Постанова 4822 № 725/2605/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 грудня 2020 року м. Чернівці справа № 725/2605/20 провадження №22-ц/822/961/20 Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Височанської Н.К., суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою в.о.директора комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка» на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 28 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Іщенка І.В., В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обґрунтовуючи позовні вимоги посилалася на те, що з 17 червня 2013 року вона працює в комунальному підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Каденюка. 01 червня 2016 року призначена на посаду головного бухгалтера даного підприємства. З 17 лютого 2020 року по 13 травня 2020 року перебувала на стаціонарному амбулаторному лікуванні, про що повідомила відповідача. Зазначала, що після закінчення лікування 14 травня 2020 року намагалася приступити до виконання своїх обов`язків, однак відповідач її не допустив. 18 травня 2020 року вона отримала від відповідача повідомлення про необхідність прибуття на підприємство для отримання наказу про звільнення від 04 травня 2020 року, оскільки була відсутня на робочому місці з 14 лютого 2020 року з невідомих причин, а до цього часу нею було допущено порушення трудової дисципліни, яке виразилося у недобросовісному виконанні посадових обов`язків головного бухгалтера, що заподіяло відповідачу значної матеріальної шкоди, що призвело до відкриття кримінального провадження. 02 червня 2020 року вона отримала рекомендованим поштовим листом конверт, в якому містився наказу №44О/С від 04 травня 2020 року, однак вважає своє звільнення незаконним та упередженим. Посилаючись на вказані обставини та з урахуванням збільшених позовних вимог, просила суд: визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи та скасувати видані відповідачем накази: наказ № 44 О/С від 04 травня 2020 року про її звільнення з посади головного бухгалтера цього підприємства; наказ №68 О/С від 02 липня 2020 про внесення змін до попереднього наказу і поновити її на займаній посаді; стягнути з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" на користь ОСОБА_1 - 64 364,58 грн. невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані 42 робочих дні, 35 247,27 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу без індексації за період з 04 травня 2020 року по 16 вересня 2020 року; стягнути з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" на її користь завдану моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн. та 45510,00 грн. витрат на правничу допомогу. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць, яка становить 32182,36 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 28 вересня 2020 року позов задоволено частково: Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи та скасовано наказ № 44 О/С від 04 травня 2020 року про її звільнення з посади головного бухгалтера цього підприємства; наказ №68 О/С від 02 липня 2020 року про внесення змін до попереднього наказу і поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді. Стягнуто з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" на користь ОСОБА_1 - 64364,58грн. - невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані 42 робочих дні; 114 936,75 грн. - середнього заробітку за час вимушеного прогулу без індексації за період з 04 травня 2020 року по 16 вересня 2020 року. Стягнуто з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду на суму 2 000,00 грн. та 11 561грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу. В іншій частині позовних вимог -- відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за 1 місяць. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників В апеляційній скарзі Комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачку було звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке виразилося у тому, що 13 січня 2020 року ОСОБА_1 здійснила незаконну проплату за несанкціоновані закупівлі на загальну суму 36088 грн, що нанесло підприємству значну шкоду та внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження. Тобто звільнення ОСОБА_1 відбулося через грубе порушення трудових обов`язків та до виходу позивачки на лікарняний. Суд першої інстанції помилково застосував Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13 червня 2000 року, оскільки позивачка обіймала посаду головного бухгалтера підприємства і є посадовою особою публічного права, а не службовою особою, тому службове розслідування відносно неї не повинно проводитися. Разом з тим, позивачка не повідомила підприємство про перебування на лікарняному та не надала листків непрацездатності. Про дані листки непрацездатності, відповідачу стало відомо після отримання позовної заяви з додатками. Більше того, позивачка до цього часу не надала оригіналів листків непрацездатності, а тому відсутні правові підстави для поновлення її на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також вказує, що розрахунок невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку не відповідає дійсності. Відповідно до наказів №01-03/63 від 26 березня 2020 року «Про вимушений простій на підприємстві» та наказів №01-03/85 про продовження дії наказу від №01-03/63 від 26 березня 2020 року «Про вимушений простій на підприємстві» підприємство знаходилося на простої та виплата заробітної плати проводилася у зменшеному розмірі 2/3 посадового окладу, 68% від заробітної плати. Крім того, у зв`язку із зменшенням обсягів виконуваних робіт, виплата заробітної плати починаючи з 08 січня 2020 року проводилася у розмірі 80%. З даним наказом позивачка була ознайомлена. Аналогічні накази були винесені 29 січня та 25 лютого 2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Обставини справи Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17 червня 2013 року працювала в Комунальному підприємстві "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" на різних посадах, а з 01 червня 2016 року призначена на посаду головного бухгалтера даного підприємства (а.с.84-86). В період з 17 лютого 2020 року по 13 травня 2020 року включно позивач перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні (а.с.40-46). Наказом Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" від 04 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно п.1 ст.41 КЗпП України, яке виразилося у тому, що 13 січня 2020 року ОСОБА_1 здійснила незаконну проплату за несанкціоновані закупівлі на загальну суму 36088 грн., що нанесло значну шкоду підприємству та внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження (а.с.24). Наказом Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" №68О/С від 02 липня 2020 року внесено зміни до наказу №44 О/С від 04 травня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера та викладено наказ в наступній редакції: « ОСОБА_1 , головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку, економічного аналізу та фінансової звітності звільнено з роботи з 02 липня 2020 року (без згоди профспілкового комітету, так як не є членом профспілкової організації) за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно п.1 ст.41 КЗпП України, яке виразилося в тому, що ОСОБА_2 здійснила незаконну проплату за несанкціоновані закупівлі на загальну суму 36088 грн., що нанесло значну шкоду підприємству та внаслідок чого було відкрито відповідне кримінальне провадження. Надано грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 47 календарних днів. Підстава - кримінальне провадження №12020260000000188 від 14 лютого 2020 року (а.с.79). Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, застосовані норми права Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним її звільнення з роботи, скасовуючи видані відповідачем накази та поновлюючи її на займаній посаді, суд першої інстанції правильно виходив з того, що роботодавцем не доведено вчинення грубого порушення трудових обов`язків, що полягало у здійсненні несанкціонованої закупівлі. Крім того, відповідачем стосовно ОСОБА_1 не було проведено службового розслідування. При цьому судом першої інстанції зазначено, що посилаючись на кримінальне провадження, як підставу для звільнення за п.1 ст.41 КЗпП України, відповідач не надав суду відносно позивачки вироку суду, який набрав законної сили, про визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного із виконанням службових обов`язків. Разом з тим, видача першого наказу про звільнення від 04 травня 2020 року, відбулася у період тимчасової непрацездатності позивачки. З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд виходячи з наступних підстав. Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з вимогами статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів. Статтею 139 КЗпП Українивстановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення (стаття 147 КЗпП України). Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України. Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами. Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу. Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП Україниє звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18). Як роз`яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризується характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП Україниза своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, передбачених статтями 148, 149 КЗпП України. Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці, але у будь-якому разі не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у працівника письмові пояснення. Судом встановлено, що позивачку ОСОБА_1 було звільнено з посади головного бухгалтера за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно п.1 ст.41 КЗпП України. Підставою звільнення зазначено кримінальне провадження №12020260000000188 від 14 лютого 2020 року. Як вбачається з наданих ОСОБА_1 директору КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка» пояснень щодо здійсненої нею оплати, яка стала підставою для її звільнення, остання пояснила, що дійсно здійснювала вказані проплати, всі ТО, планові і позапланові, доступи та ліцензії були необхідні для подачі звітності. Техніка ламалася, необхідні були заміни запчастин та комплектуючих, тому такі дії проводилися без відома директора, але з відома працівників, які виконували обов`язки (а.с.100). При цьому колегія суддів звертає увагу, що за фактом відібраних від ОСОБА_1 пояснень, КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка», як роботодавцем, не здійснено жодних дій щодо з`ясування дійсних обставин вчиненого працівником проступку, а також визначення причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення та ступінь вини позивачки. Надаючи оцінку вказаним діям роботодавця колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не проведено стосовно ОСОБА_1 будь-якої перевірки або службового розслідування, натомість прийняло рішення про застосування до працівника такого крайнього заходу як звільнення. Вина працівника у вчиненні дисциплінарного проступку підлягає доведенню роботодавцем, який за його вчинення застосував до працівника дисциплінарне стягнення. Крім того, КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка» не надав суду доказів того, що за характером виконання трудових обов`язків на ОСОБА_1 покладено матеріальну відповідальність за рух коштів чи товарно-матеріальних цінностей, а договір про повну матеріальну відповідальність від 23 серпня 2013 року, укладений із ОСОБА_1 як провідним економістом-бухгалтером касиром не може бути застосований під час перебування її на посаді головного бухгалтера даного підприємства. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково послався на Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМУ№950 від 13 червня 2000 року, оскільки позивачка обіймала посаду головного бухгалтера підприємства , є посадовою особою публічного права, а не службовою особою, тому службове розслідування відносно неї не повинно проводитися. Відповідно до п.1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України Про запобігання корупції прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМУ України №950 від 13 червня 2000 року (в редакції постанови від 13 вересня 2017 року №691) стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України Про запобігання корупції (далі - Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування. Згідно з п.2 «а» ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті. Таким чином, ОСОБА_1 відноситься до переліку посадових осіб на яких поширюється вказаний порядок щодо проведення службового розслідування. Установивши у справі, яка переглядається, недоведеність факту одноразового грубого порушення позивачкою трудових обов`язків, суд першої інстанції вірно вказав про відсутність правових підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки однією з умов її застосування є встановлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов`язків, а й вини працівника в такому порушенні. Суд першої інстанції також вірно зазначив, що згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. Судом встановлено, що з 17 лютого 2020 року по 13 травня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджуються листками непрацездатності. Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що звільнення позивачки з роботи відбулося у період перебування її на лікарняному дійшов вірного висновку, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було порушено вимоги трудового законодавства, оскільки відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. При цьому посилання відповідача на те, що позивач не повідомила про перебування на лікарняному, більше того 04 травня 2020 року прийшла на роботу та вимагала її допустити до виконання трудових обов`язків, а також те, що згідно даних з обхідного листа від 03 квітня 2020 року, ОСОБА_1 як головний бухгалтер підписала обхідний лист, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки встановлено, що в день звільнення позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджує її тимчасову непрацездатність. Водночас прийняття відповідачем рішення про внесення змін до наказу про звільнення в частині зміни дати звільнення під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, не спростовує факту звільнення позивачки з порушенням вимог КЗпП України. Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані дні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обґрунтовуючи вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачем не виплачено їй заробітну плату за грудень 2019 року та січень 2020 року в розмірі 64364,58 грн. (42 робочих дні). Стаття 43 Конституції Українигарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у день звільнення не працювала, а тому згідно статті 116 КЗпП України належні їй суми мали бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення нею вимоги про розрахунок. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до змісту статей 12, 13 ЦПК України одними із основних засад цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Пред`являючи вимогу про стягнення не виплаченої заробітної плати за грудень 2019 року та січень 2020 року в розмірі 64364,58 грн. (42 робочих дні), ОСОБА_1 не довела належними доказами, що за вказаний період вона заробітну плату не отримувала чи доказів того, що відповідачем відмовлено у здійсненні їй такої виплати, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити за недоведеністю. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку). Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. З довідки КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка» від 11 листопада 2020 року вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за два повні місяці (грудень 2019 року, січень 2020 року), що передували звільненню, не враховуючи час місяці тимчасової непрацездатності, становить 58726,36 грн, з яких: 30173,67 грн. за грудень 2019 року та 28552,69 грн. за січень 2020 року. Виходячи з того, що у грудні 2019 року та січні 2020 року загальна кількість робочих днів складала 42 дні, середньоденний заробіток позивача становить 58726,36/42=1398,25 грн. Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить період з 03 липня 2020 року (день після звільнення) до 28 вересня 2020 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції). Отже, відповідно до детального розрахунку суми середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 03 липня 2020 року (день після звільнення) по 28 вересня 2020 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції), що становить разом 61 робочий день, загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає 85293,25 грн. (1398,25* 61 робочий день), за виключенням податків та обов`язкових платежів, які підлягають відрахуванню з цієї суми. Водночас апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 2000 грн. Статтею 237-1 КЗпП Українипередбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Рішеннями ЄСПЛ у справах «Тома проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. ОСОБА_1 визначила компенсацію за моральну шкоду, заподіяну їй незаконним звільненням, у розмірі 10 000 грн. Суд першої інстанції вірно, враховуючи характер неправомірних дій відповідача, доведену позивачем глибину душевних страждань та обставини справи, дотримуючись принципу розумності, виваженості та справедливості, встановив розмір відшкодування в сумі 2000 грн., що на думку апеляційного суду узгоджується із положенням статті 237-1 КЗпП України. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані дні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення. В решті рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу в.о. директора комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Л.Каденюка» задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 28 вересня 2020 року в частині стягнення з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані дні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. Позов в цій частині задовольнити частково. Стягнути з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт «Чернівці» імені Леоніда Каденюка" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2020 року по 28 вересня 2020 року в розмірі 85293 (вісімдесят п`ять тисяч двісті дев`яносто три) гривні 25 копійок, за виключенням податків та обов`язкових платежів, які підлягають відрахуванню з цієї суми. В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані дні відмовити. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року. Головуючий Н.К. Височанська Судді: І.Н. Лисак І.М. Литвинюк