Ухвала КАС ВС № 420/3834/20

УХВАЛА 29 грудня 2020 року м. Київ справа № 420/3834/20 адміністративне провадження № К/9901/35802/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Яковенка М. М., суддів: Дашутіна І. В., Шишова О. О., розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Державної податкової служби у Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 420/3834/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та наказу, УСТАНОВИВ: У травні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову, просить: - визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС в Одеській області про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , згідно наказу від 11 лютого 2019 року за № 993. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 22 березня 2019 року № 00121304, яким ФОП ОСОБА_1 за порушення пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України щодо незабезпечення зберігання первинних облікових документів нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 22 березня 2019 року № 00131304, яким ФОП ОСОБА_1 за порушення пункту 223.2 статті 223 Податкового кодексу України щодо неподання декларації акцизного податку у липні 2016 року, серпні 2016 року та грудні 2017 року нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС Одеській області від 22 березня 2019 року № 00141304, яким позивача за порушення пункту 181.1 статті 181, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 39213,05 грн., нараховано до сплати 39213,05 грн. за податковим зобов`язанням та штрафні (фінансові) санкції у сумі 9.803,26 грн., а всього: 49016,31 грн. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС Одеській області від 22 березня 2019 року, № 00151304, яким позивача за порушення пункту 177.5, пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України щодо несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 року нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170 грн. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС Одеській області від 22 березня 2019 року № 00161304, яким позивача за порушення пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, п. 16-1 підрозділу 10 розділу X ПК України та заниження суми військового збору від підприємницької діяльності що підлягає сплаті до бюджету у сумі 15042,56 грн., нараховано до сплати 15042,56 грн. за податковим зобов`язанням та штрафні (фінансові) санкції у сумі 3760,64 грн., а всього: 18803,20 грн. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС Одеській області від 22 березня 2019 року № 00171304, яким позивача за порушення пункту 51.1 статті 51, п/п 176.2 б п. 176.2 статті 176 ПК України щодо неподання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку (Форма №1 ДФ) за 4 квартал 2017 року нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС Одеській області від 22 березня 2019 року № 00181304, яким позивача за порушення п/п 212.1.11 пункту 212.1 статті 212, пункту 223.2 статті 223 Податкового кодексу України щодо неподання декларації акцизного податку у липні 2016 року, серпні 2016 року та грудні 2017 року, заниження суми акцизного податку, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1930,43 грн., нараховано до сплати 1930,43 грн. за податковим зобов`язанням та штрафні (фінансові) санкції у сумі 482,61 грн., а всього: 2.413,04 грн. - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 22 березня 2019 року-№00191304, яким позивача за порушення пункту 177.2, 177,4 статті 177 Податкового кодексу України щодо заниження суми податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 180510,80 грн., нараховано до сплати 180510,80 грн. за податковим зобов`язанням та штрафні (фінансові) санкції у сумі 45127,70 грн., а всього 225638,50 грн. - визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 22 березня 2019 року N Ф-002, якою позивача за порушення п.п. 1,4 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (з наступними змінами і доповненнями) щодо заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від підприємницької діяльності у сумі 127470,55 грн., нараховано до сплати 127470,55 грн. недоїмки та штрафні (фінансові) санкції у сумі 27268,67 грн., всього: 154739,22 грн. - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС в Одеській області від 22 березня 2019 року № 00021304, яким позивача за порушення п.п. 1,4 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (з наступними змінами та доповненнями) застосовано штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 27268,67 грн. - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС в Одеській області від 22 березня 2019 року № 00031304, яким позивача за порушення п.п. 1, 4 частини другої статті 6, абз. 5 частини восьмої статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (з наступними змінами та доповненнями) щодо неподання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 року, що призвело до не нарахування єдиного соціального внеску від підприємницької діяльності, нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170 грн. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, адміністративний позов задоволено. Скаржник 24 грудня 2020 року звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 420/3834/20, у якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом. Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82). Відповідно до пункту 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54) (п. 86). 09 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22). Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Згідно частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частини четвертої цієї статті. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Згідно із пунктом 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов`язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності. Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257, 261 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників свідчать про те, що ця справа дійсно є незначної складності, а ознаки необхідності розгляду цієї справи виключно за правилами загального позовного провадження, визначені частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. У касаційній скарзі таких застережень не міститься. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням того, що передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі незначної складності не встановлені, умотивованих доводів, які б вказували на віднесення даної справи до категорії справ незначної складності помилково, скаржник не наводить, відтак Суд доходить висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі. Керуючись статтями 12, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скарги Головного управління Державної податкової служби у Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 420/3834/20. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. М. Яковенко Судді І. В. Дашутін О. О. Шишов