Постанова 4821 № 703/4544/16-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1735/20Головуючий по 1 інстанції Справа №703/4544/16-ц Категорія: 310000000 Опалинська О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Бородійчука В.Г, Василенко Л. І. За участю секретаря Любченко Т.М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну скаргу - відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 серпня 2020 року, постановлене під головуванням судді Опалинської О.П. у Смілянському міськрайонному суді Черкаської області 31.08. 2020 року, повний текст рішення складений 03 вересня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - в с т а н о в и в : 20 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що з 17 червня 2005 року по 07 жовтня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . У період спільного проживання в шлюбі сторони у жовтні 2008 року придбали легковий автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на відповідача ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу автомобіль залишився у власності та користуванні ОСОБА_2 , яким вона продовжує користуватися по даний час. Позивач вказує, що автомобіль був придбаний ними під час шлюбу, за час подружнього життя, але відповідач ОСОБА_2 добровільно не бажає визнати за ним право власності на частину автомобіля, тому позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому він просить визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 96427 гривень - грошової компенсації за 1/2 частину вартості спірного автомобіля, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Визнано автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску об`єктом спільної сумісної власністю подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частки кожного яких складають по 1/2 частині. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію за 1/2 частину вартості спірного автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску в сумі 62950 (шістдесят дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят) гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09 вересня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_3 про стягнення судових витрат, що складаються із витрат за надання професійної правничої допомоги - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 1990 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто) гривень. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 оскаржила рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції 29 вересня 2020 року. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що вона не згодна із рішенням суду. Скаржник вважає, що суд неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача. Скаржник посилається, що вона не в повній мірі скористалася своїми правами, передбаченими ст. ст. 43,49, 92, 178, 190 ЦПК України, оскільки під час розгляду даної справи під головуванням судді Опалинської О.П., починаючи з 29.08. 2017 року їй взагалі не було роз`яснено право та не були встановлені судом строки на подання нею відзиву на позовну заяву з доданими до нього доказами, якими спростовувалися позовні вимоги ОСОБА_1 . Також скаржник вважає, що порушено її право на подачу заяви про виклик у судове засідання свідків до початку першого судового засідання. В апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_2 вказує, що вона вважає, що судом першої інстанції не виконано вимоги ч. 2 ст. 187 ЦПК України, оскільки суд зобов`язаний був після набрання чинності в новій редакції ЦПК України відповідно до п. 9. ч.1 Перехідних положень даного Кодексу, своєю ухвалою прийняти позовну заяву ОСОБА_1 до свого розгляду і визначитися, за якими правилами позовного провадження ( загального чи спрощеного) буде розглядатися дана справа, надати термін відповідачу для подання відзиву та заперечень на позов. Скаржник у скарзі посилається, що судом порушені права відповідача ОСОБА_2 , зокрема, порушені права на подання суду відзиву на позов ОСОБА_1 , оригіналу та копії розписок позивача та матері відповідача, якими підтверджується факт того, що спірний автомобіль був частково придбаний сторонами, хоча і в період перебування у шлюбі, але за кошти, які позивач взяв у матері відповідача в борг у сумі 52 000 грн., але так і не повернув позичених коштів. ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції невірно з`ясовано обставини справи. Зокрема, вона зазначає, що судом не з`ясовано джерела придбаного сторонами спірного автомобіля, а, розглядаючи дану справу, позивач та його представник не надали суду належних та допустимих доказів того, що спірний автомобіль був придбаний сторонами 16.10. 2008 року повністю за спільні кошти подружжя відповідно до вартості автомобіля, яка вказана у договорі. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається, що суд безпідставно зазначив у рішенні, що розписка ОСОБА_4 - матері відповідача, із якої слідує, що вона відмовилася на користь відповідача ОСОБА_2 від боргу у сумі 52 000 грн., так як дарує їх дочці ОСОБА_2 , не є належним та допустимим доказом, оскільки скаржник вважає, що такі посилання суду спростовуються розпискою, написаною власноручно позивачем по справі ОСОБА_1 про взяття цих коштів у борг для придбання саме спірного автомобіля. Скаржник ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу по суті 31 серпня 2020 року, порушив вимоги ст.ст. 124, 223, 240 ЦПК України, оскільки прийняв рішення по справі у відсутність відповідача ОСОБА_2 та її представника, не повідомивши їх належним чином про розгляд справи. На переконання скаржника ОСОБА_2 , спірний автомобіль був придбаний сторонами лише частково за спільні кошти в розмірі, що становлять 52, 2 % від її загальної вартості, та з урахуванням положень ч. 1 ст. 70 СК України, доля кожного з них у придбанні автомобіля становить по 27, 6 %, а не по 50 % кожного, або по 1/ 2 її частині кожному, як вказав суд у рішенні. Тому, вважає скаржник, суд з урахуванням вартості автомобіля станом на 17.11.2018 року згідно даних висновку експертизи, яка становить 125 900 грн., повинен був визначити грошову компенсацію за частку в автомобілі позивача, яка становить 34 728 грн. 40 коп., а не 62950 гривень, які стягнуто судом на користь позивача. Скаржник наполягає, що суд невірно визначив частки кожного із подружжя у спільному майні - спірному автомобілі, тому незаконно стягнув з неї грошову компенсацію за 1/ 2 частину, хоча нею подавались докази, що частка позивача у спірному автомобілі становить 1/ 4, а відповідача ОСОБА_2 3/ 4 частини. Також скаржник посилається, що судом не було з`ясовано, чи є можливість у відповідача ОСОБА_2 сплатити розмір компенсації вартості частки позивача, так як відповідні кошти не були нею внесені на депозит суду. Тому скаржник ОСОБА_2 не погоджується не лише із часткою 1/ 2 автомобіля, яку визначив суд, але й вказує, що, визнавши право позивача на 1/ 2 частину автомобіля, та стягнувши грошову компенсацію, суд не вирішив питання припинення права власності на 1/ 2 частину автомобіля, тому не мав правових підстав для стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 1/ 2 частини автомобіля. Вона вважає, що суд допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. Скаржник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції від 31 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , визнавши автомобіль спільною сумісною власністю подружжя, та визначити частку позивача у спірному автомобілі 1/ 4 частину, а відповідача ОСОБА_2 3/4 частини, провівши поділ автомобіля між сторонами, стягнувши із ОСОБА_2 на користь позивача 34 728 грн. 40 коп. грошової компенсації з припиненням його права спільної власності на його частку в спірному автомобілі. 21 жовтня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 Вх. № 10918/20 Вх. У відзиві позивач ОСОБА_1 вказує, що рішення суду вважає законним, обґрунтованим, тому рішення суду має залишитися без змін. Позивач ОСОБА_1 вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі, що їй не було відомо про свої процесуальні права є безпідставними. Позивач посилається, що після відмови суду у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , судом з`ясовувались питання щодо подання клопотань та заяв сторонами, а коли від сторін не поступило інших заяв та клопотань, то суд перейшов до стадії судового розгляду справи, заслухав вступне слово позивача та відповідача, їх представників. Розгляд справи тривав з 2016 року, так як він у грудні 2016 року подав до суду даний позов. Позивач ОСОБА_1 вказує, що відповідачем та її представником адвокатом Шумейко В.І., не були виконані вимоги цивільно-процесуального закону щодо подання доказів, тому судом правомірно відмовлено у їх прийнятті. У відзиві позивач зазначає, що після відновлення провадження у справі ухвалою суду від 18 грудня 2018 року, справа призначена була до судового розгляду на 14 березня 2019 року. У період із 14 березня 2019 року по 31 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат неодноразово відкладали судові засідання, подаючи заяви про перенесення розгляду справи, тому судові засідання не відбулися за їх заявами про перенесення судових засідань. На переконання позивача, відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Шумейко В. І. умисно подавали до суду заяви про перенесення судових засідань, не надавши до заяв підтверджуючих документів, що свідчить про зловживання своїми правами та умисного затягування справи даної справи, вважає позивач ОСОБА_1 . Позивач ОСОБА_1 у відзиві вказує, що розписка ОСОБА_4 матері відповідача про дарування нею коштів у сумі 52 000 грн. є нікчемною, оскільки не були дотримані письмова форма та нотаріальне посвідчення даного договору позики, а тому це свідчить про нікчемність даної розписки, тому суд дав належну оцінку даному доказу. У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, відповідача, представника відповідача, які з`явилися в судове засідання, переглянувши та дослідивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вище вказаним вимогам закону. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, встановивши, що спірний автомобіль придбаний сторонами під час перебування у шлюбі, тому позивач має право на 1/ 2 частину автомобіля, за який згоден отримати грошову компенсацію з відповідача, у користуванні якої перебуває автомобіль. Суд першої інстанції призначив ухвалою суду від 10.10. 2018 року судово товарознавчу експертизу, на висновки якої послався у рішенні, викладені у звіті про оцінку транспортного засобу № 186-11-2018 експерта - оцінювача ОСОБА_5 від 17 листопада 2018 року на підтвердження дійсної та ринкової вартості спірного автомобіля, яка була визначена експертом, станом на 17 листопада 2018 року у розмірі 125900 гривень дійсна вартість автомобіля, а ринкова вартість автомобіля становила 152750 гривень. За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із дійсної вартості спірного автомобіля, оскільки позивачем автомобіль був оцінений у 192864 грн. - як середня ринкова вартість автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, при поданні позовної заяви, то суд визначив 1/ 2 частину вартості автомобіля у розмірі 62950 гривень згідно оцінки експерта та стягнув дану суму з відповідача на користь позивача в якості грошової компенсації 1/ 2 частини спірного автомобіля. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи доказам, обставинам справи та вимогам закону, на які суд послався при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України. У відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом згідно рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 червня 2005 року (а. с. 5). Згідно даних копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , виданого 27 квітня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`яського районного управління юстиції у м. Києві, серія НОМЕР_5 , та копії свідоцтва, виданого 27 квітня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`яського районного управління юстиції у м. Києві, із яких вбачається, що батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є сторони по справі ( а. с. 30, 31). Як вбачається із копії договору купівлі продажу № 0810-16001 від 16 жовтня 2008 року, укладеного між ТОВ «Ніко-Україна» та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 придбала автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, вартість якого становила 116034 гривні, в тому числі ПДВ 19339 гривень (а. с. 32-33). Згідно даних копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 вбачається, що ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску ( а. с. 91). За клопотанням сторін про призначення експертизи, задоволеного судом, згідно ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 жовтня 2018 року по даній справі була призначена судова товарознавча експертиза, на вирішення якої були поставлені питання про визначення ринкової та дійсної вартості автомобіля Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску д. н. з. НОМЕР_1 , станом на день проведення експертизи ( а. с. 137-138). Як вбачається із даних звіту № 186-11-2018 про оцінку транспортного засобу від 17 листопада 2018 року дійсна вартість автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, станом на дату оцінки 17 листопада 2018 року становить 125 900 гривень (а.с.140 - 148). Сторонами не заперечується факт, що спірним автомобілем користується відповідач ОСОБА_2 , яка і після розірвання шлюбу продовжує користуватись даним автомобілем так як відповідач не користувався автомобілем та не має такої можливості щодо використання спільного автомобіля. За змістом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) доходу. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання скаржника у апеляційній скарзі щодо неврахування особливостей розписки про позику грошей у матері відповідача на придбання автомобіля та про їх повернення не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції відносно даного доказу надано вірну оцінку та вказано, що суд не приймає як належний та допустимий доказ наданої відповідачем розписки від 15 квітня 2013 року, про те, що ОСОБА_4 відмовляється від будь-яких претензій стосовно переданих в борг коштів в сумі 52000 гривень на купівлю автомобіля, які в подальшому подаровані ОСОБА_2 , оскільки доказів витрачання їх саме на придбання автомобіля відповідачем не надано, що спростовує її твердження про необхідність зменшення частки позивача у праві спільної власності транспортного засобу автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, з цих підстав. Доводи скаржника стосовно непогодження із вартістю автомобіля, визначеного судом на підставі оцінки від 17 листопада 2018 року, яка становить 125 900 гривень ( а. с. 140- 142), оскільки до ухвалення рішення судом з часу оцінки пройшло 1 рік 9 місяців 14 днів, а в цей час відбулось зменшення дійсної вартості автомобіля, а тому відповідач ОСОБА_2 мала намір заявити про проведення додаткової експертизи та встановлення вартості автомобіля на час прийняття рішення судом, але не змогла цього зробити, оскільки суд розглянув справу та прийняв рішення за її відсутності, не повідомивши належним чином , є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Як вказувалось вище у постанові розгляд даної справи тривав з грудня 2016 року подано позов до вересня 2020 року, ухвалення рішення судом, тому сторони мали достатньо часу для заявлення відповідних клопотань та подання заяв, що і було використано відповідачем та її представником, які неодноразово подавали суду не лише клопотання про перенесення та відкладення розгляду справи на адресу суду, а й інші заяви та клопотання, тому відповідач та її представник, достовірно знаючи про оцінку вартості автомобіля, яка була надана у 2018 року, користуючись постійно спірним автомобілем мали можливість надати висновок експертизи чи нову оцінку вартості автомобіля суду, враховуючи, що розгляд справи тривав понад 3 роки, порушуючи всі розумні строки розгляду справи. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги містять суперечливі вимоги, оскільки скаржник просить стягнути компенсацію на користь позивача, але із її розрахунків часток. Тому, скаржник, визначаючи, що позивач має право лише на 1/ 4 частку спірного автомобіля, просить задовольнити вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 34728 грн. 40 коп., посилаючись саме на оцінку від 17 листопада 2018 року. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд дійшов правильного висновку, пославшись як на належний та допустимий доказ на підтвердження дійсної вартості спірного автомобіля на звіт № 186-11-2018 експерта оцінювача ОСОБА_5 від 17 листопада 2018 року, оскільки він є обґрунтованим, переконливим та не викликає сумнівів у суду щодо викладених у ньому обставин та не спростований сторонами. На час надання звіту щодо вартості автомобіля у сторін не було жодних заяв чи клопотань щодо проведення нової експертної оцінки та сумнівів у достовірності наданого експертом висновку щодо вартості спірного автомобіля. Із матеріалів справи вбачається, що жодна із сторін та їх представники не заявляли клопотань щодо визначення вартості автомобіля станом на час прийняття рішення судом, оскільки таких доказів матеріали справи не містять. Доводи скаржника, що суд не мав права стягувати з відповідача грошову компенсацію та одночасно залишити спірний автомобіль у спільній сумісній власності подружжя є необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом, оскільки сама відповідач ОСОБА_2 посилається, що не вносила коштів на депозитний рахунок суду, так як не погоджується із розміром грошової компенсації, яка підлягає стягненню за 1/ 2 вартості автомобіля. Отже, за таких обставин, коли позивачем не отримано грошової компенсації, то у суду відсутні підстави для припинення права спільної власності на спірний автомобіль. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено та перевірено наявні у матеріалах справи докази, відповідно до вимог закону, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи. Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383,384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Бородічуйк В. Г. Василенко Л. І.