Постанова 4801 № 128/2269/20

Справа № 128/2269/20 Провадження № 22-ц/801/35/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Васильєвої Т. Ю. в порядку спрощеного позовного провадження у місті Вінниця за відсутності учасників справи, у цивільній справі № 128/2269/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У серпні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивувавши свої вимоги тим, що відповідач з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 11.08.2008, на підставі чого банком було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, який в подальшому збільшено до 19 000 грн, а відповідачу надано у користування кредитну картку. Також позивач зазначив, що 11.08.2008 відповідачем була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Зазначає, що відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконує, в зв`язку з чим станом на 11.08.2020 має заборгованість перед позивачем у розмірі 42 817,09 грн, з яких: 31 819,08 грн заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 31 819,08 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 998,01 грн заборгованість за простроченими відсотками. Відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань за вищевказаним кредитним договором та заборгованість за договором відповідачем не погашена. За вказаних обставин позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача вказану заборгованість в сумі 42 817, 09 грн та судові витрати по справі. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сума, яку він просить стягнути з відповідача є саме простроченою заборгованістю, при цьому вимоги про стягнення з відповідача різниці між отриманими та виплаченими коштами позивачем не заявлено, та розмір заявлених до стягнення відсотків за користування отриманими коштами суд вважав недоведеними, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач АТ КБ «ПриватБанк» через представника Крилову О. Л., подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що воно незаконне та необґрунтоване, винесене з порушенням норм процесуального права, та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. Стверджує, що підписанням анкети заяви позичальник виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та Тарифами банку, які є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору, при цьому посилається на правовий висновок Верхового Суду по справі № 755/18246/15 від 07.03.2018. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Зауважує, що виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів Банку. Позичальник отримав кредитний ліміт на кредитну карту та користувався кредитним лімітом Банку, що підтверджується випискою про рух коштів, а також прослідковується у розрахунку заборгованості. Виписка про рух коштів була надана до суду разом із позовною заявою та в порушення ст. 76, 77, 80, 81, 209, 213, 229 ЦПК не досліджена судом першої інстанції та є визначальним доказом при встановленні фактичних обставин справи стосовно використання відповідачем кредитних коштів, часткового виконання умов кредитування, що свідчить про прийняття відповідачем умов кредитного договору. Таким чином вважає, суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповному судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення. Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Домітращук І. М. надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним, обґрунтованим, та таким, що ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Зокрема вказала, що доводи позивача в частині того, якими саме документами має підтверджуватися отримання відповідачем кредитних коштів Банку не стосується предмета доказування. Адже, за обставинами справи, спершу треба встановити, чи дійсно є підписана анкета-заява від 11.08.2008 кредитним договором, і за яким у відповідача виникла заборгованість. Звертає увагу, що з наданих банком документів вбачається, що кредитний ліміт становить 1 000 грн, тобто, тіло кредиту складає 1 000 грн. Разом з тим, пред`являючи позовні вимоги до ОСОБА_1 , банк вважає заборгованістю за тілом кредиту суму у розмірі 31 819 грн. 08 коп., при цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач та відповідач погоджували іншу суму тіла кредиту (кредитного ліміту), аніж 1 000 грн. На думку представника відповідача, сума, яку має право стягнути банк з відповідача у судовому порядку, не може перевищувати суми, яку погодив позивач та відповідач у відповідній заяві, а саме 1000 грн, та за власним підрахунком відповідача, сума переплати на користь банку грошових коштів, починаючи з дати підписання заяви-анкети складає 82 234 грн. 07 коп., тому вважає що відповідачем вже було сплачено суму тіла кредиту в розмірі 1 000 грн. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується 42 817,09 грн, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву від 11.08.2008, згідно з якою виявила бажання оформити кредитну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», з бажаним кредитним лімітом в сумі 3 050 грн, кредитний ліміт встановлено в сумі 1 000 грн та 3 % на місяць на залишок заборгованості - базова процентна ставка за кредитом (а. с. 16). Відповідно до наданої позивачем довідки б/н, за картковим рахунком НОМЕР_1 протягом 2008 - 2018 років було неодноразово змінено кредитний ліміт, найбільша сума становила 19 000 грн., востаннє було змінено кредитний ліміт 13.09.2018, встановлено в розмірі 0,00 грн. (а. с. 15). Відповідно до наданої позивачем довідки б/н, за кредитним договором відповідачу було надано 6 кредитних карток (а. с. 14). Згідно з наданим банком розрахунком, розмір заборгованості до стягнення з ОСОБА_1 станом на 11.08.2020 становить 42 817,09 грн, яка складається з наступного: 31 819,08 грн заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 31 819,08 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 998,01 грн заборгованість за простроченими відсотками (а. с. 5 - 13). З копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі здійснення автоматичного списання відсотків та комісій позивачем шляхом збільшення суми боргу, а саме тіла кредиту (а. с. 32 - 40). Крім цього, з наданих розрахунків заборгованості вбачається, що позичальник добровільно сплатила банку за вказаним договором 102 704,23 грн на погашення поточного тіла кредиту, 6 979, 90 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, 350 грн пені, з 01.10.2019 позичальник додатково сплатила 565,91 грн заборгованості за поточним тілом кредиту, 1 949,79 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, 230 грн заборгованості по нарахованих відсотках, 2 291,31 грн заборгованості по прострочених відсотках (а. с. 12, а. с. 13 зі звороту). На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав копію Анкети-заяви із номером 0311100600064286788, проте зазначена анкета-заява, окрім анкетних даних відповідача, не містить інформації щодо умов надання зазначених послуг, на які посилається позивач при обґрунтуванні позовних вимог, зокрема даних про строк виконання взятих зобов`язань, право кредитодавця в односторонньому порядку змінювати кредитний ліміт, нараховувати відсотки, відмінні від вказаних в анкеті-заяві 3 % на місяць на залишок заборгованості. Згідно з наданою анкетою-заявою, відповідачу встановлено кредитний ліміт в сумі 1 000 грн, бажаний кредитний ліміт зазначений в розмірі 3 050 грн. В матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують згоду відповідача на іншу суму кредиту та ознайомлення відповідача з правилами користування кредитною карткою. Також на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, позивачем надано до суду копію документа під назвою Довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду № НОМЕР_2 (а. с. 17). Проте, суд першої інстанції вважав, що такий документ не може бути належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження обставин погодження саме відповідачем умов кредитування, типу картки, типу кредитної лінії, валюти рахунку, базової відсоткової ставки, розміру щомісячного платежу, строку внесення щомісячних платежів, нарахування пені та штрафу за порушення строків платежів щодо заявлених позовних вимог, оскільки з наданої копії довідки не вбачається, що вона стосується саме Анкети - заяви від 11.08.2008, враховуючи, що Анкета-заява від 11.08.2008 має інший номер, а саме НОМЕР_3 , тобто чи не стосується дана довідка іншого договору з наданих матеріалів встановити неможливо, крім цього, ким вона підписана незрозуміло, так як довідка містить лише підпис, без зазначення, кому такий підпис належить, іншу сторону договору за вказаними зобов`язаннями та обставини її підписання зі змісту довідки встановити неможливо. Тому суд дійшов висновку, що позивачем достовірно не доведено, що анкета-заява від 11.08.2008 та Довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду є частинами одного і того ж договору. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 30.09.2019, відповідачу нараховано заборгованість за тілом кредиту в розмірі 32 968,56 грн, з яких: заборгованість за поточним тілом кредиту становить 32 968,56 грн, а заборгованість за простроченим тілом кредиту становить 0,00 грн (а. с. 12), в свою чергу згідно розрахунку заборгованості станом на 11.08.2020, станом на дату 01.10.2019 вказана інша сума поточного тіла кредиту (а. с. 13). Також, згідно з наданими розрахунками заборгованості та виписки з особового рахунку, списання нарахованих відсотків здійснювалося автоматично кредитодавцем шляхом збільшення тіла кредиту. Тобто тіло кредиту змінювалось на розсуд банку, хоча згідно анкети-заяви, відповідач такі умови договору не погоджувала, проставляючи свій підпис в анкеті-заяві. При цьому розмір відсотків за наданими розрахунками заборгованості також встановлювався на розсуд банку, а саме в різні періоди він ставив як 3 % за вказаною анкетою-заявою, так і 2, 5 %, 3,6 %, 3,5 %, згода на які боржника в підписаній ним анкеті-заяві відсутня. Також банк, пред`являючи вимоги про сплату заборгованості, просить, у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, до якого ним включено також самостійно обраховані та списані ним відсотки, стягнути з відповідача й інші самостійно розраховані ним суми, а саме заборгованість за простроченими відсотками. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на копію примірнику «Умов та правил надання банківських послуг» та копію наказу банку про внесення змін в договірну базу по платіжним картам, договірну базу по споживчому кредитуванню і в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів). При цьому, суд першої інстанції вважав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими документами ознайомилася і погодилася відповідач шляхом проставлення підпису в анкеті-заяві. Крім того, вони не можуть бути належним доказом досягнення згоди сторін саме за вказаними в них умовами, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування та не містить підпису відповідача на час укладення договору. Отже, у даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, позивачем було належним чином повідомлено відповідача про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, які вважає узгодженими банк. Оскільки укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), тому суд вважав недоведеним, що вказана в позові сума є саме простроченою заборгованістю. Щодо розміру відсотків, то судом враховано, що відповідно до анкети-заяви передбачено базову процентну ставку за кредитом у розмірі 3 % в місяць (36% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом. Водночас відповідно до наданих банком розрахунків, таку відсоткову ставку позивач застосовував при нарахуванні процентів на поточну заборгованість за кредитом лише з 11.08.2008 до 31.12.2012 (а. с. 5 - 6), та з 01.01.2013 по 29.08.2014 банк застосовував відсоткову ставку в розмірі 30 % на рік (2,5 % на місяць) (а. с. 6), з 01.09.2014 по 27.10.2014 банк застосовував відсоткову ставку в розмірі 34,80 % на рік (2, 9 % на місяць) (а. с. 6 зі звороту а. с. 7), з 01.04.2015 по 21.04.2017 банк застосовував відсоткову ставку в розмірі 3, 6 % на місяць (а. с. 7 - 9), з 21.04.2017 по 31.07.2020 банк застосовував відсоткову ставку в розмірі 3,5 % на місяць (а. с. 9 а. с .13 зі звороту), з 01.08.2020 по 11.08.2020 банк застосовував відсоткову ставку в розмірі 3,4 % на місяць (а. с. 13 зі звороту), тобто позивачем змінювалась відсоткова ставка, зокрема були нараховані підвищені проценти, в зв`язку з цим визначена позивачем сума у розрахунку заборгованості не взята судом до уваги, оскільки позивачем не доведено, що відповідач погоджувала саме такі умови договору, на який розмір тіла кредиту були нараховані вказані відсотки та чи відповідає такий спосіб нарахування домовленості сторін договору, оскільки такий розмір відсотків суперечить підписаній відповідачем анкеті-заяві. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що заборгованість за простроченими відсотками в сумі 10 998,01 грн позивачем взагалі не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами, що зазначена ним заборгованість є простроченою та нарахування здійснювалося саме за користування отриманими боржником грошовими коштами, а не на залишок самостійно розрахованого кредитором тіла кредиту. Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сума, яку він просить стягнути з відповідача є саме простроченою заборгованістю, при цьому вимоги про стягнення з відповідача різниці між отриманими та виплаченими коштами позивачем не заявлено, та розмір заявлених до стягнення відсотків за користування отриманими коштами, суд вважав недоведеними, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що відповідач ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 11 серпня 2008 року, відповідно до якої їй було видано кредитну картку із встановленим на неї кредитним лімітом, розмір якого було збільшено банком до 19 000 грн. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 серпня 2008 року в загальній сумі 42 817,09 грн, яка складається з наступного: 31 819,08 грн заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 31 819,08 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 998,01 грн заборгованість за простроченими відсотками (а. с. 5 - 13), позивач на підтвердження позовних вимог надав суду розрахунки заборгованості за договором № б/н від 11 серпня 2008 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 30.09.2019 та станом на 11.08.2020; виписку за картковим рахунком ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 12.08.2020; довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки за договором № б/н; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н); анкету-заяву від 11 серпня 2008 року; довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 11 серпня 2008 року; Умови та правила надання банківських послуг; наказ про внесення змін в договірну базу по платіжним картам, договірну базу по споживчому кредитуванню і в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів), а також копію паспорта відповідача та документи, що підтверджують процесуальний статус банку та його представника. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 31 819,08 грн. Так, згідно з розрахунком заборгованості станом на 30.09.2019, відповідачу нараховано заборгованість за тілом кредиту в розмірі 32 968,56 грн, з яких: заборгованість за поточним тілом кредиту становить 32 968,56 грн, а заборгованість за простроченим тілом кредиту становить 0,00 грн (а. с. 12), в свою чергу згідно розрахунку заборгованості станом на 11.08.2020, станом на дату 01.10.2019 вказана інша сума поточного тіла кредиту (а. с. 13). Також, згідно з наданими розрахунками заборгованості та виписки з особового рахунку, списання нарахованих відсотків здійснювалося автоматично кредитодавцем шляхом збільшення тіла кредиту. Тобто тіло кредиту змінювалось на розсуд банку, хоча згідно анкети-заяви, відповідач такі умови договору не погоджувала, проставляючи свій підпис в анкеті-заяві. При цьому розмір відсотків за наданими розрахунками заборгованості також встановлювався на розсуд банку, а саме в різні періоди він ставив як 3 % за вказаною анкетою-заявою, так і 2, 5 %, 3,6 %, 3,5 %, згода на які боржника в підписаній ним анкеті-заяві відсутня. Також з наданих розрахунків заборгованості вбачається, що позичальник добровільно сплатила банку за вказаним договором 102 704,23 грн на погашення поточного тіла кредиту, 6 979, 90 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, 350 грн пені, з 01.10.2019 позичальник додатково сплатила 565,91 грн заборгованості за поточним тілом кредиту, 1 949,79 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, 230 грн заборгованості по нарахованих відсотках, 2 291,31 грн заборгованості по прострочених відсотках (а. с. 12, а. с. 13 зі звороту). Додані до позовної заяви розрахунки заборгованості за договором № б/н від 11 серпня 2008 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 30.09.2019 та станом на 11.08.2020, не можуть бути підтвердженням існування заборгованості, оскільки ці розрахунки не є первинними документами, так як не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. Відповідно до підпункту 14 пункту 1 цього Положення первинним є документ, що містить відомості про операцію. Пунктом 6 Положення встановлено, що саме банк зобов`язаний забезпечити: 1) документування всіх операцій, що здійснюються його відокремленими підрозділами (складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку); 2) своєчасне, повне та достовірне відображення в регістрах бухгалтерського обліку всіх операцій, які здійснюють його відокремлені підрозділи; 3) дотримання відокремленими підрозділами вимог облікової політики банку; 4) виконання відокремленими підрозділами потрібних процедур внутрішнього контролю; 5) формування та зберігання відокремленими підрозділами первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, звітів відповідно до вимог законодавства України; 6) формування звітності в розрізі відокремлених підрозділів; 7) надання інформації в розрізі відокремлених підрозділів банку зовнішнім користувачам (Національному банку України, органам статистики та іншим органам відповідно до вимог законодавства України). Згідно з пунктами 43, 44 Положення первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій). При цьому первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Положення). Відповідно до пункту 52 Положення первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Крім того жоден з доданих до позовної заяви розрахунків не містить посади, прізвища та підпису посадової особи банку, яка здійснила ці розрахунки, а тому ці розрахунки не є належними та допустимими доказами, що підтверджують розмір заявленої до стягнення заборгованості за кредитним договором. Із наданої позивачем до позовної заяви виписки по карткових рахунках ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 12.08.2020 року вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі здійснення автоматичного списання відсотків та комісій позивачем шляхом збільшення суми боргу, а саме тіла кредиту. Крім того, зазначена виписка по карткових рахунках, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі, містить інформацію по кількох картках: НОМЕР_1 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 і з виписки не вбачається, яка саме картка є кредитною карткою, за якою позивач нарахував заявлену до стягнення заборгованість. До того ж ця виписка не містить посади, прізвища та підпису посадової особи банку, яка виготовила таку виписку (а. с. 32-40). Анкета-заява із номером 0311100600064286788 на яку посилається позивач, окрім анкетних даних відповідача, не містить інформації щодо умов надання зазначених послуг, на які посилається позивач при обґрунтуванні позовних вимог, зокрема даних про строк виконання взятих зобов`язань, право кредитодавця в односторонньому порядку змінювати кредитний ліміт, нараховувати відсотки, відмінні від вказаних в анкеті-заяві 3 % на місяць на залишок заборгованості. Згідно з наданою анкетою-заявою, відповідачу встановлено кредитний ліміт в сумі 1 000 грн, бажаний кредитний ліміт зазначений в розмірі 3 050 грн. В матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують згоду відповідача на іншу суму кредиту та ознайомлення відповідача з правилами користування кредитною карткою. Надані позивачем до позовної заяви довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) та довідка про видані ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № б/н кредитні картки не є належними та допустимими доказами отримання відповідачем кредитних карток, а також зміни розміру встановленого на картковий рахунок кредитного ліміту, оскільки ці довідки не містять обов`язкових реквізитів такого документу (вихідного номеру та дати; посади, прізвища та підпису посадової особи банку, яка видала ці довідки). Крім того у цих довідках відсутнє посилання на анкету-заяву, підписану відповідачем 11 серпня 2008 року, а зазначено лише, що вони стосуються укладеного із ОСОБА_1 договору № б/н (без зазначення дати договору), у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що ці довідки стосуються саме кредитного договору, за яким позивач просить стягнути заборгованість з відповідача. У наданій позивачем копії довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» міститься підпис, проте прізвище особи, яка поставила цей підпис, не зазначено, що позбавляє суд можливості встановити, що така довідка підписана саме відповідачем. Водночас у цій же копії довідки (у її верхній частині) зазначено номер клієнта «0013080800064286758», а у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 11 серпня 2008 року зазначено, що клієнт ідентифікується за номером « НОМЕР_3 », що свідчить про те, що дана довідка не стосується кредитного договору, за яким позивач просить стягнути заборгованість з відповідача у цій справі, оскільки у довідці про умови кредитування та у анкеті-заяві позичальника зазначено різні номери договорів, а у позовній заяві, і у розрахунках заборгованості за кредитним договором позивач зазначає про договір № б/н від 11 серпня 2008 року та позивачем не доведено іншими доказами, що зазначена довідка про умови кредитування та анкета-заява від 11 серпня 2008 року є частинами одного і того ж договору. Враховуючи те, що позивач не довів суду наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 31 819,08 грн, яку він просив стягнути з відповідача, нарахування заборгованості за простроченими відсотками в сумі 10 998,01 також є недоведеним. В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів. З огляду на викладене є правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив та не врахував при ухваленні рішення надану позивачем виписку про рух коштів клієнта, що є первинним документом, є безпідставними з огляду на те, що зі змісту оскаржуваного рішення (його мотивувальної частини) вбачається, що суд першої інстанції надав оцінку доданим позивачем до позовної заяви доказам, в тому числі і виписці по картковому рахунку, та відобразив таку оцінку у своєму рішенні. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Повний текст постанови складено 05 січня 2021 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин М. В. Матківська