Постанова 4855 № 640/30443/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/30443/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Степанюка А.Г., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила: 1) визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича щодо прийняття: - постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №63617113 від 13.11.2020 року щодо виконання виконавчого листа №753/22568/14 виданого 08.06.2016 Дарницьким районним судом м. Києва; - постанови про стягнення з боржника основної винагороди за ВП №63617113 від 13.11.2020 року, винесеної щодо примусового виконання виконавчого листа №753/22568/14 виданого 08.06.2016 року Дарницьким районним судом м. Києва; - постанови про розмір мінімальних витрат за ВП №63617113 від 13.11.2020 року, винесеної щодо примусового виконання виконавчого листа №753/22568/14 виданого 08.06.2016 року Дарницьким районним судом м. Києва; 2) визнати протиправною та скасувати винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Русецьким П.С. постанову про відкриття зведеного виконавчого провадження ВП № 63458427 щодо виконання виконавчого листа №753/22568/14 виданого 08.06.2016 Дарницьким районним судом м. Києва. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Русецького Павла Сергійовича про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07.05.2015 року у цивільній справі № 753/22568/14 позов ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено та стягнуто солідарно з останніх на користь ПАТ «Укрсиббанк» 106 552,34 грн. нарахованої пені за прострочення сплати за кредитом, 126 557,11 грн. нарахованої пені за прострочення відсотків, а всього: 233 109,45 грн. за договором про надання споживчого кредиту № 11086710000 від 29.11.2006 року. 08.06.2016 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист на підставі якого і прийнято оскаржувані позивачем постанови. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого позову колегія суддів керується таким. Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Згідно з частиною 5 статті 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист. Разом з тим, відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У відповідності до частини 1 статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), згідно з частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби стосовно виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про визначення юрисдикції даного спору в частині оскарження постанов про відкриття виконавчого провадження, прийнятих на виконання наказу, виданого судом у цивільній справі, в порядку, встановленому ЦПК України. При цьому колегія судів звертає увагу на те, що, заявляючи до адміністративного суду вимоги про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, позивач також висловила незгоду з постановою про стягнення основної винагороди приватного виконавця. Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору в цій частині колегія суддів зазначає наступне. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Отже, постанова про стягнення основної винагороди є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Частиною 2 статті 74 Закону №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З наведених норм права вбачається, що Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо стягнення з боржника основної винагороди, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд спору в цій частині віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду попередньої інстанції в цій частині є помилковими. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір у частині скасування постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу, виданого Дарницьким районним судом міста Києва, ґрунтуються на правильному застосуванні норм права. Водночас, суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір у частині оскарження дій приватного виконавця при винесенні постанови про стягнення основної винагороди. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №826/15531/17. Колегія суддів також враховує, що у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду позивачем оскаржувалася постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, у якій державним виконавцем серед іншого було стягнуто з боржника виконавчий збір. Разом з тим, звертаючись з даною позовною заявою ОСОБА_1 просила визнати протиправними дії приватного виконавця щодо прийняття окремих постанов, оскарження яких підлягає розгляду в порядку різного судочинства. Тому, враховуючи зміст заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що дана позовна заява підлягала поверненню позивачеві на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України, з огляду на положення частини шостої статті 21 КАС України, відповідно до якої не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Отже, встановивши під час розгляду справи неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі. Відповідно до статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись статтями 312, 315, 320, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя А.Г.Степанюк