Постанова КАС ВС № П/811/838/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2020 року м. Київ справа № П/811/838/17 адміністративне провадження № К/9901/55709/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В., суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М., розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2018 року (суд у складі судді-доповідача - Хилько Л.І.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Чумака С.Ю., суддів: Чабаненка С.В., Юрко І.В.) I. СУТЬ СПОРУ

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Кіровоградській області), треті особи: Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України, в якому просила, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог: - визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Кіровоградській області щодо нездійснення нарахування їй суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» в розмірі 3200 грн.; - зобов`язати відповідача провести перерахунок її суддівської винагороди за період з 01 січня по 08 серпня 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рук» в розмірі 3200 грн та стягнути на її користь з відповідача недоплачену суддівську винагороду за вказаний період; - зобов`язати відповідача провести перерахунок доплати на оздоровлення та стягнути на її користь недоплачених 16000 грн. 1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно недоплачена позивачці суддівська винагорода, оскільки, як вважає ОСОБА_1 , її розмір регулюється нормами Закону України» Про судоустрій та статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Постановою Верховної ради України від 11 вересня 2003 року № 1162-IV ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді місцевого Олександрівського районного суду Кіровоградської області.

3. Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 липня 2017 року № 2008/0/15-17 позивачку звільнено з посади судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області у відставку.

4. Наказом в.о. голови Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 01 серпня 2017 року № 25-к ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з посади судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області з 08 серпня 2017 року у зв`язку із поданням заяви про відставку. 5. 10 лютого 2017 року позивачем подано заяву до ТУ ДСА в Кіровоградській області щодо здійснення перерахунку суддівської винагороди, виходячи із розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої з 1 січня 2017 року становить 3200 грн.

6. Відповідач листом від 13 лютого 2017 року № 348/17 повідомив позивачку, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадового окладу та заробітної плати працівників та інших виплат.

7. За відомостями ТУ ДСА в Кіровоградській області суддівська винагорода у період з 01 січня по 8 серпня 2017 року позивачці була виплачена виходячи із посадового окладу у розмірі 16 000 грн.

8. Не погоджуючись із вказаними діями відповідача по нарахуванню суддівської винагороди у такому розмірі, позивачка звернулась до суду.

9. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року зупинено провадження у справі №П/811/838/17 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатом розгляду справи за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 3, 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ зі змінами.

10. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2019 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2018 року у справі №П/811/838/17.

11. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2020 року поновлено провадження у справі №П/811/838/17 та призначено до розгляду. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач, при виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16 000 грн., діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним законодавством України. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

14. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

15. У касаційній скарзі позивачка вказала, що в оскаржуваних судових рішеннях містяться посилання на вимоги Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», де вказано, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для посадового окладу та заробітної плати працівників та інших виплат. Проте, в зазначеному законі відсутні будь-які вказівки щодо внесення змін до Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», в якому зазначено, що суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

16. У свою чергу, ОСОБА_1 зазначила, що застосування Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» суперечить вимогам статті 130 Конституції України, в якій чітко зазначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. А тому, на думку позивачки, при нарахуванні суддівської винагороди необхідно керуватися виключно статтею 130 Конституції України та Законом України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» і недопустиме застосування інших нормативно-правових актів.

17. ТУ ДСА в Кіровоградській області та Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

18. ТУ ДСА в Кіровоградській області у відзиві зазначила, що позивачка кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді станом на спірний період (з 01 січня 2017 року по 08 серпня 2017 року) не проходила, а тому, відповідно до пунктів 22, 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року N1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода повинна нараховуватись відповідно до Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». У свою чергу, частиною третьою статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідно для цього. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме - пункт 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими встановлено, що мінімальна заробітна плата (3200 грн) після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Окрім того, таким регулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше.

19. ДСА України у відзиві вказала, що з 01 січня 2017 року посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання становить 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, враховуючи Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

20. На думку представника ДСА України, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, здійснивши нарахування позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2017 року по 08 серпня 2017 року у розмірі згідно з приписами Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

21. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

23. Частинами другою та третьою статті 129 Закону №2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

24. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

25. Законом України від 19 грудня 2013 року №716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).

26. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIІІ (далі - Закон №192-VIII) було викладено в новій редакції Закон №2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 27. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон №1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

28. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

29. Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.

30. Законом №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону №1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».

31. Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.

32. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом №1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).

33. Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).

34. Згідно з частиною першою статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

35. Частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 36. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.

37. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

38. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ 39. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).

40. Касаційну скаргу ОСОБА_1 подала до Верховного Суду у липні 2018 року.

41. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

42. Керуючись частинами першою, другою статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

43. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

44. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС (в редакції до 08 лютого 2020 року) України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

46. Спірні правовідносини в цій справі виникли правильності розрахунку управлінням ДСА суддівської винагороди позивача з 01 січня по 08 серпня 2017 року.

47. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачка є суддею у відставці, призначена на цю посаду до набрання чинності Законом №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання відповідно до вимог законодавства не проходила.

48. Також встановлено, що позивачці, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII, суддівську винагороду нараховували відповідно до статті 133 Закону №2453-VІ з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, що становить 16000 грн.

49. ОСОБА_1 стверджує, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі №2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, позивачка вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тобто 3200 грн.

50. Законом №1774-VIII вносилися зміни до низки законодавчих актів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

51. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.

52. Водночас, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

53. З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

54. Аналіз такого правового регулювання дав підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

55. Положеннями частини першої статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року N108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон N108/95-ВР) передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

56. За такого правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закон N108/95-ВР, прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.

57. Перехід на нову розрахункову величину - неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453-VI.

58. Отже, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон №1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів №2453-VI та №1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму оскаржуваному рішенні.

59. За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про наявність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення позивачки, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

60. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про законність дій відповідача щодо нарахування судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатної особи, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», що становив 1600 грн.

61. Колегія суддів враховує раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 805/2364/17-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 10 липня 2019 року у справі № 820/3217/17, від 30 липня 2019 року у справах № 820/1850/17, № 820/1852/17, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі №809/1684/17 та від 14 грудня 2020 року у справі № 640/22027/18).

62. Вказана правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 11 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а), яка постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року залишена без змін.

63. За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

64. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача із правовою оцінкою судами попередніх інстанцій обставин справи.

65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

66. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

67. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

68. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

69. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. СУДОВІ ВИТРАТИ

70. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 січня 2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді О.В. Калашнікова О.А. Губська Ж.М. Мельник-Томенко