Постанова 4803 № 207/2691/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8609/20 Справа № 207/2691/19 Суддя у 1-й інстанції - Скиба С. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи Адміністрація Південного району Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування Адміністрації Південного району Кам`янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовною заявою, у якій просили визнати ОСОБА_3 та його малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , оскільки згідно витягу з наказу № 12 «ОД» від 15 березня 2017 року про зміну договору найму жилих приміщень ОСОБА_1 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . На момент видачі витягу з наказу за даною адресою були зареєстровані вона, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .. 12 березня 2019 року відповідач ОСОБА_3 зареєстрував у квартирі малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач у квартирі не мешкає з 2009 року, його особистих речей у квартирі немає. Відповідач не виконує обов`язки по оплаті житлового приміщення та комунальних послуг (а.с.3-7). Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи Адміністрація Південного району Кам`янської міської ради, Орган опіки та піклування Адміністрації Південного району Кам`янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та мають бути знятими з реєстраційного обліку відмовлено (а.с. 158-161). В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять оскаржуване рішення суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 169-172). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Судом 1 інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до державного житлового фонду, наймачем квартири є позивачка ОСОБА_1 ( а.с. 11 ), у квартирі зареєстровані сторони по справі та малолітня ОСОБА_5 ( а.с. 13 ). Судом 1 інстанції також встановлено, що відповідач та малолітня дитина не проживають у квартирі з поважних причин. Також встановлено, що ОСОБА_3 у 2014 році намагався вселитися у квартиру, але позивачами йому чинилися перешкоди у користуванні квартирою. Акт про не проживання відповідача від 5 червня 2019 року (а.с. 14), акт обстеження умов проживання від 31 липня 2019 року (а.с. 1 ), не містять причину не проживання у квартирі відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому відсутні підстави визнання ОСОБА_3 з його малолітньою дитиною, такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно ст.61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Відповідно до ст.71,72 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У разі не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців, така особа може бути визнана як така, що втратила право користування житлом. Вичерпного переліку поважних причин не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року). Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Відповідно до ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, з матеріалів справи вбачається, що у акті про не проживання № 412 від 05.06.2019 р. зазначено, що за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не проживають з 2009 року (а.с. 14). Враховуючи викладене, суд першої інстанції, зважаючи на наведені норми матеріального та процесуального права, обставини справи, а саме, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви, зокрема, що відповідач ОСОБА_3 та його донька, без поважних причин більше шести місяців не проживали у спірному житловому приміщенні, враховуючи заперечення відповідача та посилання на те, що у нього конфлікт з іншими мешканцями квартири, які йому перешкоджають у проживанні в спірній квартирі, дійшов правильного висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог. Таким чином, колегія суддів зауважує, що підстави для застосування положень ст.72 ЖК УРСР та визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відсутні. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Посилання в апеляційній скарзі на те, що наявними доказами підтверджено, що відповідач ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: