Постанова Кропивницький апеляційний суд № 387/500/20

ПОСТАНОВА Іменем України 28 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 387/500/20 провадження № 22-ц/4809/1591/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Карпенка О.Л., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Майстера І.П. і В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути заборгованість у розмірі 30839,51 грн за кредитним договором № б/н від 15.09.2016, яка складається з наступного: - 17937 грн 42 коп заборгованість за тілом кредиту; - 6267 грн 96 коп заборгованість за нарахованими відсотками на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; - 4689 грн 39 коп заборгованість по пені; - 500 грн штраф (фіксована частина); - 1444 грн 74 коп штраф (процентна складова). Позовна заява мотивована тим, що відповідно до умов кредитного договору № б/н від 15.09.2016, укладеного між банком та ОСОБА_1 , перший надав останньому кредит в сумі 2500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак відповідач не виконує взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків і станом на 28.04.2020 має заборгованість перед позивачем в сумі 30839,51 грн, яку в добровільному порядку сплатити не бажає. Заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПРИВАТБАНК в рахунок оплати боргу по кредитному договору № б/н від 15.09.2016 кошти в сумі 17937 (сімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять сім) гривень 42 копійки. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що у заяві позичальника від 15.09.2016 не зазначена процентна ставка, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Позивач в своєму розрахунку кредитної заборгованості при визначенні суми відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно з ст. 625, застосував відсоткову ставку 86,4%, а також нарахував заборгованість за простроченими відсотками, не мотивуючи та не підтверджуючи умовами підписаного сторонами кредитного договору, не послався на умови договору щодо збільшення встановленого законом (ст. 625 ЦК України) розміру відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання - 3,6 річних, не зазначив підстав для визнання заборгованості простроченої і застосування такої міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, штрафом та пенею та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. Відповідач користувався коштами, погашав заборгованість, отже приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, погоджувався із розміром боргу, в тому числі із нарахованими відсотками та неустойкою. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2019 по справі № 428/2873/17, саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин. Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.07.2019 у справі № 923/760/18 , твердження суду першої інстанції про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача під Умовами та правилами надання банківських послуг є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами закн не вимагає. Договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавася недійсним, як і не оспорювало ся відповідачем укладення, чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. 15.09.2016 ОСОБА_2 було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку. 15.09.2016 відповідач отримав кредит у розмірі 2,500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому встановлений кредитний ліміт було збільшено до 14 000 грн, що вбачається з довідки про відкриття рахунку, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, виписки по рахунку, що надавалися в якості доказів по справі. Із виписки вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомати, розплачувався за товар в магазині та отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим при наявності картки. Користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення боргу, відповідач фактично погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, та продовжуючи користуватися коштами, приєднувався до редакцій тих Умов та правил а також тарифів, які діяли на момент користування коштами. Згідно п.2.1.2.1.7 Умов та правил, що надавалися в якості доказу позивачем, відповідач зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевиплатою платіжного ліміту та оплачувати комісії. Пунктом 2.1.1.7.6 Умов та правил передбачено, що у разі порушення відповідачем строків по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів, відповідач повинен заплатити позивачу штраф у відповідності до встановлених тарифів з урахуванням прострочених відсотків та комісій. Суд першої інстанції безпідставно звільнив боржника від сплати відсотків, з урахуванням того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. Звільнення боржника від сплати відсотків за кредитним договором (який є дійсний та неоспорений сторонами) може становити економічну небезпеку для країни. Укладаючи договір, позичальник не ставив під сумнів розумність і справделивість його умов, навпаки, укладаючи договір сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватися. При укладені договору сторони досягли згоди щодо його умов відповідно до ст.638 ЦК України. У постанові від 10.04.2019 у справі № 356/1635/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки із встановленим лімітом кредитування та отрмання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатсь обґрунтованим, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. У постанові від 08.07.2019 у справі № 923/760/18 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначено, що твердження суду першої інстанції про те, що договір укладений між позивачем та відповідачем не містить підписів відповідача під Умовами та правилами надання банківських послуг є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. У постанові від 28.03.2019 у справі № 428/2873/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» позичальник погоджується з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з цією заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору, приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком, саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. У постанові від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій виявив бажання ортимати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та тарифами банку, при цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. У постанові від 17.04.2019 у справі № 666/388/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що посилання у касаційній скарзі на не підписання позичальником умов та правил надання банківських послуг та не ознайомлення з їх змістом не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, оскільки з огляду на ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а за обставин укладення між сторонами договору приєднання у момент підписання заяви-анкети відповідач мав право вимагати від банку надання умов та правил надання банківських послуг, або відмовитись від укладення кредитного договору у такій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить 30839,51 грн, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2020 становить 210200 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Частиною 1 статті 1054 ЦК України(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001). Відповідно до ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону, фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимоги про стягнення процентів, у зв`язку з недоведеністю позивачем моменту виникнення такого обов`язку, суд першої інстанції не звернув уваги, що у розрахунку заборгованості (а.с. 80) чітко зазначено, що перебіг заборгованості почав формуватись з 01.10.2019. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачені нею індекс інфляції та проценти є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Зокрема, проценти від простроченої суми зобов`язання забезпечують захист майнового інтересу кредитора, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Розмір таких процентів встановлено законом і становить три проценти річних від простроченої суми, але цей розмір може бути змінений за домовленістю сторін договору. Позивач, у розрахунку заборгованості встановив відсоток річних 86,4%. Однак у справі відсутні будь-які належні докази застосування відсоткової ставки вищої ніж та, що зазначена у ст. 625 ЦК України. З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки розрахунок заборгованості наданий банком здійснений із застосуванням відсоткової ставки 86,4%, що є неправильним, тому судом зроблено власний розрахунок за період з 01.10.2019 по 28.04.2020. Аналізуючи розрахунок заборгованості, наданий банком, заборгованість за процентами виникла за 210 днів, тому стягненню за 3 відсотка річних підлягає 309,60 грн (17937,42 х 3 : 100 : 365 х 210 =309,60, де 17937,42 сума простроченої заборгованості, 210 кількість днів прострочення з 01.10.2019 по 28.04.2020). Всього сума трьох процентів річних за визначений позивачем час прострочення виконання зобов`язання становить 309,60 грн. Враховуючи викладене, позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача відсотків на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі 309,60 грн. Оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафів. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). За таких обставин, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягенні стягнення відсотків на підставі ч.2 ст.625 ЦК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Документально підтверджені судові витрати понесені банком складаються зі сплати судового збору за: подання позовної заяви в розмірі 2102,00 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 3153,00 грн. За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з частковим задоволенням вимог позивача з відповідача на його користь підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, що становить 3108 грн 86 копійок в рахунок компенсації судового збору. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 309 грн 60 коп процентів від простроченої суми зобов`язання нарахованої згідно ч.2 ст.625 ЦК України. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 3108 грн 86 копійок в рахунок компенсації судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді А. М. Головань О. Л. Карпенко