Постанова 4857 № 380/4709/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/4709/20 пров. № А/857/13216/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Качмара В.Я., Пліша М.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року (головуючий суддя: Клименко О.М., місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення 18.09.2020) у справі за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 18.06.2020 звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 борг в сумі 25628 грн 64 коп. Обґрунтовує позов тим, що 24 лютого 2020 року відповідач подав Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ). Згідно із наданим Звітом середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача в 2019 році становила 9 осіб (код рядка 01), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб (код рядка 02). Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (код рядка 03) у 2019 році для відповідача становив 1 особу. Таким чином, на думку позивача, відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи, що є підставою для сплати ним адміністративно-господарських санкцій та пені, які передбачені статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Відповідач, 14.12.2020 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 24 лютого 2020 року відповідач подав до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік (вх. № 3868), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача в 2019 році становила 9 осіб (код рядка 01), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб (код рядка 02), кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 1 особа (код рядка 03). За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції, виходячи з розміру його середньорічної заробітної плати у розмірі 25460,56 грн, а також пеню у розмірі 168,08 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач вживав усіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування, а тому застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі-Закон № 875-ХІІ), забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників інвалідів. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Згідно ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ). З системного аналізу вказаних норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для підприємств, установ, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, законодавством встановлюється обов`язковий норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України чи іншим нормативним актом, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідно до п. п. 3, 5, 6 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Суд апеляційної інстанції зауважує, що до матеріалів справи додано наказ № 1 від 27.06.2019, згідно якого, зокрема: з 01.07.2019 в штатний розпис ФОП ОСОБА_1 введено посаду двірника (код КП 9162); створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, у т.ч., за необхідності, забезпечити спеціальне робоче місце з урахуванням індивідуальних програм реабілітації за рекомендаціями МСЕК (а. с. 32). Крім цього, до матеріалів справи, подано копію звіту форми 3-ПН, поданого ФОП ОСОБА_1 до Львівського місткого центру зайнятості від 03.07.2020, який прийнято відповідальною особою центру 04.07.2019 (а. с. 33-34). Проаналізувавши вказаний звіт, суд апеляційної інстанції вважає, що у ньому відповідно до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», зазначено основні дані про вакансію, та вказано вакансію, на яку можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, зокрема, «інваліди». Таким чином, відповідачем у повній мірі виконано свій обов`язок щодо подання звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу», а також здійснено усіх належних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, доказів того, що органами, на які покладено обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю, направлялися відповідачу протягом 2019 року особи з інвалідністю для працевлаштування чи особи з інвалідністю самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, і що відповідач відмовив у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу, у матеріалах справи відсутні. Отже, докази, що ФОП ОСОБА_1 створювала перешкоди для працевлаштування осіб з інвалідністю чи вчиняла інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб`єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, вказаної категорії осіб, в матеріалах справи відсутні, не здобуті такі і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , 03.07.2019, до центру зайнятості, подавала звіт форми № 3ПН про наявність вакансій на працевлаштування осіб з інвалідністю, у відповідності до Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, а тому, у діях відповідача відсутня вина у не працевлаштуванні осіб з інвалідністю, наявність якої є обов`язковою умовою застосування штрафних санкцій, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Таким чином, апеляційна скарга Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 380/4709/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар М. А. Пліш