Постанова Київський апеляційний суд № 760/16519/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/16519/20 Постанова винесена суддею Калініченко О.Б. Провадження № 33/824/4532/2020 Категорія: ст. 471 МК України П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2020 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Павленко О.П., за участю представника Київської митниці Держмитслужби Глущенко Н.В. та захисника Єршова Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу про порушення митних правил стосовно ОСОБА_1, громадянина Ізраїлю, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ієрусалім, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_2 , за апеляційною скаргою представника Київської митниці Держмитслужби Захарова А.О. на постанову судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року, в с т а н о в и в: Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у порушенні митних правил, відповідальність за які передбачена ст. 471 МК України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн. Вилучені відповідно до протоколу про порушення митних правил №1134/10000/20 від 29 червня 2020 року кошти в сумі 18 800 доларів США повернуто ОСОБА_1. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп. Як встановив суддя місцевого суду в постанові, 29 червня 2020 року о 18 год 45 хв під час проходження митного контролю в зоні митного контролю залу «Приліт» терміналу «Д» ДП МА «Бориспіль» громадянин Ізраїлю ОСОБА_1, який прилетів до України з Ізраілю (м. Тель-Авів) літаком авіакомпанії «МАУ», авіарейсом №PS 776, своїми діями обрав канал, позначений символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, відповідно до ч. 5 ст. 366 МК України заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України, тобто своїми діями засвідчив факти, що мають юридичне значення. Після проведення опитування ОСОБА_1 було запропоновано пред`явити всю готівку. В службовому приміщенні митниці (зоні митного контролю) ОСОБА_1 було видано готівку в розмірі 30 000 доларів США, що знаходились у його валізі. Готівка переміщувалась без ознак приховування. Зі слів ОСОБА_1 - 10 000 доларів США належить йому особисто, а 20 000 доларів США належить єврейській спільноті України. З виявленої суми готівки ОСОБА_1 було пропущено 11 200 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29 червня 2020 становить 9 997 євро. На момент проходження митного контролю належним чином оформленої митної декларації пасажир не надав, до моменту перетину «зеленої лінії» для отримання довідкової інформації в інформаційній зоні та роз`яснення митних правил та порядку використання двоканальної системи до інспектора митниці не звертався. Оскільки ОСОБА_1 своїми діями обрав порядок проходження митного контролю через зону спрощеного митного контролю «зелений коридор», де не передбачено наявності у пасажира предметів, на переміщення яких через митний кордон України встановлено певний порядок, то, таким чином ОСОБА_1 , переміщуючи через зону спрощеного митного контролю валютні цінності у розмірі більше 10 000 Євро, вчинив дії, відповідальність за які передбачена ст. 471 МК України. В апеляційній скарзі представник Київської митниці Держмитслужби Захаров А.О. оспорюючи висновки суду першої інстанції лише в частині незастосування до ОСОБА_1 конфіскації предметів порушення митних правил та вважаючи їх такими, що суперечать положенням законодавства України і практиці ЄСПЛ, просить постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року скасувати, прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винним у порушенні митних правил, відповідальність за які передбачена ст. 471 МК України та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн з конфіскацією товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, а саме грошових коштів у сумі 18 800 доларів США. На обґрунтування апеляційних вимог, викладаючи позицію Верховного суду України, висловлену у статті «Особливості застосування конфіскації грошових коштів як адміністративного стягнення за порушення митних правил «зеленого коридору» ( офіційне видання «Вісник Верховного суду» №11 за 2014 рік), стверджує, що застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо неможливості конфіскації предмету правопорушення можливе лише за умови відповідності обставин справи певним критеріям та умовам, зокрема і тим, коли виконання норми національного законодавства порушує основні права громадянина - правопорушника: право на житло, на охорону здоров?я, свободу пересування, тощо, а також коли вартість предмета правопорушення у співвідношенні з майновим (фінансовим) станом порушника настільки значна, що конфіскація може істотно вплинути на його майновий (фінансовий) стан. Однак суд першої інстанції у своєму рішенні не встановив рівень майнового становища порушника; не оцінив його щорічний прибуток, джерело доходів та рівень витрат; не порівняв розмір доходів правопорушника із розміром предметів правопорушення; не зазначив факт наявності на утриманні ОСОБА_1 малолітніх дітей або інших утриманців; не взяв до уваги те, що правопорушник не позбавлений можливості продовжувати отримувати певний прибуток в результаті систематичної трудової діяльності. Отже дійшов неправильного висновку про покладання «індивідуального надмірного тягара» на ОСОБА_1 в результаті конфіскації предметів правопорушення. Крім того, за позицією апелянта, поняття «індивідуального надмірного тягара» взагалі не може розглядатись у контексті даної справи, оскільки право власності ОСОБА_1 розповсюджується лише на грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, які були пропущені через митний кордон України, а грошові кошти в сумі 20 000 доларів США з огляду на пояснення ОСОБА_1 взагалі йому не належать, водночас останнім не надано документів, якими встановлено обов`язок повертати стороннім особам будь-які суми з тих, які він переміщував через митний коридор. Не погоджується представник Київської митниці Держмитслужби також з висновком суду про те, що шкода, яку ОСОБА_1 потенційно міг завдати державі була незначною, оскільки суд взагалі не визначив розмір і характер нанесеної шкоди, не вказав чи мав правопорушник можливість відвернути шкідливі наслідки правопорушення, добровільно відшкодувати або усунути заподіяну шкоду, навіть незначну. Заслухавши пояснення представника Київської митниці Держмитслужби Глущенко Н.В., яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, заперечення захисника щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 486 МК України, ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. За змістом ч. 5 ст. 529 МК України порядок оскарження постанови суду (судді) у справах про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення. Отже такий порядок застосовується відповідно до ст. 294 КУпАП, положеннями частини 7 якої визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Враховуючи, що апеляційна скарга подана представником Київської митниці Держмитслужби лише в частині накладеного на ОСОБА_1 заходу адміністративного стягнення, за відсутності підстав для перегляду судового рішення з усіх вирішених у постанові питань, встановлені суддею місцевого суду фактичні обставини вчинення правопорушення, доведеність вини ОСОБА_1 за ст. 471 МК України апеляційним судом не перевіряються, оскільки ніким із учасників судового розгляду не оспорюються. Визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, суддя місцевого суду наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу, що відповідає санкції указаної норми закону про порушення митних правил, а рішення про незастосування до ОСОБА_1 додаткового стягнення у виді конфіскації вилученої валюти мотивував тим, що готівкові валютні цінності не є товаром, щодо якого встановлені обмеження до переміщення, тому вони конфіскації не підлягають. Також врахував, що за поясненнями ОСОБА_1 більша частина коштів, які він переміщував належить не йому, а єврейській общині в Одесі і такий факт засвідчується листами Головного Раввина Одеси та Благодійної місії «Тіква-Ізраїль» (Єрусалим) та свідчить про їх законне походження, водночас жодних негативних наслідків для державі у виді майнової шкоди чи збитків у вигляді несплати митних платежів, тощо внаслідок недекларування грошових коштів не настало. Крім того, взяв до уваги, що 11.07.2019 ЄСПЛ прийнято рішення у справі «Садоча проти України», згідно з яким за аналогічних обставин визнано, що конфіскація законно придбаних коштів заявника має індивідуальний та надмірний тягар і є непропорційною вчиненому правопорушенню мірою, а отже порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Однак такі висновки судді місцевого суду не ґрунтуються на вимогах законодавства України та не узгоджуються з практикою ЄСПЛ, що, на переконання суду апеляційної інстанції, призвело до неправильного застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення. Так, санкцією ст.471 МК України передбачено застосування стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів. Згідно з п. 57 ч. 1 ст. 4 МК України, валютні цінності є товарами. За змістом положень ст. 197 МК України, у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. Обмеження щодо ввезення на митну територію України та вивезення за межі митної території України валютних цінностей, а також порядок переміщення їх через митний кордон України, у тому числі особливості декларування валютних цінностей (зокрема, визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню), можуть встановлюватися Національним банком України. Відповідно до вимог Положення протранскордонне переміщення валютних цінностей, яке затверджене Постановою Правління НБУ № 2 від 02.01.2019, фізична особа ввозить в Україну та вивозить за межі України готівкову валюту і банківські метали в сумі/вартістю, що не перевищує в еквіваленті 10 000 євро, без письмового декларування митному органу; фізична особа ввозить в Україну та вивозить за межі України готівкову валюту і банківські метали в сумі/вартістю, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 10 000 євро, за умови її письмового декларування митному органу в повному обсязі. Таким чином, валютні цінності є товарами, переміщення яких через митний кордон обмежено законодавством України, а тому в разі, якщо вони є безпосередніми предметами правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, то підлягають обов`язковій конфіскації. Із матеріалів справи слідує, що безпосередніми предметами правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, є валютні цінності в сумі 18 800 доларів США, які ОСОБА_1 не задекларував при переміщенні через митний кордон України. Відповідно до ст. 466 МК України, адміністративні стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами України. Діючим законодавством України не передбачено можливості звільнення правопорушника від застосування відносно нього додаткового стягнення, а саме конфіскації предметів порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України, щодо товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України. Жодним із рішень Європейського суду з прав людини не встановлено прямої заборони на конфіскацію предметів порушення митних правил і санкція статті 471 МК України, яка, окрім адміністративного стягнення у виді штрафу, передбачає конфіскацію безпосередніх предметів правопорушення - товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, визнається ЄСПЛ допустимою частиною регуляторного механізму держави, що відповідає загальним інтересам суспільства. Крім того, за змістом ч. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, положення Конвенції не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Як зазначив ЄСПЛ в рішенні «Садоча проти України», висновки в якому були враховані суддею місцевого суду, держави дійсно мають законний інтерес, а також обов`язок, згідно з різними міжнародними договорами вживати заходів для виявлення та контролю за переміщенням готівкових грошових коштів через кордони, оскільки великі суми готівки можуть використовуватися для відмивання грошей, незаконного обігу наркотиків, фінансування тероризму або організованої злочинності, ухилення від сплати податків або здійснення інших серйозних фінансових правопорушень. Загальна вимога щодо декларування, яка застосовується до будь-якої фізичної особи, що перетинає державний кордон, перешкоджає неконтрольованому ввезенню готівкових коштів до країни чи їх вивезенню з країни, а заходи з конфіскації, що є наслідком недекларування готівки митному органу, є частиною загальної схеми регулювання, призначеної для боротьби з цими правопорушеннями. Тому захід з конфіскації відповідав загальним інтересам суспільства. Приймаючи рішення про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, у відповідності з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, Суд мотивував свої висновки тим, що конфіскація всієї незадекларованої суми грошей наклала на заявника індивідуальний та надмірний тягар, була непропорційною до вчиненого правопорушення. Як слідує зі змісту постанови, приймаючи рішення про незастосування стягнення у виді конфіскації в даній справі, суддя місцевого суду керувався, окрім іншого, цією ж позицією, взявши до уваги надані представнику митниці пояснення ОСОБА_1 та відомості у листах Головного Раввина Одеси від 08 липня 2020 року і Благодійної місії «Тіква-Ізраїль» (Єрусалим). Однак поза увагою суду фактично залишилися пояснення ОСОБА_1 про те, що більша частина іноземної валюти, яку він переміщував, не належала йому особисто, а є власністю, з його слів, єврейської общини в Одесі, водночас в матеріалах справи відсутні достатні та достовірні відомості про уповноваження ОСОБА_1 на переміщення цієї валюти 29 червня 2020 року через митний кордон України з призначенням для інших осіб, що не спростовується і тими листами, які врахував суддя місцевого суду. До того ж стороною захисту не було надано жодних документів, які б доводили, що вказані грошові кошти є благодійними внесками або спонсорською допомогою та в інший спосіб, зокрема безготівковим перерахуванням на рахунки релігійної організації в Україні, не могли бути доставлені за призначенням. Оцінюючи докази в їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що стороною захисту в суді не було доведено законність джерела походження переміщуваних ОСОБА_1 грошових коштів, що в свою чергу не дає підстав вважати, що в даному випадку взагалі має місце втручання у право власності ОСОБА_1 і таке вручання не відповідатиме принципу пропорційності, а конфіскація предметів порушення митних правил становитиме для ОСОБА_1 індивідуальний і надмірний тягар. Враховуючи наведене, у зв`язку з неправильним застосуванням суддею місцевого суду норм матеріального права постанова в частині накладення на ОСОБА_1 стягнення підлягає скасуванню з прийняттям судом апеляційної інстанції нової постанови про накладення на нього стягнення відповідно до санкції ст.471 МК України у виді штрафу та конфіскації вилучених валютних цінностей. На переконання апеляційного суду, застосування додаткового стягнення у виді конфіскації буде відповідати його меті, сприятиме вихованню особи, яка вчинила правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Таким чином, апеляційна скарга представника Київської митниці Держмитслужби підлягає частковому задоволенню, оскільки прохання апелянта щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, суперечить доводам апеляційної скарги, які стосуються виключно рішення суду про повернення ОСОБА_1 валютних цінностей. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 471, 527, 529 МК України, ст. 294 КУпАП, суддя, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Київської митниці Держмитслужби Захарова А.О. задовольнити частково. Постанову судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_1 в частині накладення на нього адміністративного стягнення - скасувати та прийняти нову постанову. Накласти на ОСОБА_1 за вчинення порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України, адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 (одну тисячу сімсот) гривень, з конфіскацією безпосередніх предметів порушення митних правил - валютних цінностей, вилучених відповідно до протоколу №1134/10000/20 від 29 червня 2020 року, в сумі 18 800 (вісімнадцять тисяч вісімсот) доларів США. У решті постанову судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду О.П. Павленко