Постанова 4813 № 522/9079/17

Номер провадження: 22-ц/813/1142/20 Номер справи місцевого суду: 522/9079/17 Головуючий у першій інстанції Загороднюк В.І. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики, що складає грошову суму коштів у розмірі 661775,00 грн. (шістсот шістдесят одна тисяча сімсот сімдесят п`ять), стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування позикою, що складає грошову суму коштів у розмірі 211768 грн. (двісті одинадцять тисяч сімсот шістдесят вісім) та судові витрати. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 22 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений письмовий договір позики, предметом якого було передання у власність боржнику грошових коштів в розмірі 25000 доларів США, строком на 20 днів тобто до 14 березня 2017 року, зі сплатою 2% на місяць за користування позикою. У відповідності до умов позики, ОСОБА_1 взяла грошові кошти для використання у бізнес проекті свого чоловіка ОСОБА_3 у якого був свій цегляний завод. Укладений договір позики грошових коштів між заявником та боржником, є письмовим правочином, який відповідає формі передбаченої ст. ст. 207. 1047 ЦК України, оскільки боржником 22 лютого 2017 року було надано розписку підписану нею власноручно, з встановленням строку повернення позики. Тобто, 22 лютого 2017 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошову суму коштів у розмірі 25000 доларів США, про що і свідчить вказана вище розписка, яка була надана в рахунок укладання договору позики для участі відповідача в бізнес проекті. 14 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про повернення грошових коштів, на підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України. Однак, відповідач відмовляється виконати належним чином свої грошові зобов`язання передбачені договором щодо повернення позики, ігнорує заяви позивача щодо повернення суми позики. при особистих зустрічах за участі свідків відмовляється виконувати умови позики. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики, що складає грошову суму коштів у розмірі 661775 гривень. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування позикою, що складає грошову суму коштів у розмірі 211768 гривень. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму витрат по сплаті судового збору у розмірі 6816,28 гривень. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено матеріали справи та не встановлено всіх обставин справи. Сповіщення сторін та заяви у справі. У судове засідання, призначене на 16 грудня 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. 16 грудня 2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справ, яка вмотивована тим, що вона бажає участь приймати у відкритому судовому засіданні, користуючись правовою допомогою адвоката. Розглянувши вказані клопотання, судова колегія дійшла до висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі. Крім того, судом апеляційної інстанції у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 28 грудня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 22 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений письмовий договір позики, предметом якого було передання у власність боржнику грошових коштів в розмірі 25000 доларів США, строком на 20 днів, тобто до 14 березня 2017 року, зі сплатою 2% на місяць за користування позикою. У відповідності до умов позики, ОСОБА_1 взяла грошові кошти для використання у бізнес-проекті свого чоловіка ОСОБА_3 , у якого був свій цегляний завод. Укладений договір позики грошових коштів між заявником та боржником, є письмовим правочином, який відповідає формі передбаченої ст. ст. 207, 1047 ЦК України, оскільки боржником 22 лютого 2017 року було надано розписку підписану нею власноручно, з встановленням строку повернення позики. Тобто, 22 лютого 2017 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошову суму коштів у розмірі 25000 доларів США, про що і свідчить вказана вище розписка, яка була надана в рахунок укладання договору позики для участі відповідача в бізнес проекті. 14 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про повернення грошових коштів, на підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України. Однак, відповідач відмовляється виконати належним чином свої грошові зобов`язання передбачені договором щодо повернення позики, ігнорує заяви позивача щодо повернення суми позики. при особистих зустрічах за участі свідків відмовляється виконувати умови позики. Суд першої інстанції вірно вбачав, що між сторонами склалися правовідносини в результаті укладеного ними договору позики. Даний факт підтверджується копією розписки, яка наявна в матеріалах справи. Оригінал вказаної розписки було оглянуто судом у судовому засіданні. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення грошей не виконала. Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики - це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем є розписки, які посвідчують передання йому визначеної грошової суми. Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов`язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 ЦК України. Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як передбачено ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону та договорів позики (розписок), відповідачем не було повернено борг, в строк після пред`явлення вимоги про повернення коштів, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за договорами позики (розписками) є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо вимог позивача про стягнення процентів за користування коштами згідно договору позики судом перевірено правильність їх нарахування та вимоги про стягнення з відповідачки цих коштів також підлягають задоволенню. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2018 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк