Ухвала КАС ВС № 826/19197/16

УХВАЛА 22 грудня 2020 року м. Київ справа № 826/19197/16 адміністративне провадження № К/9901/32961/20 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №826/19197/16 за позовом ОСОБА_1 до Голови Верховної ради України, за участю третіх осіб - народного депутата ОСОБА_2 , фракції Політичної партії "Опозиційний блок" у Верховній Раді України, фракції Політичної партії "Об`єднання "САМОПОМІЧ" у Верховній Раді України, фракції Політичної партії Всеукраїнське об`єднання "Батьківщина" у Верховній Раді України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії голови Верховної Ради України щодо узурпації ним виключного права Верховної Ради України у встановлений Конституцією України і законами України спосіб вирішувати питання стосовно осіб, які мають право представляти інтереси Верховної Ради України в судах, та стосовно обсягу прав (повноважень), які цим особам надаються; - визнати протиправними дії голови Верховної Ради України щодо підписання ним від імені Верховної Ради України довіреностей на представництво інтересів Верховної Ради України в судах (з усіма процесуальними правами позивача, відповідача та третьої особи) особам (працівникам апарату Верховної Ради України), щодо яких відсутні відповідні рішення (акти) Верховної Ради України про надання цим особам таких прав і довіреностей, прийняті та оформлені відповідно до Конституції України і закону України «Про Регламент Верховної Ради України»; - зобов`язати голову Верховної Ради України скасувати всі підписані ним від імені Верховної Ради України довіреності на представництво інтересів Верховної Ради України в судах (з усіма процесуальними правами позивача, відповідача та третьої особи) особам (працівникам апарату Верховної Ради України), щодо яких відсутні відповідні рішення Верховної Ради України про надання цим особам таких прав і довіреностей, прийняті та оформлені відповідно до Конституції України і закону України «Про Регламент Верховної Ради України»; - зобов`язати голову Верховної Ради України утриматись від підписання від імені Верховної Ради України довіреностей на представництво інтересів Верховної Ради України в судах (з усіма процесуальними правами позивача, відповідача та третьої особи) особам (працівникам апарату Верховної Ради України), щодо яких відсутні відповідні рішення Верховної Ради України про надання цим особам таких прав і довіреностей, прийняті та оформлені відповідно до Конституції України і закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 2 грудня 2020 року подав касаційну скаргу до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"). У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №826/19197/16 і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу подання касаційної скарги посилається на пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Відтак, у разі посилання на цей пункт, скаржник має чітко вказати норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку. Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що позивач хоч і посилається на пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу звернення до Суду, однак чітко не вказує яка саме норма права судами попередніх інстанцій була застосована невірно й щодо застосування якої норми права відсутній висновок Верховного Суду або щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку. Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто судове рішення оскаржується з підстави передбаченої частиною 2 статті 353 КАС України. Водночас, належного обґрунтування означених підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, касаційна скарга не містить. Зокрема скаржник посилається на те, що справу, на його думку, розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Однак доводи скаржника в цій частині ґрунтуються на неправильному розумінні норм процесуального права і не підпадають під кваліфікацію пункту 1 частини третьої статті 353 КАС України. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №826/19197/16. Окрім іншого, у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №826/19197/16 за позовом ОСОБА_1 до Голови Верховної ради України, за участю третіх осіб - народного депутата ОСОБА_2 , фракції Політичної партії "Опозиційний блок" у Верховній Раді України, фракції Політичної партії "Об`єднання "САМОПОМІЧ" у Верховній Раді України, фракції Політичної партії Всеукраїнське об`єднання "Батьківщина" у Верховній Раді України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду