін є еквівалентом 15200,00 доларів США, строком до 12 січня 2019 року включно, яка підлягає поверненню, в порядку, визначеному в договорі позики. У відповідності до даного Договору Іпотекодержатель має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов`язань за договором позики, отримати задоволення за рахунок майна, переданого в іпотеку на нижче вказаних умовах. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 . Предмет іпотеки належить Іпотекодавцям на праві спільної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської Ради Полтавської області 18 жовтня 2000 року. Право власності зареєстроване в Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації у реєстрову книгу № М-7, за №

887. Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання у випадку якщо грошові вимоги за основним зобов`язанням не будуть виконанні в повному обсязі в строки, визначені договором позики. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було доведено, що ним було передано відповідачу у позику грошові кошти у сумі 428 640 гривень, яку позичальник, в свою чергу, зобов`язувався повернути у встановлений договором строк. Разом з тим, ОСОБА_1 допустив прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим у ОСОБА_2 виникло право на задоволення своїх вимог, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд прийшов висновку, що ним не було доведено, що укладення договору позики та договору іпотеки відбулося під впливом тяжкої для нього обставини, що пов`язана з хворобою батька та на вкрай невигідних для нього умовах. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду. Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Так, у ході судового розгляду встановлено, що 12 січня 2018 року між сторонами був укладений договір позики, в якому ОСОБА_1 власноруч поставленим підписом засвідчив факт отримання ним у борг грошових коштів у сумі 428 640 гривень, що за згодою сторін є еквівалентом 15 200 доларів США. При цьому зміст договору містить твердження, що сума позики отримана повністю позичальником до підписання цього договору. Підписанням цього Договору позичальник підтверджує отримання суми позики в повному обсязі та відсутність будь-яких претензій до позикодавця з приводу факту отримання і кількості отриманих грошових коштів (п. 1 Договору). Наведена обставина, на думку колегії суддів, спростовує твердження відповідача, що ним не було отримана лише частина суми позики у грошовому розмірі, еквівалентному 8 000 доларів США, замість узгодженої позики у сумі 428 640 гривень (15 200 доларів США). Так, стаття 627 ЦК України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Судом встановлено, що, як договір позики від 12 січня 2018 року, так і договір іпотеки від 12 січня 2018 року, підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов угоди, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог чи заперечень щодо змісту договору, а тому у суду відсутні підстави для висновку про невиконання позикодавцем умов договору про надання у борг позичальнику грошових коштів у розмірі, що визначений умовами договору. Разом з тим, позичальник порушив умови виконання зобов`язання не повернувши суму позики у встановлений законом строк, що зумовлює виникнення права у позивача на задоволення вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У пункті 5.4. договору іпотеки від 12 січня 2018 року сторони передбачили способи звернення стягнення на предмет іпотеки: або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або на підставі застереження. Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19. Отже, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за договором, а тому ОСОБА_2 має право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по договору позики у судовий спосіб, шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Що стосується доводів апеляційної скарги, що відповідні записи зроблені позивачем на договорі позики свідчать про виконання відповідачем умов договору, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. На підтвердження виконання зобов`язання відповідачем надано копію договору позики від 12 січня 2018 року, на якому наявні два записи датовані 11 лютого 2018 року та 13 лютого 2018 року із записом «Проплачено 600 $ (доларів США)» та двома неідентифікованими підписами. Разом з тим, вказані записи не можуть бути визнані судом як належний доказ виконання зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно абз п. 2 Договору позики, сторони долмовилися, що поверення суми позики має здійснюватися позичальником шляхом передачі позикодавцю грошових коштів в м. Кременуці Полтавської області, або шляхомпереахування грошових коштів на банківських рахунок позикодавця, відомий позичальнику. Пунктом 4 Договору встановлено, що факт повернення суми позики підтверджується заявою Позикодавця, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально або письмовими повідомленнями Позикодавця або виписками (довідками) про зарахування грошових коштів на банківський рахунок Позикодавця. Тому передача коштів має підтверджуватися окремими документами, які визначені договором. Жодних з наведених у договорі позики документів, які б могли підтвердити факт повернення коштів по договору позики, ОСОБА_1 не надав, а тому суд вважає такі твердження недоведеними. Також суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження того, що спірні договори були укладені ним під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Саме по собі твердження скаржника, що грошові кошти за договором позики були отримані ним лише частково - не є належними доказами у розуміння положень ст.ст. 76-80 ЦПК України, та спростовуються умовами договору, які узгоджені і посвідчені сторонами власноруч поставленими підписами. Пунктом 5 Договору встановлено, що позика за цим договором є безпроцентною. Так само зміст договору не містить умов, що передбачали б сплату будь-яких платежів за фактичне користування позиченими коштами, або прихованих санкцій за прострочення виконання зобов`язання. Таким чином, детально вивчивши зміст спірних правочинів колегія суддів не вбачає в ньому умов, які можна було б охарактеризувати, як вкрай невигідні чи такі, що особа була вимушена прийняти виключно під впливом тяжкої обставини. Також, судом першої інстанції вірно зауважено, що в момент укладення договору позики та договору іпотеки фактів перебування ОСОБА_4 на лікуванні не встановлено, а тому посилання ОСОБА_1 на наявність тяжкої обставини, що пов`язана з хворобою батька є необґрунтованими. Долучені до апеляційної скарги виписки із медичної картки вказаних висновків не спростовують. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду щодо недоведеності зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 і відсутності правових підстав для визнання оскаржуваних ним договорів недісними. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, колегія суддів, приходить до висновку про залишення рішення місцевого суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційній суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця Судді: П. С. Абрамов О. В. Чумак