Постанова 4814 № 541/2458/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/2458/16-ц Номер провадження 22-ц/814/131/21Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року (ухвалене суддею Городівським О.А., повний текст рішення виготовлено суддею 21.10.2020 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний Брокерський Дім «Фаворит», Територіальний сервісний центр 5344 регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Мирородського міськрайонного суду з вказаною позовною заявою, у якій прохав суд стягнути солідарно з відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на його користь 101983 грн. 80 коп., як еквівалент 4000 дол. США, які були отримані відповідачем ОСОБА_2 у його інтересах та інтересах його сім`ї за проданий автомобіль ВАЗ 1111740, сірого кольору, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 . Договір купівлі-продажу автомобіля укладений 07.11.2015 року між ТОВ «Міжрегіональний Брокерський ДІМ «Фаворит», в особі керівника відокремленого підрозділу Кваші Андрія Івановича, який діяв на підставі довіреності № 11 від 29.10.2014 року та позивачем. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15 вересня 2016 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області ухвалив рішення по цивільній справі №541/178/16-ц, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 07 листопада 2015 року автомобіля ВАЗ 111740 сірого кольору, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 укладений на відокремленому підрозділі ТзОВ «Міжрегіональний Брокерський Дім «Фаворит» між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування від відповідачів автомобіля ВАЗ 111740 сірого кольору, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 . Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 жовтня 2016 року вказане рішення суду залишено без змін. При ухваленні остаточного рішення суд першої інстанції не вирішив питання про реституцію в частині повернення коштів ОСОБА_1 , враховуючи різницю сум, вказаних у договорі купівлі-продажу та свідченнях свідків, складність правовідносин, які виникли з приводу оформлення договору купівлі-продажу спірного автомобіля між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , указавши, що це не позбавляє можливості ОСОБА_1 звернутись до суду з окремим позовом. Тому позивач вказує, що змушений звернутись до суду з даним позовом про захист свого порушеного права власності. Обґрунтовуючи суму позовних вимог позивач зазначив, що 07 листопада 2015 року він купив у ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ 111740, сірого кольору, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_3 . Підтвердженням укладення договору купівлі-продажу указаного автомобіля є довідка-рахунок ААЕ 460618 від 07.11.2015 року, видана ТзОВ «Міжрегіональний Брокерський Дім «Фаворит». ОСОБА_1 вказує, що за куплений автомобіль в присутності свідків сплатив ОСОБА_2 4000 доларів США, хоча в пункті 2 указаного договору купівлі-продажу указано, що ціна цього Договору становить 39 000,00 грн., які ПОКУПЕЦЬ повинен сплатити Власнику автомобіля протягом 1 дня з моменту оформлення цього договору. Договір купівлі-продажу був оформлений ТзОВ «Міжрегіональний Брокерський Дім «Фаворит» (надалі - ПРОДАВЕЦЬ), в особі керівника відокремленого підрозділу №11 ОСОБА_6 , який діє на підставі довіреності №11 від 29.10.2014 року та ОСОБА_1 (надалі-ПОКУПЕЦЬ). 03 грудня 2015 року вказаний автомобіль зареєстрований на ОСОБА_1 у Територіальному сервісному центрі 5344 регіонального сервісного центру МВС у Полтавській області. 13 січня 2016 року ОСОБА_3 з ОСОБА_2 забрали вказаний вище автомобіль від будинку позивача, а 20 січня 2016 року написали заяву до поліції про те, що ОСОБА_1 отримав цей автомобіль у власність ніби то із застосуванням шахрайських дій. Рішення Миргородського міськрайонного суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля від 07 листопада 2015 року обґрунтовано наявністю порушення майнових прав ОСОБА_3 , оскільки спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а згоди на його продаж вона не давала. В позовній заяві у справі №541/178/16-ц позивач ОСОБА_3 надала копії документів, які свідчать про перебування її та ОСОБА_2 в шлюбі та стверджує, що спірний автомобіль належав їм як спільне майно подружжя, а тому позивач указав їх як співвідповідачів та пред`явив до них солідарні вимоги. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 39000 (тридцять дев`ять тисяч) грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в в сумі 595 грн 60 коп. З вказаним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року в частині відмови у стягненні на його користь коштів у розмірі 62983 грн. скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на його користь 101983 грн. 80 коп., які були отримані відповідачем ОСОБА_2 в його інтересах та інтересах ОСОБА_3 за проданий автомобіль. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема вказує, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення суми коштів, що становить еквівалент 4000 дол. США, вказавши, що жодними належними доказами не підтверджено оплату автомобіля у більшій сумі ніж 39000 грн. Посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно критично оцінив свідчення свідків щодо проведення розрахунку ОСОБА_1 за автомобіль з ОСОБА_2 у іноземній валюті і те, що вказана сума становила 4000 дол. США. Також зазначив, що в судовому засіданні 19.10.2020 року був прослуханий технічний запис допиту свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у справі №541/178/16-ц, які підтвердили обставини передання коштів позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 у розмірі 4000 дол. США за проданий автомобіль. Вказував, що при розгляді цієї справи відповідач ОСОБА_2 взагалі не заперечував обставини передання йому будь-яких коштів та обставини укладення ним будь-якої угоди купівлі-продажу спірного автомобіля. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований 01.06.1997 року є дійсним, не розірваний в установленому законом порядку та не визнаний недійсним. В період шлюбу сім`я ОСОБА_8 набула право власності на автомобіль ВАЗ 111740, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 . 07.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля, який посвідчувався на відокремленому підрозділі № 11 ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім Фаворит», за умовами якого ОСОБА_1 купив в ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ 111740, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 за 39000 грн. Однак з невідомих суду причин деякі документи оформлені 2014 роком. Рішенням Миргородського міськрайонного суду від 15 вересня 2016 року за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_3 визнано недійсним договір купівлі-продажу укладений 07.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу купівлі продажу автомобіля, який посвідчувався на відокремленому підрозділі № 11 ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім Фаворит». За умовами договору ОСОБА_1 купив в ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ 111740, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 за 39000 грн. З урахуванням положень пункту 2.1.1 договору комісії № 5728 від 07.11.2015, пункту 2 договору купівлі-продажу від 07.11.2015 та інформації зазначеної у довідці-рахунку № 460618 від 07.11.2015, відповідно до якої за придбаний автомобіль сплачено 39000 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сума у розмірі 39000 грн. підлягає стягненню у порядку реституції лише з відповідача ОСОБА_2 , оскільки договір купівлі-продажу автомобіля укладений без відому та згоди співвласника ОСОБА_3 у супереч інтересів сім`ї, а тому права і обов`язки за договором виникли лише у ОСОБА_2 . Разом з цим місцевий суд зазначив, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми коштів, що становить еквівалент 4000 дол. США слід відмовити, оскільки жодними належними доказами не підтверджено оплату автомобіля у більшій сумі ніж 39000 грн. Також, суд критично оцінив свідчення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо проведення розрахунку ОСОБА_1 за автомобіль з ОСОБА_2 у іноземній валюті і те, що вказана сума становила 4000 дол. США, так як їх свідчення були суперечливими між собою, щодо місця розрахунку та обізнаності свідків про суму розрахунку. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Так, судовим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року підтверджено факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 07.11.2015 року, посвідченому у відокремленому підрозділі № 11 ТОВ «Міжрегіональний брокерський дім Фаворит», за умовами якого ОСОБА_1 купив в ОСОБА_2 автомобіль ВАЗ 111740, 2011 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 за 39000 грн., та цим же самим судовим рішенням суд визнав договір купівлі-продажу вказаного автомобіля від 07 листопада 2015 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним. Вказане судове рішення залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанції. Відповідно до ч.4,ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, факт встановлений рішенням суду, яке набрало чинності, (преюдиційний факт) є обов`язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи. Отже, зазначена обставина вимагає від ОСОБА_1 повернення ОСОБА_2 майна - автомобіля, отриманого за договором купівлі-продажу від 07.11.2015 року, а від ОСОБА_2 повернення коштів ОСОБА_1 сплачених ним за придбання цього майна. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Судам слід враховувати, що в разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, вартість майна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. З урахування вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача ОСОБА_2 в порядку реституції підлягає стягненню на користь позивача сума у розмірі 39000 грн. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК, України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте, з наданих матеріалів справи вбачається, що позивачем, відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів того, що оплата автомобіля була здійснена у більшій сумі ніж 39000 грн. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно критично оцінив свідчення свідків щодо проведення розрахунку ОСОБА_1 за автомобіль з ОСОБА_2 у іноземній валюті і те, що вказана сума становила 4000 дол. США. є необґрунтованими, оскільки свідчення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 щодо проведення розрахунку ОСОБА_1 за автомобіль з ОСОБА_2 у іноземній валюті і те, що вказана сума становила 4000 дол. США, мають суб`єктивний характер оскільки вказані особи не були сторонами договору та є знайомими позивача. Відповідно висновки суду першої інстанції в цій частині є об`єктивними. Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили. Повний текст постанови виготовлено 05 січня 2021 року. Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин Судді: ________________ Т.В. Одринська _________________ В.П. Пікуль