Постанова 4852 № 280/2920/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/2920/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року (головуючий суддя Сацький Р.В.) у справі № 280/2920/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.08.2019 №Ф-102694-56 про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу відповідача від 13.08.2019 №Ф-102694-56, якою позивачу визначена сума боргу (недоїмки) у розмірі 23785,08 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не займається підприємницької діяльності, з 2014 року постійно проживає, офіційно працює, сплачує відповідні податки на території Російської Федерації. Факт проведення позивачем оплати податків на території Російської Федерації підтверджується відповідними документами. Посилаючись на ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач стверджує, що базу нарахування єдиного внеску неможливо визначити без отримання доходу. При цьому, позивач вважає, що у разі якщо платник внеску не визначає бази нарахування, то, як наслідок, не повинен визначати і сплачувати такий внесок. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позов, суд встановив, що з січня 2014 року по теперішній час позивач, як фізична особа - підприємець, має статус нерезидента України. З 2014 року позивач не здійснює підприємницьку діяльність та не здає звітів у фіскальну службу. Норми статті 4 Закону України № 2464 не містить в своєму переліку нерезидентів України, в тому числі і фізичної особи - підприємця нерезидента України. З урахуванням викладеного суд зробив висновок, що єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування не підлягає оплаті фізичними особами - підприємцями, що зареєстровані в Україні але не здійснюють господарської діяльності на території України та не є резидентами України. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач не відноситься до осіб, які на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звільняються від сплати єдиного внеску. Обставина, що позивач фактично проживає на території Російської Федерації, жодними чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки обов`язок сплачувати єдиний внесок пов`язаний саме із наявністю у особи статусу фізичної особи підприємця та взяття її на облік як платника єдиного внеску. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 15.04.2004. Відповідно до інформації з ЄДР підприємницька діяльність позивача припинена 05.09.2019, запис в ЄДР №21010060006007760. З січня 2014 року позивач постійно проживає за межами України на території Російської Федерації, що підтверджується довідкою Федеральної міграційної служби Росії №9/02-р10р-220 від 19.02.2020. У якості доказів здійснення позивачем на території Російської Федерації підприємницької діяльності та сплати відповідних податків в іншій країні, до суду надані копії чеків ордерів (укладання договорів про медичне страхування), в яких зазначені призначення платежі сплата авансового платежу за патент серії 77 №1802056546 від 07.06.2018. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI відповідачем - ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-102694-56 на загальну суму єдиного соціального внеску 23785,08 грн. (а.с.4). Як вбачається із змісту цієї вимоги, контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік, за 4 квартали 2018 року та 2 квартали 2019 року. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваної вимоги. Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності здійснення ним підприємницької діяльності та з огляду на те, що позивач протягом 2017-2019 років постійно працювала та проживала на території Російської Федерації. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. За визначенням в пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п. 1 ч.1 ст.4 Закону); філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами (абз.5 п.1 ч.1 ст.4 Закону); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону). За правилами абз.1 п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: п.2 - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; п.3 - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону). Таким чином, фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України від 15 травня 2003 року № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону № 755-ІV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Виходячи з наведених правових норм, на фізичних осіб - підприємців покладається обов`язок по сплаті єдиного внеску, розмір якого має бути не меншим за розмір мінімального страхового внеску, до внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності такою особою. Системний аналіз наведених норм в сукупності свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати єдиного внеску роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 у період 2017-2019 роки дійсно була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на обліку в органах ДПС, однак підприємницьку діяльність не проводила, доходи від такої діяльності на території України не отримувала. Обставина, з якою позивач пов`язує відсутність свого обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, і з чим погодився суд першої інстанції, полягає в тому, що позивач з 2014 року проживає, офіційно працює на території Російської Федерації та нею на території Російської Федерації сплачуються відповідні податки. При цьому позивач вказує, що як фізична особа - підприємець має статус нерезидента України в розумінні Податкового кодексу України, а норми ст.4 Закону № 2464-VI не містять в своєму переліку нерезидентів України, в тому числі і фізичної особи - підприємця нерезидента України. Апеляційний суд не приймає такі доводи позивача, вважає за необхідне зазначити, що в спірному випадку факт проживання позивача та здійснення підприємницької діяльності на території Російської Федерації не впливає на його визначений відповідно до законодавства України статус фізичної особи підприємця та обов`язок як платника єдиного соціального внеску. Встановлений Законом № 2464-VI перелік осіб - платників єдиного внеску не містить жодних виключень для фізичних осіб підприємців в залежності від їх постійного проживання на території України, або за її межами. Стосовно посилання позивача на сплату відповідних податків на території Російської Федерації суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 5 ст.9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Наведені норми в сукупності з іншими нормами ст.9 та ст.10 Закону № 2464-VI передбачають для певного кола осіб, в тому числі осіб, які працюють або постійно проживають за межами України, можливість добровільної сплати єдиного внеску на підставі договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вбачається з матеріалів справи, такий договір позивачем в установленому ст.10 Закону № 2464-VI порядку не укладався. Також матеріалами справи не підтверджено реалізацію права позивача на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування згідно ч.9 ст.10 вказаного Закону, а саме: відповідно до договорів про добровільну участь, укладених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з такими підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними). Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, яку ратифіковано Законом України № 369/95-ВР від 06.10.95, підписано 08.02.1995, набрала чинності для України 03.08.1999, ця Угода поширюється на податки на доходи і майно, що стягуються відповідно до законодавства Договірної Держави, незалежно від способу їх стягнення. Відповідно до п.2, п.3 статті 2 Угоди податками на доход і майно вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу та вартості майна або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого і нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і інших винагород, сплачуваних будь-якою особою. Існуючими податками, на які поширюється Угода, є в Україні: податок на доходи підприємств та організацій; прибутковий податок з громадян (надалі "українські податки"). Відповідно до п.4 статті 2 Угоди ця Угода поширюється також на будь-які подібні або по суті аналогічні податки, які будуть стягуватись однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Угоди в доповнення або замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни в їх відповідних податкових законах. Виходячи з правової суті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цей внесок не є предметом регулювання цієї Угоди. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що за встановлених у справі обставин позивач як фізична особа підприємець у визначених контролюючим органом періодах 2017-2019 років була зобов`язана сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні. Судом встановлено, що позивач сплату єдиного внеску за визначений контролюючим органом період не здійснював. Відповідно до визначення у п.1 ч.1 ст.6 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Відтак наявність недоїмки і відсутність доказів сплати єдиного внеску свідчить про законність дій контролюючого органу щодо формування та направлення спірної вимоги на суму боргу 23785,08 грн. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 280/2920/20 скасувати, прийняти нове рішення. В позові відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко