Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/2580/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9559/20 Справа № 203/2580/20 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом до ПрАТ «ДТРЗ» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 28.01.2020 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалене рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації заподіяної моральної шкоди. Вказане рішення було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку і набрало законної сили 20.05.2020 року. 25.06.2020 року рішення відповідачем було фактично виконане. Таким чином, відповідач допустив затримку виконання судового рішення на 102 дні, починаючи від дня його ухвалення. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 126 324,96 грн. (а.с.а.с. 1 5, 23, 24). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 у позові до приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 28.01.2020 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №203/2922/19 було ухвалене рішення, яким з відповідача на користь позивачки було стягнуто заборгованість по матеріальній допомозі в сумі 66 000,00 грн, середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 169 671,76 грн, компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 2 000,00 грн, разом 237 671,76 грн (а.с.а.с. 11 15). Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2020 року не набрало законної сили і було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку. 20.05.2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду вказане рішення було залишене без змін (а.с.а.с. 16 19). 04 червня 2020 року на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2020 року позивачці був виданий виконавчий лист (а.с. 21). 22 червня 2020 року суд за заявою позивачки постановив ухвалу про виправлення помилки у виданому виконавчому листі в частині зазначення ідентифікаційного коду боржника. 25 червня 2020 року відповідач фактично виконав рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2020 року (а.с. 22). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки заявлений позов побудовано позивачкою на приписах статті 117 Кодексу законів про працю України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, які, зокрема, регулюють судовий порядок розв`язання питань, пов`язаних із стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, затримки розрахунку при звільненні тощо. Між тим, питання стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні вже було вирішене, отже кошти, які позивачка просить стягнути за час невиконання судового рішення, мають принципово іншу юридичну природу і не є середньою заробітною платою, у розумінні приведених вище норм. Додатковою підставою для відмови позову є той факт, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2020 було оскаржено відповідачем і набрало законної сили лише 20.05.2020, отже обов`язок з його виконання не міг виникнути 29.01.2020, як про це зазначено у позовній заяві. Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Статтею 47 та частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (частини друга статті 116 КЗпП України). В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частини перша та друга статті 117 КЗпП України). Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Крім того слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності (абзац перший пункту 20 постанови ПВСУ № 13). Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Колегія суддів зазначає, що коли роботодавець до здійснення судового розгляду не виконав законних вимог щодо розрахунку зі звільненим працівником, то строк затримки розрахунку може визначатись не на момент звернення звільненого працівника до суду, а на момент постановлення відповідного рішення. Якщо ж після постановлення такого рішення роботодавець не здійснює зазначеного фактичного розрахунку з працівником, то свою дію продовжує стаття 117 КЗпП України. Встановлено, що 28.01.2020 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №203/2922/19 було ухвалене рішення, яким з відповідача на користь позивачки було стягнуто заборгованість по матеріальній допомозі в сумі 66 000,00 грн, середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 169 671,76 грн, компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 2 000,00 грн, разом 237 671,76 грн (а.с.а.с. 11 15). 25 червня 2020 року відповідач фактично виконав рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2020 року (а.с. 22). Таким чином, колегія суддів, встановивши, що відповідач у повному обсязі розрахувався з позивачем лише 25 червня 2020 року, а рішення суду було винесено 28.01. 2020 року вважає, що відповідач має нести відповідальність за триваюче правопорушення передбачене статтею 117 КЗпП України. З рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі №203/2922/19 від 28.01.2020 року вбачається, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 1238,48 грн, тому дані обставини не підлягають доказуванню. Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду становить 125 086,48 грн, починаючи з 29.01.2020 року ( з наступного дня після ухвалення Кіровським районним судом м. Дніпропетровська рішення) по день фактичного виконання рішення суду у даній справі, тобто по 25 червня 2020 року (101 день). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 , ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 29 січня 2020 року по 25 червня 2020 року, у розмірі 125 086,48 грн. На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 3159,25 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково. Стягнути з приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 29 січня 2020 року по 25 червня 2020 року, у розмірі 125 086,48 грн. Стягнути з приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3159,25 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: