Постанова 4824 № 753/4577/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 753/4577/20 провадження № 22-ц/824/16025/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М. суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А., при секретарі: Гайворонському В. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України в справі за поданням старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сніжинського Тараса Євгеновича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, за участю боржника ОСОБА_1 та стягувача ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2020 року в складі судді Лужецької О. Р. , встановив: Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 130 000 грн в рахунок стягнення боргу за договором позики від 05.12.2012, 1 300 грн судового збору, 420 грн витрат, пов`язаних з викликом відповідача до суду, всього 131 720 грн. 24 липня 2017 року державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пироженко В. Р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54305905. 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року залишено без задоволення. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року подання старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Сніжинського Т. Є. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на неї виконавчим листом №753/5982/16 в рамках виконавчого провадження №54305905. 24.09.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Посилається на ті підстави, що про відкрите виконавче провадження їй стало відомо лише 16 квітня 2020 року з ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року. Зазначила, що не ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням. У власності має лише 1/3 частину квартири, яку придбавали батьки та яка є єдиним її житлом. У зв`язку з пандемією вона фінансово не спроможна оплатити існуючий борг, оскільки не може знайти гідну для себе роботу. Вона здійснює часткове систематичне погашення заборгованості. На підтвердження вказаної обставини надала копію квитанції №15 від 07.08.2020 на суму 1 000 грн та копію квитанції №12 від 09.09.2020 на суму 1 000 грн. До клопотання від 23.10.2020 ОСОБА_1 долучила копію квитанції №10 від 12.10.2020 про сплату боргу в сумі 1000 грн, копію квитанції №183 від 22.10.2020 про сплату боргу у розмірі 500 грн. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2020 року та постановити нове рішення, яким скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Свої доводи мотивує тим, що заява про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України була розглянута без участі державного виконавця, явка якого є обов`язковою. Судом першої інстанції було порушено принцип змагальності сторін, через технічні несправності, які виникли з незалежних від сторін обставин, їй не було надано можливості надати пояснення та обґрунтувати доводи, які викладені нею в поданій заяві, надати заперечення щодо доводів стягувача, про які стало відомо в приміщенні суду її представнику. В ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2020 року зазначено, що вона оскарженню не підлягає, що порушує норми цивільного процесуального законодавства та її права. Судом першої інстанції неповно з`ясовано, що станом на 23.10.2020 нею було сплачено заборгованість в сумі 3 500 грн, а не 2 000 грн. Державним виконавцем не доведено та не надано доказів, а судом надано неналежну оцінку наданим матеріалам виконавчого провадження щодо умисного ухилення боржника від виконання рішення суду. Зазначила, що на день подання апеляційної скарги вона сплатила заборгованість на загальну суму 5 000 грн та направила 13 серпня 2020 року декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи. Також зазначила, що перебуває на обліку в ДПІ Дарницького ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець. За податковою декларацією про майновий стан та доходи за 2017, 2018, 2019 вона доходи від діяльності ФОП не отримувала. У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача ОСОБА_2 - адвокат Іанов О. В. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2020 року без змін. Вважає доводи заявника такими, що не відповідають дійсності, націлені на перекручування існуючих фактів, на затягування виконання рішення суду, а тому не можуть розглядатися судом як обставини, що мають істотне значення. Зазначив, що боржниця здійснює підприємницьку діяльність, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є засновницею танцювальної студії " Dance Fam ", яка з дати відкриття виконавчого провадження з однієї студії розширилась до шістьох, та безпосередньо працює в них тренером. Боржниця веде активний спосіб життя, без жодних перешкод подорожує країнами ( що підтверджується інформацією про перетинання кордону України за 2018 та 2019 роки), відпочиває в готелях в межах України. Враховуючи загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням - 380 540 грн та суму здійснених платежів у розмірі 5 000 грн, що становить 1,3% від суми заборгованості, а також ту обставину, що намір здійснювати погашення заборгованості у боржниці виник лише після встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, правові підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка є законною та обґрунтованою, відсутні. Іншого дієвого механізму змусити боржника виконати рішення суду діюче законодавство України не містить. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Дворська І. О. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник стягувача - адвокат Іванов О. В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...». Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Відмовляючи у задоволенні заяви боржниці ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання боржника у виконавчому провадженні №54305905 з примусового виконання виконавчого листа №753/5982/16, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 01.02.2017 про стягнення суми боргу 131 720 грн не виконано, заборгованість не погашена. Належних доказів виконання повністю своїх зобов`язань за виконавчим документом заявником не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступні обставини. Судом встановлено, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто суму боргу за договором позики від 05.12.2012 - 130 000 грн, 1 300 грн судового збору, 420 грн витрат, пов`язаних з викликом відповідача до суду, всього 131 720 грн. 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року залишено без задоволення. 24 липня 2017 року державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пироженко В. Р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №54305905. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року подання старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Сніжинського Т. Є. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на неї виконавчим листом №753/5982/16 в рамках виконавчого провадження №54305905. 19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до державного виконавця з заявою про надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.94 т.1). 06 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до державного виконавця з проханням надати реквізити рахунку, на який необхідно здійснювати погашення заборгованості. ОСОБА_1 на рахунок державної виконавчої служби 07 серпня 2020 року сплатила 1 000 грн, 09 вересня 2020 року - 1 000 грн, 12 жовтня 2020 року - 1 000 грн, 22 жовтня 2020 року - 500 грн, 18 листопада 2020 року -1 500 грн (а.с. 92, 93, 179, 180, 219 т.1) 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 склала декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи (а.с.100 -104 т.1). Вказані обставини свідчать, що застосовані судом законні обмеження є дієвим заходом, який примусив боржницю до вчинення нею активних дій щоб задовольнити інтереси боржника. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перетинала державний кордон України з метою відпочинку в період існування невиконаних боргових зобов`язань, а саме з 23.11.2018 по 01.12.2018, з 01.04.2019 по 12.04.2019, з 30.11.2019 по 07.12.2019 (а.с.19 т.2) З огляду на вказану обставину, а також тривалість часу, протягом якого не виконується ухвалене по справі рішення, погашення заборгованості перед ОСОБА_2 на загальну суму 5 000 грн при сумі боргу, що перевищує 130 000 грн, не може безспірно свідчити про добросовісність виконання боржником своїх зобов`язань. Враховуючи вищезазначені обставини та відсутність доказів, які б спростовували факти умисного ухилення боржниці ОСОБА_1 від виконання покладених на неї рішенням суду зобов`язань, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Сукупність наданих боржником доказів не дають підстав дійти переконливого висновку про наявність обставин, які б давали підстави для скасування обмежувальних заходів. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, встановленого судовим рішенням. Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо розгляду справи у відсутність державного виконавця, не призвело до неправильного вирішення справи. Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: Т. А. Семенюк І. М. Рейнарт