Постанова 4824 № 755/7912/20

справа № 755/7912/20 головуючий у суді І інстанції Виниченко Л.М. провадження № 22-ц/824/10341/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 21 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Мостової Г.І., суддів: Слюсар Т.А., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про видачу обмежувального припису, - в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, у якій просить суд видати обмежувальний припис, відповідно до якого на строк шість місяців заборонити ОСОБА_1 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; до місць їх частого відвідування, а саме: вказаного місця фактичного мешкання, приміщення комунального дошкільного навчального закладу № 535 за адресою: м. Київ, проспект П.Тичини, 14-В та приміщення школи НВК «Еконад» 30 за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 30-Б; заборонити ОСОБА_1 особисто та через третіх осіб розшукувати заявника та малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори із заявницею та дітьми або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Вимоги заяви мотивовані тим, що 21 травня 2011 року між нею та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначала, що останні два роки ОСОБА_1 не допомагав їй та донькам ані матеріально, ані морально, у зв`язку з чим нею до Дніпровського районного суду міста Києва було подано позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 аліментів. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2020 року позов задоволено в повному обсязі, проте до сьогоднішнього дня рішення суду ОСОБА_1 не виконується. Заявник вказувала, що починаючи з 2017 року її життя стало нестерпним, ОСОБА_1 почав систематично проявляти стосовно неї та їх спільних малолітніх доньок безпідставну агресію, цькувати, погрожувати, психологічно тиснути, виражатися на їхню адресу нецензурною лайкою, вживати наркотичні речовини та алкогольні напої та вести аморальний спосіб життя. ОСОБА_1 покинув їх та проживав окремо з іншими жінками, зокрема зараз проживає з іншою жінкою за адресою: АДРЕСА_2 . Вказувала, що з квітня по вересень 2019 року вона з доньками знаходилась у Іспанії, куди їх запросив її знайомий, громадянин Іспанії. В той час ОСОБА_1 близько року проживав зі своєю співмешканкою. Перебуваючи в Іспанії, вона отримала на свій телефон повідомлення від ОСОБА_1 про те, що він дуже хоче побачити доньок. Тоді вона відповіла йому, що вони знаходяться в Іспанії, в місті Валенсія, після чого туди до них приїхав ОСОБА_1 , при цьому з дітьми зустрічатися не став, а почав при першій же зустрічі бити її руками, ногами, ременем. Вона отримала окрім побоїв цілу купу погроз її здоров`ю та життю, образ, висловлених нецензурною лайкою. Також ОСОБА_1 з використанням нецензурної лайки погрожував забрати дітей. На підставі цього судом з питань насильства над жінками № 2 міста Валенсія була ухвалена постанова на підставі звіту, направленого Національною поліцією проти ОСОБА_1 . Вказаною постановою було заборонено ОСОБА_5 наближатися до ОСОБА_6 , до її місця проживання та роботи щонайменше на 300 метрів до моменту прийняття рішення про збереження або відміни цього заходу у рішенні, яке припинить процедуру та повідомлено, що у випадку недотримання цієї вимоги, він може стати об`єктом злочину, пов`язаного із серйозним невиконанням наказів та/або порушенням запобіжних заходів та, за необхідності, можуть бути вжиті заходи безпеки, які передбачають більше обмеження особистої свободи. Заявник стверджувала, що протягом останніх двох років ОСОБА_1 постійно тероризує її та дітей за адресою їх проживання. Обидві дочки вже бояться і впадають у істерику та нервовий зрив, коли хтось дзвонить чи стукає у двері квартири. Коли ОСОБА_1 вдається ввірватися у квартиру, він, практично завжди знаходячись у неадекватному стані, вчиняє свари з нецензурною лайкою, завдає побоїв. Заявник неодноразово викликала наряди поліції, зокрема до Дніпровського управління поліції ГУ НП у місті Києві вона зверталась вісім разів для припинення знущань з неї та дітей з боку ОСОБА_1 . Здебільш результати розгляду цих заяв їй не відомі. 24 квітня 2020 ОСОБА_2 була подана заява до Дніпровського УП ГУНП у місті Києві з метою отримати процесуальних документів, складених за перевірками її заяв, проте до сьогоднішнього дня відповіді вона так і не отримала. Заявник зазначала, що 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 , якого не зупинив навіть присутній при цьому патруль поліції, в приміщенні квартири за адресою АДРЕСА_1 , де вона проживає разом з малолітніми дочками, накинувся на неї і наніс ряд ударів по обличчю, голові, почав викручувати руки та був відтягнутий від неї працівниками поліції. Це все зафіксовано на відео працівниками поліції. Такі дії ОСОБА_1 спричинили їй перелом зап`ястя лівої руки та поверхові пошкодження (синці, подряпини) обличчя, голови та шиї. По даному факту Дніпровським УП ГУНП у місті Києві порушено кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120201000400001530. По вказаній справі проводиться досудове слідство. Відповідно до висновку Київського клінічного бюро судово-медичних експертиз в неї після побиття 24 лютого 2020 року визначається перелом проксимального кінця діафізу 5-ої п`ясної кістки без зміщення уламків. Також вказувала, що 24 квітня 2020 року о 12 год. 45 хв. вона приїхала до себе додому за адресою АДРЕСА_1 . Коли вона зайшла на поверх і почала відкривати двері своєї квартири, ОСОБА_1 вибіг з-за дверей місць загального користування, підбіг до неї, відштовхнув і зайшов в її квартиру, закривши на замки за собою двері зсередини, при цьому спрацювала сигналізація, в результаті чого через 20 хвилин приїхали співробітники позавідомчої охорони. На їх прохання ОСОБА_1 відмовився відчинити двері. Вона викликала поліцію, оскільки ОСОБА_1 був у сильному наркотичному сп`янінні і вона боялася за свою квартиру та за своє життя. Близько о 13 год. 40 хв. приїхав наряд поліції Дніпровського УП ГУНП у місті Києві в складі трьох чоловік та майстер по відкриттю дверей, якого вона також викликала. Тоді під час затримання ОСОБА_1 чинив опір. Поліція провела огляд його особистих речей та було виявлено три пакетика невідомої речовини, які в подальшому були передані на експертизу, що виявилося наркотичними засобами. По цьому факту Дніпровським УП ГУНП у місті Києві порушено кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040002826. Заявник зазначала, що окрім постійних знущань з неї та малолітніх дітей, постійного вживання наркотиків та алкоголю, ОСОБА_1 займається злочинною діяльністю. Так на сьогоднішній день Печерським районним судом міста Києва розглядається кримінальна справа № 757/18476/19-к по обвинуваченню ОСОБА_1 за частиною 3 статті 189 КК України. Заявник вказувала, що ОСОБА_1 і надалі продовжує чинити відносно неї та дітей насильство. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 . Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 , поклавши на нього на строк 6 (шість) місяців такий обов`язок: - заборонено ОСОБА_1 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та місць їх перебування; - заборонено ОСОБА_1 особисто та через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 та малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; - заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. В іншій частині заяви відмовлено. Суд першої інстанції, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, оцінюючи покази свідків, обґрунтував свої висновки тим, що заявник обґрунтовано звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису і її права мають бути захищенні судом шляхом видачі відповідного обмежувального припису, оскільки заявник дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а її кривдником є заінтересована особа ОСОБА_1 . Зміст обов`язків, які заявник просить покласти на заінтересовану особу, суд вважає за можливе задовольнити їх частково, а саме в частині заборони ОСОБА_1 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та місць їх перебування; заборони особисто та через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , та малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в будь-який спосіб спілкуватися з ними та заборони вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. На переконання суду першої інстанції відповідний обов`язок має бути покладений на заінтересовану особу на строк шість місяців, що дасть можливість ОСОБА_1 усвідомити свою поведінку та переглянути її по відношенню до своєї колишньої дружини та матері його дітей. Також, відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінюючи ризики, тобто вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність покладення на заінтересовану особу відповідного обов`язку на строк шість місяців. В свою чергу вимоги щодо заборони ОСОБА_1 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місць частого відвідування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме приміщення комунального дошкільного навчального закладу (дитячого садка) № 525 та приміщення школи НВК «ЕКОНАД» 30, судом першої інстанції не задоволено, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів навчання та перебування малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вказаних закладах, що свідчило б про можливість з`ясування та перевірки адреси відповідних установ. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права з огляду на таке. Заявником не надано належних доказів на підтвердження вчинення апелянтом домашнього насильства щодо заявника та дітей. Факт звернення із заявою до Дарницького відділу поліції у місті Києві, без надання рішення, яке було прийнято за результатами цього звернення, не може свідчити про вчинення домашнього насильства, а відповідно не може бути належним доказом у даній справі. Наявність кримінального провадження за фактом отримання тілесних ушкоджень не може свідчити про вчинення домашнього насильства апелянтом. Заявниця не надала належного доказу про те, що вона допитана потерпілою у кримінальному провадженні, що експертизою у кримінальному провадженні встановлено тяжкість тілесних ушкоджень, і що доведено отримання тілесних ушкоджень саме від дій апелянта, тобто з його вини. Сам апелянт про існування кримінального провадження дізнався від заявниці, його не викликали для дачі пояснень за даним фактом. Саме існування кримінального провадження щодо апелянта, яке ніяким чином не відноситься до заявниці та його дітей, не може бути доказом вчинення ним насильства у сім`ї, а також будь-яким чином характеризувати його як особу. Заявниця не навела суду першої інстанції жодного доказу того, що Апелянт чинив будь-яке насильство щодо своїх неповнолітніх дітей. Відсутні обґрунтовані ризики вчинення апелянтом домашнього насильства щодо заявниці та її дітей. Апелянт є гарним батьком, який після розлучення з дружиною, намагається максимально приймати участь в їх вихованні та утриманні. Іншій учасник справи, повідомлений належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та направив відзив на апеляційну скаргу. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства. Пунктом 3 частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (пункт 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 цього Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Відповідно до положень статті 24 вказаного закону, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Відповідно до правил статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_2 зазначала, що починаючи з 2017 року ОСОБА_1 почав систематично проявляти стосовно неї та їх спільних малолітніх доньок безпідставну агресію, цькувати, погрожувати, психологічно тиснути, виражатися на їхню адресу нецензурною лайкою, вживати наркотичні речовини та алкогольні напої та вести аморальний спосіб життя. Заявник також стверджувала, що обидві дочки вже бояться і впадають у істерику та нервовий зрив, коли хтось дзвонить чи стукає у двері квартири. Коли ОСОБА_1 вдається ввірватися у квартиру, він, практично завжди знаходячись у неадекватному стані, вчиняє свари з нецензурною лайкою, завдає побоїв. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Разом з тим, застосовуючи обмежувальний припис суд має надати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Судом встановлено, що 21 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Докучаєвського міського управління юстиції Донецької області, про що складно актовий запис № 42, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу подружжя має двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12, 13). У березні 2019 року заявник ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про розірвання шлюбу. Як вбачається з наданого на запит апеляційного суду рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року у справі № 755/4130/19, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року відкрито провадження у цивільній справі № 755/18104/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85602975). Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який в подальшому розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/4130/19 від 09 серпня 2019 року. За час шлюбу за спільні кошти подружжя позивача та відповідача було нажито таке нерухоме майно спільної сумісної власності подружжя, яке формально оформлено на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про поділ якого заявлено позов: квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року у справі № 755/18104/19 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88797109). Позивач, ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 21 травня 2011 року між сторонами зареєстровано шлюб, в якому народилася дві доньки. Спільним подружнім життям сторони проживали до 2018 року. Відповідач не надає кошти на утримання дітей, діти знаходяться на повному утриманні позивача. Відповідно до заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/15778/19 від 02 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 , на утримання двох дітей: малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) на утримання двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02 жовтня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87011009) З матеріалів справи вбачається, що 27 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького УП ГУНП у місті Києві із заявою про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 24 січня 2020 року забрав у неї дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого вона позбавлена можливості спілкування з нею. У вказаній заяві ОСОБА_2 повідомляє, що в момент коли вона попросила ОСОБА_4 віддати дитину, останній наніс їй удар ногою та дитину не повернув, у зв`язку із чим було викликано наряд поліції (а.с. 28). Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 щодо подій, які відбулися 24 січня 2020 року, вказує на те, що він за згодою ОСОБА_2 взяв молодшу доньку на вихідні, щоб провести з нею час. Коли ОСОБА_2 приїхала забирати доньку, вона була роздратована через свої особисті проблеми, а донька в той час спала. І виключно через те, що він відмовився доньку будити, виник словесний конфлікт. Твердження про нанесення ударів ніяким чином не підтверджуються. Судом апеляційної інстанції не приймається до уваги відповідь на адвокатський запит Дарницького УП ГУ НП у місті Києві від 20 березня 2020 року, що надана апелянтом на спростування обставин, вказаних ОСОБА_2 , оскільки не містить інформації стосовно подій, які відбулися 24 січня 2020 року. Колегія апеляційного суду вважає, що сам факт звернення ОСОБА_2 із заявою до Дарницького відділу поліції у місті Києві, без надання рішення, яке було прийнято за результатами цього звернення, не може свідчити про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства стосовно неї та дітей, а відповідно вказана заява не може бути належним доказом, що підтверджує обставини, на які посилається заявник. 24 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського УП ГУНП у місті Києві із заявою про те, що 24 лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 вона отримала тілесні ушкодження (ЄО № 11982 від 24 лютого 2020 року). Як вбачається із письмових пояснень ОСОБА_2 наданих поліцейському роти № 3 батальйону № 4 полку № 2 з ОЛБ УПП міста Києва ДПП молодшому лейтенанту поліції ОСОБА_7 , 24 лютого 2020 року близько 16 год. 00 хв. ОСОБА_1 прийшов за адресою проживання заявника та стукав у двері, у зв`язку із чим заявник викликала поліцію. Після приїзду наряду поліції заявник вийшла з квартири, при цьому ОСОБА_1 у присутності працівників поліції схопив заявника за руку та наніс удар в обличчя, чим завдав тілесні ушкодження (а.с. 29). 24 квітня 2020 року ОСОБА_2 до Дніпровського УП ГУНП у місті Києві подано заяву зареєстровану за № 0-1972, у якій ОСОБА_2 наведено інформацію про те, що відповідно до висновку Київського клінічного бюро судово-медичних експертиз у неї після її побиття ОСОБА_1 24 лютого 2020 року виявлено перелом проксимального кінця діафізу 5-ої п`ясної кістки без зміщення уламків. По даному факту Дніпровським УП ГУНП у місті Києві порушено кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120201000400001530 (а.с. 19). Колегія апеляційного суду, вважає, що вказані події свідчать про вчинення ОСОБА_1 насильства лише стосовно ОСОБА_2 та звертає увагу на те, що у письмових пояснень заявник не посилається на те, що вказані події відбулися в присутності дітей, тому вказана заява не може бути належним доказом, що підтверджує обставини, на які заявник посилається, щодо домашнього насилля стосовно неї, свідками якого стали малолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , так і стосовно самих дітей. Відповідно до протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 20 березня 2020 року, ОСОБА_2 о 09 год. 00 хв. виявила пошкоджений верхній замок у вхідних дверях квартири АДРЕСА_5 (а.с. 31-31 зв.). Зі змісту наданих ОСОБА_2 пояснень старшому дільничному офіцеру поліції Дніпровського УП ГУНП у місті Києві майору поліції Шанюк О.В. вбачається, що 20 березня 2020 року за адресою свого проживання АДРЕСА_1 , приїхавши додому вона виявила зіпсований верхній замок у вхідних дверях. В пошкодженні вона підозрює колишнього чоловіка ОСОБА_1 (а.с. 32). Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 щодо подій, які відбулися 20 березня 2020 року, вказує на те, що Дніпровським районним судом міста Києва розглядається справа про поділ майна подружжя, в цей період часу заявницею в невідомому напрямку, з метою перешкоджання мені як батьку бачити своїх дітей, дітей вивезено за місто Київ, а квартиру, без мого дозволу, здано в оренду невідомим людям. Колегія апеляційного суду, з урахування доводів апеляційної скарги стосовно цих подій, вважає, що сам факт пошкодження замку у вхідних дверяхквартири та наявність підозри заявника щодо особи, що його пошкодила, а саме ОСОБА_1 не може свідчити про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства стосовно неї та дітей, а відповідно не може бути належним доказом вказана заява не може бути належним доказом, що підтверджує обставини на які заявник посилається. Також, заявник вказує, що 24 лютого 2020 року 24 квітня 2020 року о 12 год. 45 хв. вона приїхала до себе додому за адресою АДРЕСА_1 . Коли вона зайшла на поверх і почала відкривати двері своєї квартири, ОСОБА_1 вибіг з-за дверей місць загального користування, підбіг до неї, відштовхнув і зайшов в її квартиру, закривши на замки за собою двері зсередини, при цьому спрацювала сигналізація, в результаті чого через 20 хвилин приїхали співробітники позавідомчої охорони. На їх прохання ОСОБА_1 відмовився відчинити двері. Вона викликала поліцію, оскільки ОСОБА_1 був у сильному наркотичному сп`янінні і вона боялася за свою квартиру та за своє життя. Близько о 13 год. 40 хв. приїхав наряд поліції Дніпровського УП ГУНП у місті Києві в складі трьох чоловік та майстер по відкриттю дверей, якого вона також викликала. Тоді під час затримання ОСОБА_1 чинив опір. Поліція провела огляд його особистих речей та було виявлено три пакетика невідомої речовини, які в подальшому були передані на експертизу, що виявилося наркотичними засобами. По цьому факту Дніпровським УП ГУНП у місті Києві порушено кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040002826. Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 щодо подій, які відбулися 24 квітня 2020 року, вказує на те, що він намагався виключно забрати решту речей зі спільної квартири із заявницею. При цьому ніякого насильства щодо неї не вчиняв. Навпаки, працівниками поліції неправомірно було застосовано силу відносно нього, нанесено тілесні ушкодження у вигляді численних забоїв грудної клітки, обличчя, перелому кісток носа. При загадкових обставинах в його особистих речах з`явилися пакети з невідомою речовиною. За даними фактами, Державним бюро розслідувань, що розташоване у місті Києві розслідується кримінальне провадження № 62020100000000923 від 30 квітня 2020 року за частиною 2 статті 365 КК України, що підтверджується медичними довідками та повідомленням про початок досудового розслідування. Колегія апеляційного суду вважає, що вказані події свідчать про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства лише стосовно ОСОБА_2 та звертає увагу на те, що у заяві про видачу обмежувального припису заявник не посилається на те, що малолітні діти подружжя стали свідками (очевидцями) вказаних подій, таким чином докази, що підтверджують обставини на які заявник посилається, щодо домашнього насилля стосовно неї, свідками якого стали малолітні діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , так і стосовно самих дітей, - відсутні. Щодо наявності відносно ОСОБА_1 кримінальних проваджень, що підтверджується ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2019 року у справі № 757/18476/19-к, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 листопада 2018 року у справі № 761/45087/18 про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то колегія апеляційного суду звертає увагу, що вказані докази не містять фактичних даних щодо вчинення домашнього насильства відносно заявника та малолітніх дітей. Оцінюючи покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , колегія апеляційного суду враховує, що їх покази не містять опису подій, які відбулися 24 січня 2020 року, 24 лютого 2020 року, 20 березня року, 24 квітня 2020 року, про які вказує заявник у своїй заяві. Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що заявником було доведено, що вона дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а її кривдником є заінтересована особа ОСОБА_1 . Разом з тим, суду не було надано доказів щодо внесення до Єдиного державного реєстру випадків вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ознаками статті 173-2 КупАП та до кримінальної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням з малолітніми доньками, вчинення домашнього насильства як по відношенню до колишньої дружини, свідками якого стали діти, так і до самих дітей. Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що заявником не було доведено, що ОСОБА_1 є кривдником малолітніх дітей, а судом не встановлено випадків насильства у будь-якій формі стосовно малолітніх дітей, а також ризиків настання насильства в майбутньому. А також, колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»). Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»). Окрім цього, оцінюючи загальну пропорційність будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, потрібно ретельно оцінювати низки факторів. Зокрема, у цій конкретні ситуації суд повинен виходити з «найкращих інтересів дитини». Найбільш змістовий підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту. Також Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»). Таким чином, оцінка найкращих інтересів дитини повинна здійснюватися з врахування усіх вищенаведених елементів з оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Таким чином, співставляючи інтереси учасників справи та особи, в право якої здійснюється втручання, враховуючи суспільні інтереси та інтереси малолітніх дітей, колегія суддів дійшла висновку, що аргументи заявника для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя ОСОБА_1 як обмеження спілкування з доньками, - не є достатніми. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Колегія апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року підлягає скасуванню в частині видачі обмежувального припису ОСОБА_1 стосовно його малолітніх доньок. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року скасувати в частині видачі обмежувального припису ОСОБА_1 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Т.А. Слюсар І.М. Рейнарт