Постанова 4806 № 299/89/20

Справа № 299/89/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 23 грудня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів БИСАГИ Т.Ю., ГОТРИ Т.Ю. при секретарі ТЕРПАЙ С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 299/89/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 24 лютого 2020 року, повний текст якого складено 24 лютого 2020 року, головуюча суддя Бак М.Д., - встановив: 16.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ПАТ «Укртелеком» мотивуючи таким. Рішенням Виноградівського районного суду від 05.08.2015 позивача було поновлено на посаді інженера лінійних споруд електрозв`язку та абонпристроїв другої категорії ПАТ «Укртелеком»; стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі. Додатковим рішенням цього ж суду від 24.11.2015 стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 25539,08 грн, допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 3600,45 грн. Постановою Верховного Суду України від 22.11.2017 остаточно залишено в силі вказані рішення Виноградівського районного суду. Відповідач тривалий час не виконував судові рішення та створював позивачу перешкоди у фактичному поновленні на роботі. Лише після ухвалення Закарпатським апеляційним судом постанови від 02.10.2019 позивача наказом від 10.10.2019 № 96-о було поновлено на роботі. Додатковим рішенням Виноградівського районного суду від 24.11.2015 був визначений середньоденний заробіток позивача за два повні місяці роботи до звільнення (січень-лютий 2015 року) в розмірі 171,45 грн. Ця обставина не підлягає повторному доказуванню. Час затримки виконання відповідачем рішення про поновлення позивача на роботі за період з 25.11.2015 по 09.10.2019 становить 968 робочих днів. Отже, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі становить 165963,60 грн (171,45 грн х 968 робочих днів). Посилаючись на ці обставини, на регламентовані ст. 236 КЗпП України та іншими нормами законодавства підстави і правила нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, позивач ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ПАТ «Укртелеком» середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі в сумі 165963,60 грн. Рішенням Виноградівського районного суду від 24.02.2020 у позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, оскільки позивач не підтвердив належними і допустимими доказами обставини перебування в трудових відносинах із відповідачем, надав суду неналежні копії судових рішень, а підстави для звільнення позивача від доказування цих обставин відсутні. Позивач ОСОБА_1 оскаржив рішення суду як незаконне. В скарзі вказує на істотне порушення судом першої інстанції вимог цивільного процесуального закону та права позивача на доказування позову. Так, позивач одразу в належний процесуальний спосіб клопотав про витребування судом цивільної справи № 229/967/15, в якій є судові рішення та інші необхідні для розгляду справи дані. Втім, це клопотання безпідставно було залишено без розгляду. Поза тим, у справі є копія наказу роботодавця про поновлення позивача на роботі саме на виконання рішення суду, що теж не було взято до уваги. Не взявши до уваги надані позивачем копії судових рішень, що були роздруковані з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд одночасно: порушив вимоги Закону України «Про доступ до судових рішень» в частині можливості використання отриманих з цього реєстру копій рішень у судочинстві, не скористався своєю можливість отримати повні тексти судових рішень із цього реєстру і не витребувавши відповідну цивільну справу вказав на недоведеність позову. Отже, суд не дав оцінки відповідним юридичним фактам, які доводять обґрунтованість позову. Зміст рішення суду суперечить встановленим цим же судом фактам щодо трудових відносин позивача з ПАТ «Укртелеком», які не підлягають повторному доказуванню. Наостанок, позивач не пропустив строку звернення до суду з цим позовом: з наказом про поновлення на роботі від 10.10.2019 позивач ознайомився 18.10.2019, а до суду звернувся 16.01.2020, тобто, в межах установленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку. Сторона просить рішення суду скасувати, позов задовольнити. У відзиві на апеляцію відповідач ПАТ «Укртелеком» вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, зокрема, про відсутність вини відповідача у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, а також, що позивач пропустив передбачений законом тримісячний строк звернення до суду. Заслухавши доповідь судді, пояснення: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Лапчака І.Я., які апеляцію підтримали, представника відповідача ПАТ «Укртелеком» Меренич О.І., яка скаргу не визнала, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи № 299/967/15-ц, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого. Встановлено, що рішенням Виноградівського районного суду від 05.08.2015 у справі № 299/967/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди: визнано незаконними дії ПАТ «Укртелеком» по видачі наказу від 04.03.2015 № 251-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України без попереднього його повідомлення про відсутність роботи за його професією чи спеціальністю на ПАТ «Укртелеком» та без пропонування йому іншої роботи на ПАТ «Укртелеком»; скасовано наказ від 04.03.2015 № 251-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера лінійних споруд електрозв`язку та абонпристроїв другої категорії ПАТ «Укртелеком»; стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000,00 грн у відшкодування моральної шкоди; допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання ПАТ «Укртелеком» поновити ОСОБА_1 на посаді інженера лінійних споруд електрозв`язку та абонпристроїв другої категорії ПАТ «Укртелеком»; стягнуто судові витрати в розмірі 243,60 грн з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 (а.с. 9-15, а.с. 221-225 т. 1 справи № 299/967/15-ц). Додатковим рішенням Виноградівського районного суду від 05.08.2015 у справі № 299/967/15-ц встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за два повні місяці роботи (січень-лютий 2015 року) становить 171,45 грн, стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25539,08 грн, допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3600,45 грн (а.с. 16-18, а.с. 16-17 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.03.2016 апеляційну скаргу ПАТ «Укртелеком» задоволено частково, рішення Виноградівського районного суду від 05.08.2015 і додаткове рішення цього ж суду від 24.11.2015 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «Укртелеком» середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено, в решті залишено рішення суду без змін (а.с. 52-58 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.12.2016 касаційну скаргу ПАТ «Укртелеком» відхилено, рішення Виноградівського районного суду від 05.08.2015 і рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10.03.2016 в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишено без змін (а.с. 104-107 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Постановою Верховного Суду України від 22.11.2017 заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.12.2016 задоволено, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.12.2016, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10.03.2016 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, рішення Виноградівського районного суду від 05.08.2015 і додаткове рішення цього ж суду від 24.11.2015 в цій частині залишено без змін (а.с. 19-23, а.с. 160-162 т. 2 справи № 299/967/15-ц). У постанові від 22.11.2017 Верховний Суд України дійшов висновку про неправомірність відмови судами у стягненні на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу через перебування його певний час на обліку в центрі зайнятості та отримання ним допомоги по безробіттю і висловив правову позицію, відповідно до якої: при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу; отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу; законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Ухвалою Виноградівського районного суду від 04.09.2018 задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу дублікатів виконавчих листів, видано дублікати виконавчих листів у справі № 299/967/15-ц (а.с. 178-179 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Судом встановлено, зокрема, що після ухвалення Верховним Судом України постанови від 22.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до Виноградівського районного суду по виконавчі листи на примусове виконання рішення суду, такі були видані судом, були надіслані заявнику засобами поштового зв`язку, але не були ним отримані. Ухвалою Виноградівського районного суду від 22.11.2018 внесені виправлення до дублікатів виконавчих листів щодо ідентифікаційних даних стягувача ОСОБА_1 та боржника ПАТ «Укртелеком» (а.с. 185-188 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Ухвалою Виноградівського районного суду від 14.12.2018 виправлено описку в резолютивній частині ухвали Виноградівського районного суду від 22.11.2018 щодо ідентифікаційних даних стягувача ОСОБА_1 (а.с. 189 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Ухвалою Виноградівського районного суду від 04.03.2019 задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення його до виконання, видано дублікат виконавчого листа в справі № 299/967/15-ц і поновлено строк пред`явлення його до виконання (а.с. 178-179 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Судом встановлено, зокрема, що дублікат виконавчого листа, що був виданий на підставі ухвали Виноградівського районного суду від 04.09.2018, був втрачений під час вчинення виконавчих дій, рішення суду залишається невиконаним. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02.10.2019 апеляційну скаргу ПАТ «Укртелеком» залишено без задоволення, а ухвалу Виноградівського районного суду від 04.03.2019 без змін (а.с. 24-27, а.с. 243-245 т. 2 справи № 299/967/15-ц). Наказом по Закарпатській філії ПАТ «Укртелеком» від 10.10.2019 № 96-о скасовано наказ від 04.03.2015 № 251-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера лінійних споруд електрозв`язку та абонпристроїв другої категорії ПАТ «Укртелеком», підставою для видання наказу вказано рішення Виноградівського районного суду від 05.08.2015 у цивільній справі № 299/967/15-ц (а.с. 8). Із наказом ОСОБА_1 ознайомився 18.10.2019, що підтверджується його підписом на документі. Таким чином, рішення Виноградівського районного суду від 05.08.2015 у справі № 299/967/15-ц, яке в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі було допущено до негайного виконання, фактично було виконано в цій частині лише 10.10.2019, до відома працівника факт виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі був доведений 18.10.2019. Процесуальний інститут негайного виконання судового рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (ст. 367 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України в редакції, що була чинною на час ухвалення рішення судом першої інстанції, ст. 430 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, ст. 235 ч. 7 КЗпП України), призначений для якомога швидшого поновлення порушених трудових прав працівника у необхідних межах у разі прийняття судом рішення про поновлення його на роботі та виплату йому відповідних коштів. Інститут негайного виконання судового рішення застосовується судом першої інстанції до набрання ухваленим рішенням законної сили (ст. 223 ч. 1 і ст. 273 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України). На час ухвалення 05.08.2015 Виноградівським районним судом рішення у справі № 299/967/15-ц та допущення його до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі з приводу такого поновлення працівника на роботі Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15 була висловлена правова позиція (з урахуванням редакції законів на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судом рішення), відповідно до якої: частина 1 статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 5 статті 235 КЗпП України); негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні; оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов`язковості з моменту проголошення; обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина 5 статті 124 Конституції України); отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом статей 14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням; належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків; законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися; статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки; виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Верховний Суд України в цій справі погодився з тим, що рішення суду про поновлення працівника на роботі вказує на обов`язок, а не на право роботодавця не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення незалежно від відкриття виконавчого провадження видати наказ (розпорядження) про поновлення на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов`язків. У подальшому вказана правова позиція щодо обов`язку роботодавця в порядку виконання рішення суду, допущеного до негайного виконання, видати наказ про поновлення працівника на роботі невідкладно після проголошення судом рішення, безвідносно до наявності чи відсутності виконавчого провадження з цього приводу, була підтверджена Верховним Судом (до прикладу, в постанові від 01.04.2020 у справі № 488/4594/17). Під час апеляційного розгляду справи представник відповідача не навів жодних причин, які б перешкоджали роботодавцю на виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, допущеного до негайного виконання в цій частині, виконати свій обов`язок із видання відповідного наказу невідкладно після проголошення судом рішення. Доказів наявності будь-яких перешкод, які б унеможливлювали виконання роботодавцем такого свого обов`язку, у справі немає. Міркування сторони відповідача про те, що невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі начебто зумовлене бездіяльністю самого позивача, який зволікав із отриманням виконавчого листа і не мав наміру поновлюватися на роботі, необґрунтовані, суперечать вимогам закону та обставинам справи. З наявних матеріалів випливає, що ОСОБА_1 , який ініціював позов про поновлення на роботі, послідовно підтримував свою позицію і вимушений був тривалий час добиватися остаточного повного задоволення своїх вимог, після чого вживав і необхідних для фактичного виконання рішення заходів. Дії ОСОБА_1 , його правова позиція та обставини, встановлені чинними судовим рішеннями, спростовують відповідні міркування сторони відповідача. Своєю чергою, ПАТ «Укртелеком» так само послідовно реалізувало своє право на заперечення проти вимог позивача, оскаржуючи відповідні судові рішення, в тому числі, й після остаточного вирішення спору Верховним Судом України те, що спрямовувалося саме на фактичне виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Право відповідача діяти в процесі на власний розсуд не може ставитися під сумнів як таке, що водночас не спростовує вчинення відповідачем фактичних дій, які свідчать про відсутність наміру виконати рішення суду та невиконання саме ним тривалий час рішення. Безвідносно до того, яким чином діяв позивач ОСОБА_1 із приводу отримання виконавчого документа, яким чином діяв відповідач ПАТ «Укртелеком» у процесі тощо, роботодавець не вправі пов`язувати саме і тільки свій обов`язок своєчасно видати наказ про поновлення працівника на роботі на негайне виконання рішення суду, перешкод для чого не мав, із діями працівника, не вправі перекладати, до того ж бездоказово, відповідальність за наслідки невидання такого наказу на працівника. У цьому зв`язку пояснення сторін в апеляційному суді про те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у ПАТ «Укртелеком» відбувалася реорганізація, зміни в структурних підрозділах, скорочення штату, чисельності працівників тощо, зокрема, і в межах Закарпатської філії, і тому позивач ОСОБА_1 фактично не мав можливості звернутися до належного підрозділу, з одного боку, вказують на дійсні труднощі для позивача в цьому питанні, якщо саме на діях позивача наполягає відповідач, з іншого, жодним чином не свідчать про наявність у роботодавця перешкод видати наказ про поновлення працівника на роботі та підтверджують, що питання про добровільне негайне виконання рішення суду не вирішувалося саме відповідачем. Відповідно до норм ЦПК України: завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність (ст. 2 ч.ч. 1, 2, ч. 3 п.п. 1, 6); кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ч. 1); суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 10 ч.ч. 1, 2); суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; значення розгляду справи для сторін (ст. 11); суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (ст. 12 ч. 5 п.п. 1, 3, 4); головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи (ст. 214 ч. 2). Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ч. 4 ЦПК України). Позивач ОСОБА_1 здійснюючи свій обов`язок доказування позову, реалізуючи право на заявлення клопотання про витребування доказів (ст. 12 ч.ч. 2, 3, ст. 13 ч. 1, ст. 43 ч. 1 п.п. 2, 3, ч. 2 п. 4, ст.ст. 76-82, ст. 83 ч.ч. 2, 4, ст. 84 ч. 1 ЦПК України) та зважаючи на те, що спір про його поновлення на роботі був вирішений у справі № 299/967/15-ц, послався в позовній заяві на відповідні судові рішення та, вказав, що необхідні рішення та документи знаходяться в цій справі та просив суд першої інстанції дослідити цю справу (помилково вказавши її номер як «229/967/15») (а.с. 1-3). До заяви позивач додав роздруковані з Єдиного державного реєстру судових рішень: рішення Виноградівського районного суду від 05.08.2015 у справі № 299/967/15-ц (а.с. 9-15); додаткове рішенням Виноградівського районного суду від 05.08.2015 у справі № 299/967/15-ц (а.с. 16-18). постанову Верховного Суду України від 22.11.2017 у справі № 299/967/15-ц (а.с. 19-23); постанову Закарпатського апеляційного суду від 02.10.2019 у справі № 299/967/15-ц (а.с. 24-27). За приписами Закону України «Про доступ до судових рішень»: для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (ст. 3 ч. 1); для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (ст. 3 ч. 3); судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4 ч. 1); кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб … (ст. 6 ч. 1); суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ст. 6 ч. 3). Отже, позивач отримав у передбачений законом спосіб та додав до позовної заяви ключові судові рішення, які підтверджують його правову позицію в справі та її обставини. Окрім цього, позивач вказав, що всі необхідні судові рішення та документи знаходяться в цивільній справі, в якій був вирішений первісний спір, та просив дослідити вирішену цим же судом справу. Отримані з ЄДРСР у можливій для позивача формі судові рішення є належними текстами, які можуть використовуватися судом при здійсненні судочинства. Понад те, суд за необхідності має право і можливість перевірити зміст наданих в такий спосіб рішень, для чого має повний доступ до ЄДРСР (ст. 263 ч. 5 ЦПК України, ст. 4 ч. 5 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Ухвалою від 16.01.2020 суддя суду першої інстанції залишив позовну заяву без руху з підстав, передбачених ст. 185 ч. 1 ЦПК України, вказавши її недоліками відсутність зазначення коду відповідача в ЄДРПОУ, відсутність попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а також те, що в заяві «не назначено, які докази не можуть бути подані разом із позовною заявою, які є згідно викладеного в позовній заяві»; «не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви» (а.с. 29-30). В ухвалі не було зазначено про які конкретно докази йдеться. За змістом ст. 2, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст. 12 ч. 5, ст.ст. 43, 49, ст. 185 ч. 1 ЦПК України, суд (суддя) зобов`язаний забезпечити учасникам процесу, зокрема позивачу, можливість здійснення процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дії, вимоги і процесуальні рішення суду (судді) повинні бути ясними і зрозумілими для учасника процесу, суд (суддя) повинен діяти у зрозумілий для сторін спосіб, передбачений процесуальним законом, зокрема, повинен чітко вказати на конкретні недоліки заяви, що саме і уможливлює їх виправлення, сторона повинна мати можливість належно виконати конкретні та обґрунтовані вимоги суду (судді). В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, тобто, мають бути зазначені конкретні підстави, що потягли залишення заяви без руху. Якщо вирішення процесуального питання обґрунтовується певними документами, матеріалами справи, здійснюється посилання на конкретні документи, що подані позивачем, є в справі тощо. На виконання цієї ухвали судді позивач ОСОБА_1 24.01.2020 подав заяву з виправленими недоліками (а.с. 32-36). Ухвалою судді суду першої інстанції від 24.01.2020 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, чим визнано відповідність заяви вимогам щодо її форми та змісту, встановленим ст.ст. 175, 177 ЦПК України (а.с. 38-40). Водночас цією ухвалою клопотання позивача про дослідження матеріалів іншої цивільної справи залишено без розгляду з огляду на недотримання позивачем вимог 84 ч.ч. 1, 2, ст. 182 ч.ч. 1, 2, ст. 183 ч.ч. 1, 2, 4 ЦПК України, оскільки: клопотання повинно подаватися в письмовій формі окремо від позовної заяви і встановлені ст. 183 ч.ч. 1, 2 ЦПК України вимоги щодо змісту, реквізитів, підписання клопотання, інших параметрів форми не дотримані; клопотання про витребування доказів повинно бути подане в строки, визначені ст. 83 ч.ч. 2, 3 ЦПК України, в ньому мають бути зазначені реквізити, вказані у ст. 84 ч. 2 ЦПК України (який доказ витребовується, обставини, які ним доводяться чи спростовуються, підстави вважати, що цей доказ має відповідна особа, вжиті заявником заходи для самостійного отримання доказу); тому клопотання, яке міститься в позовній заяві, підлягає залишенню без розгляду. У подальшому суд в судовому засіданні 24.02.2020 вирішив справу та відмовив у позові через його необґрунтованість і недоведеність за відсутності підстав для звільнення позивача від доказування відповідних обставин справи. Рішення суду незаконне, постановлене з істотним порушенням норм процесуального права, внаслідок неправильного тлумачення і застосування положень цивільного процесуального закону, що не відповідає їх дійсному змісту і меті, та фактичного незаконного позбавлення судом позивача можливості доказування позову із вказівкою, при цьому, на недоведеність позову, невиконання позивачем обов`язку доказування. Суд не керувався завданням цивільного судочинства, не виконав своєї функції та ухилився від відправлення правосуддя. Суд зобов`язаний був враховувати надані позивачем судові рішення, роздруковані з ЄДРСР, і за потреби не мав перешкод отримати з ЄДРСР ці судові рішення з усіма їх реквізитами. Понад те, оригінали цих судових рішень є в справі № 299/967/15-ц, яка знаходиться в архіві цього ж суду і жодних перешкод для її дослідження суд не мав. Ба більше, дослідження матеріалів цієї справи викликалося необхідністю повного, об`єктивного і всебічного з`ясування обставин справи, що розглядалася судом, перевірки доводів сторін тощо. Позивач на підтвердження своєї правової позиції та доводів у справі обґрунтовано заявив клопотання про дослідження матеріалів справи, в якій був вирішений спір про поновлення на роботі та в якій відображений увесь рух справи, в тому числі, після ухвалення рішення. Позивач у контексті обґрунтування позову, викладу обставин справи, посилання на докази і т.ін. не може бути позбавлений права і можливості сформулювати безпосередньо в тексті позовної заяви клопотання про дослідження судом іншої (первісної по суті) справи, в якій містяться необхідні документи та судові рішення. Заявлення в такий спосіб у позовній заяві, яка містить необхідні реквізити та надсилається учасникам процесу, клопотання не суперечить вимогам цивільного процесуального закону та завданню цивільного судочинства, узгоджується з вимогами ст. 175 ч. 6, ст. 263 ЦПК України, таке клопотання підлягало вирішенню судом відповідно до положень ст. 222 ч. 1 цього Кодексу. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання і не є письмовими доказами в розумінні ст. 76 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 95 ч. 1 ЦПК України та не оцінюються судом за правилами оцінки саме доказів (ст. 89 ЦПК України), навпаки, такі рішення звільняють від обов`язку доказування вже встановлених судом і зафіксованих у рішеннях обставин, які мають значення в іншій справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 82 ч.ч. 4, 5 ЦПК України). Сторона, діючи в процесі добросовісно, повинна надати суду раніше ухвалені судові рішення, які мають значення в справі, що розглядається, або повідомити про наявність таких рішень, як це й зробив позивач ОСОБА_1 . Учасники процесу, зокрема, позивач, вправі також подавати заяви з процесуальних питань окремими документами і в такому разі застосовуються положення § 2 Глави І Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України. Тож суд необґрунтовано, з надуманих підстав залишив клопотання позивача без розгляду, чим порушив його процесуальні права. За таких умов суд першої інстанції всупереч наявним у справі судовим рішенням, якими встановлені відповідні обставини, документам і доказам, у тому числі, наказу по Закарпатській філії ПАТ «Укртелеком» від 10.10.2019 № 96-о, та дійсним обставинам зробив у своєму рішенні висновок по суті про відсутність належної інформації про перебування позивача в трудових відносинах із відповідачем і доказів, які б підтверджували вимоги позову. Неправильне застосування судом норм процесуального права та порушення процесуальних прав позивача призвело до перекручення дійсних обставин справи, фактичним обставинам справи, відповідним доказам і матеріалам суд оцінки по суті не дав, ці обставини не встановив, норми матеріального права, які належало застосувати в спірних правовідносинах, не застосував. Тим часом, на стадії апеляційного розгляду справи доводи позову та апеляції знайшли своє підтвердження та не були спростовані відповідачем у належний процесуальний спосіб. За правилами ст. 233 ч. 1, ст. 236 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, в тому числі, в разі затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вправі вимагати виплати йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки, задовольняючи таку вимогу суд стягує з роботодавця середній заробіток або різницю в заробітку за час затримки. Затримка виконання рішення Виноградівського районного суду від 05.08.2015 щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі мала місце з вини роботодавця ПАТ «Укртелеком». ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою 16.01.2020, тобто, в межах тримісячного строку від дня (18.10.2019), коли він був ознайомлений із наказом по Закарпатській філії ПАТ «Укртелеком» від 10.10.2019 № 96-о. Розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі здійснений виходячи із зафіксованого додатковим рішенням Виноградівського районного суду від 24.11.2015 середньоденного заробітку позивача в розмірі 171,45 грн і за визначені позивачем 968 робочих днів у періоді з 25.11.2015 по 09.10.2019 відповідна сума становить 165963,60 грн (171,45 грн х 968 робочих днів). Зважаючи на встановлене, позов і апеляцію слід визнати доведеними (ст.ст. 76-82 ЦПК України). Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2 ЦПК України апеляцію позивача належить задовольнити, рішення суду, істотне порушення яким норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, скасувати, позов задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 165963,60 грн. Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Виноградівського районного суду від 24 лютого 2020 року скасувати, позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі задовольнити, стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 165963,60 грн (сто шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят три гривні 60 коп.). За результатом розгляду справи стягнути з ПАТ «Укртелеком» 4149,04 грн судового збору в дохід держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 29 грудня 2020 року. Судді