Постанова 4857 № 380/9340/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9340/20 пров. № А/857/15030/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І, секретар судового засідання Гнатик А.З. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року (головуючий суддя Сакалош В.М., м.Львів, проголошено 13:11:45) у справі № 380/9340/20 за адміністративним позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, - В С Т А Н О В И В: 27.10.2020 року позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 30 вересня 2020 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича, що винесена у виконавчому провадженні № 62334054 від 15 червня 2020 рок. Позов обґрунтовує тим, що судове рішення у справі №1.380.2019.006966, за невиконання якого на Спеціалізовану прокуратуру накладено штраф в частині компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2016-2019 роки виконано повністю. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що заступником прокурора регіону було оскаржене судове рішення, в межах виконавчого провадження було винесено постанову про накладення штрафу. Під час касаційного провадження він звернувся із заявою про зупинення виконання рішення, а тому з підстав викладеного вважає, що державним виконавцем було передчасно, без врахування всіх обставин та інформації була винесена постанова про накладення штрафу. Апелянт також звертає увагу апеляційного суду, що у випадку задоволення касаційної скарги та відмови у задоволенні позовних вимог буде неможливо здійснити поворот виконання рішення, оскільки у випадку нарахування та виплати коштів такий допускається лише з підстав, якщо рішення було скасоване з підстав повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами, а тому зупинення виконання рішення є вкрай важливим та необхідним до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Крім того зазначає, що постанова про накладення штрафу від 30 вересня 2020 року не підлягає виконанню, оскільки військова прокуратура Західного регіону України припинила діяльність, а державним виконавцем у даному виконавчому провадженні у передбачений законом спосіб не проведено дій щодо заміни вибувшої сторони її правонаступником. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №1.380.2019.006966 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України задоволено повністю. Рішення набрало законної сили 30.04.2020. Львівським окружним адміністративним судом 18.05.2020 видано виконавчі листи. Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Ярославом Андрійовичем при примусовому виконанні виконавчого листа №1.380.2019.006966 у межах виконавчого провадження №62334054, 30.09.2020 винесено постанову про накладення на Військову прокуратуру Західного регіону України штрафу, оскільки держаний виконавець встановив, що рішення суду залишається невиконаним. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено факт виконання рішення, а також не надано достатніх доказів протиправності дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови, відсутні підстав для задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною 1 ст.5 вищевказаного Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Отже, з врахуванням приписів статті 19 Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження», суб`єкт владних повноважень, яким являється відповідний орган ДВС має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава, шляхом законодавчого регулювання, визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається. Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішень, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Так, згідно ст.63 цього Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога - виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначає відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Так, згідно ст.75 цього Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, наведеними правовими нормами встановлено, що обов`язковою умовою для можливості державним виконавцем винесення постанови про накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, являється факт невиконання рішення без поважних причин. Встановлення таких обставин, як невиконання судового рішення, та наявність поважних причин такого невиконання слід здійснювати в кожному конкретному випадку індивідуально. Судом першої інстанції було вірно враховано, що відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Також, згідно частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що станом на час відкриття виконавчого провадження, для виконання якого і було видано вказаний виконавчий лист, рішення не було виконано, судове рішення набрало законної сили і підлягало виконанню. Як слідує із матеріалів справи державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Ярослав Андрійович при примусовому виконанні виконавчого листа №1.380.2019.006966 у межах виконавчого провадження №62334054, 30.09.2020 винесено постанову про накладення на Військову прокуратуру Західного регіону України штрафу, оскільки держаний виконавець встановив, що рішення суду залишається невиконаним. Таким чином, оскільки позивач (боржник у виконавчому провадженні) не виконав судового рішення без поважних причин, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. ВП №62334054 від 30.09.2020 року. Щодо покликання апелянта на той факт, що ним оскаржується в касаційному порядку судове рішення згідно якого відкрите виконавче провадження та накладено штраф за невиконання його, то апеляційний суд зазначає, що оскарження судового рішення в касаційному порядку не може вважатися поважною причиною його невиконання. Разом з тим, Військовою прокуратурою Західного регіону України не надано доказів про існування обставин, які б підтверджували поважність причин невиконання вказаного вище виконавчого листа. Відтак, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржена постанова ДВС про накладення штрафу від 30.09.2020р. винесена в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, апеляційний суд вважає безпідставними покликання апелянта, щодо заміни сторони виконавчого провадження, оскільки їм вже була надана належна оцінка судом першої інстанції, а тому відсутні підстави для повторного їх спростування, оскільки вони були належно розглянуті та спростовані судом першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Щодо покликання апелянта на той факт, що судом першої інстанції при вирішенні спору не вирішено питання щодо задоволення чи відмови в задоволенні однієї з вимог то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення. Частиною 2 другою цієї статті КАС України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Тобто, у разі, якщо позивач вважає, що під час розгляду справи, судом першої інстанції щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення, то в даному випадку апелянту необхідно звернутися до суду першої інстанції, щодо вирішення цієї позовної вимоги згідно якої не ухвалено рішення, оскільки зазначене не належить до компетенції апеляційного суду. Апеляційний суд ненаділений повноваженнями, щодо перегляду позовних вимог та, які не були предметом дослідження судом першої інстанції та щодо яких не прийнято рішення, яке переглядається апеляційним судом. Апеляційний суд здійснює перегляд та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, і у нього відсутні повноваження щодо перегляду не вирішених судом першої інстанції позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, також вважає за необхідне вказати на те, що в даному випадку відсутні підстави для скасування такого рішення з мотивів не вирішення однієї з позовних вимог та з підстав порушення норм процесуального права. Таким чином, на підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне вказати, що в даному випадку апелянту необхідно звертатися до суду першої інстанції, щодо ухвалення додаткового судового рішення по суті заявлених ним позовних вимог, з приводу яких судом першої інстанції не було винесене рішення. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст.242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 380/9340/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний