Постанова Дніпровський апеляційний суд № 190/65/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6818/20 Справа № 190/65/20 Суддя у 1-й інстанції - Митошоп В. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2020 року м. Дніпро колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2020 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай), В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 10.01.1990 року по 26.06.2000 року він працював у КСП ім Кірова, яке було розташовано на території Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області. 01.02.1991 року він був прийнятий у члени колгоспу. 11.02.1996 року КСП Кірова отримало державний акт на право колективної власності на землю, його було включено до списку під № 230 співвласників земельної ділянки. Розмір земельної частки (паю) визначений в розмірі 8,34 у.к.г. Сертифікат на право на земельну частку (пай) на його ім`я не виготовлявся. Враховуючи, що видача сертифікатів на право на земельну частку (пай) районними державними адміністраціями на цей час припинена, він не має можливості реалізувати своє право на отримання земельної частки (паю). Про відсутність сертифікату на право на земельну частку (пай) йому стало відомо лише 20.01.2020 року з листа відділу у П`ятихатському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 року вих. № 4-0.25-11/113-20. Вважає, що позовна давність ним не порушена. На підставі викладеного, просив визнати за ним право на земельну частку (пай) колишнього КСП «ім. Кірова» загальною площею 8,34 у.к.г. в межах площі земельної ділянки, визначеної державним актом на право колективної власності на землю серії І-ДП №000089 виданого КСП ім. Кірова від 11.02.1996 року. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до п. 5 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям № 720/95 від 08.08.1995 року, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією та жодних обмежень щодо строку отримання сертифікату Указ не містить; що він не отримував до цього часу сертифікат на право на земельну частку (пай) з причини неналежного поінформування щодо порядку реалізації свого права на отримання земельної ділянки. Неповне з`ясування обставин справи призвели до ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення. Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 10.01.1990 року по 26.06.2000 року працював в КСП ім. Кірова (а.с.9-10). Згідно з копією архівного витягу з протоколу №1 загальних зборів членів колгоспу ім. Кірова від 01.02.1991 року ОСОБА_1 прийнято в члени КСП. (а.с.11) Згідно з копією державного акту на право власності на землю серії І-ДП №000089 від 11.02.1996 року виданого КСП «ім. Кірова» під № 230 значиться - ОСОБА_1 (а.с.13-17). Відповідно до листа відділу у П`ятихатському районі Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області від 17.01.2020 року вих. №4-0.25-11/113-20 11 в Книзі реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП «ім. Кірова» Холодіївської сільської ради, П`ятихатського району, Дніпропетровської області сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_1 не значиться. У списку осіб членів КСП під №230 вказано ОСОБА_1 . Згідно технічної документації по паюванню земель колективної власності КСП ім. Кірова розмір земельної частки (паю) становить 8,34 умовних кадастрових гектарів (а.с.12). Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись Указом Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям № 720/95 від 08.08.1995 року, ст.ст. 71, 75, 76, 78, 79, 80 ЦК УРСР, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, ст.ст. 22, 23 ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент отримання КСП «Кірова» державного акта на право колективної власності на землю позивач був членом цього товариства і мав право на отримання сертифікату на право на земельну частку (пай), однак сертифікат на останнього не виготовлявся та останнім не отримувався. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, право на позов у останнього виникло в 1996 році (коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників), а з позовом ОСОБА_1 звернувся в січні 2020 року. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до п. 5 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям № 720/95 від 08.08.1995 року, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією та жодних обмежень щодо строку отримання сертифікату Указ не містить; що він не отримував до цього часу сертифікат на право на земельну частку (пай) по тій причині, що не був належно поінформований щодо порядку реалізації свого права, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що позивач, починаючи з 1990 року по 26.06.2000 року, працював та був членом КСП ім. Кірова, яке було розташоване на території Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області. У списку громадян-членів КСП ім. Кірова, що є додатком до державного акту на право власності на землю серії І-ДП №000089 від 11.02.1996 року, виданого КСП «ім. Кірова», під № 230 значиться - ОСОБА_1 (а.с.13-17). Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Таким чином, позивач мав право на земельну частку (пай) з дня видачі КСП імені Кірова державного акту на право власності на землю серії І-ДП №000089 від 11.02.1996 року. Відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» зазначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв). Відповідно до ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що право на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Згідно з пунктом «а» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що права позивача на отримання земельної частки (паю) були порушені. Обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку на звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що він не був належно поінформований щодо порядку реалізації свого права та порядку отримання сертифікату. Оскільки спірні правовідносини виникли у 1990-2000 роках, вони регулюються положеннями Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року (далі ЦК УРСР, 1963 року). Відповідно до статті 71 ЦК УРСР, 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно зі статтею 75 ЦК УРСР, 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Встановлено, що ОСОБА_1 було відомо про наявність у нього права на земельний пай ще у лютому 1996 року, а з позовом він звернувся у січні 2020 року, що позивачем не заперечувалось. Обставини, на які позивач посилався як на поважність причин пропуску позовної давності, не є такими, що перешкоджали протягом 24 років звернутися в установленому законом порядку за захистом своїх порушених прав. Відповідно до пункту 6 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України 2004 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом. На пред`явлення позову про витребування належного громадянину майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений статтею 50 Закону України «Про власність» і статтею 71 ЦК УРСР (діючих на час виникнення спірних правовідносин) трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Таким чином, право на позов у позивача виникло ще у 1996 році, з дня видачі КСП імені Кірова державного акта на право колективної власності на землю та розпаювання земель даного КСП, отже трирічний строк позовної давності минув ще до набрання чинності ЦК України 2004 року. Відповідно до частини першої статті 80 ЦК УРСР, 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Отже, суд першої інстанції, встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами позовної давності, поважних причин для поновлення якої судом не встановлено, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю.Петешенкова