Постанова Дніпровський апеляційний суд № 174/1044/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4130/20 Справа № 174/1044/19 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Петешенкової М.Ю., Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія, на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія про стягнення заробітної плати,- ВСТАНОВИЛА: В грудні 2019 року до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія про стягнення заробітної плати. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія про стягнення заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (03035, м. Київ, Солом`янський район, вул. Сурікова, 3, код ЄДРПОУ 36716128) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недоплачену йому заробітну плату за час простою в період з червня 2016 року по травень 2019 року в розмірі 48538 грн. 95 коп. (сорок вісім тисяч п`ятсот тридцять вісім гривень девяносто п`ять копійок), без утримання із зазначеної суми податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на користь держави 768,40 грн. судового збору. В решті заявлених вимог - відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення недоплаченої 1/3 частини заробітної плати в межах платежу за один місяць. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Об`єднана гірничо-хімічна компанія просить скасувати частково рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року по справі №174/1044/19 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову. У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АТ Об`єднана гірничо-хімічна компанія на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року просить апеляційну скаргу АТ Об`єднана гірничо-хімічна компанія на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року залишити без задоволення, а рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року залишити без змін. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , наказом директора філії «ВГМК» ДП «ОГХК» від 09.06.2016 року № 148 встановлено простій, у зв`язку з не наданням ним згоди на переведення на іншу роботу, початок простою з 10.06.2016 року до усунення причин та умов, які спричинили відсутність роботи, за графіком роботи № 1 «Однозмінна робота, з 40 годинним п`ятиденний робочим тижнем, тривалістю щоденної роботи 8 годин, із двома вихідними днями (субота та неділя). Оплата часу під час простою встановлена на підставі листків простою в розмірі двох третин установленого окладу (а.с. 5 т.1). Згідно довідки про доходи № 3248 від 12.11.2019 р., розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 в період з червня 2016 року по травень 2017 року становить 38378,29,79 грн. (а.с.6 т.1). З довідки про доходи № 3249 від 12.11.2019 року вбачається, що розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 в період з червня 2017 року по травень 2018 року становить 45053,81 грн.(а.с.7 т.1); довідки про доходи № 3250 від 12.11.2019 р., розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 в період з червня 2018 року по травень 2019 року становить 54786,96 грн. (а.с.8 т.1). Відповідно до службової записки від 09.06.2016 року за вих. № 01-19/27 про відсутність обсягів робіт, після проведеного скорочення чисельності працівників позивачу було встановлено простій (а.с. 5 т.1). Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 29.09.2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до державного підприємства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», третя особа первинна профспілка «Свободу Праці» державного підприємства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» про скасування наказу про простій (а.с. 48-54 т.2). Згідно детального контррозрахунку заробітної плати ОСОБА_1 № 3573 від 12.12.2019 року за періоди з червня 2016 р. по травень 2019 р., наданого відповідачем, заробітна плата за час простою за цей період складає 48538,95 грн. (а.с. 23, 24 т.1). Статтею 34 КЗпП України, передбачено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, що оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства. Згідно ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року за №3356-X-II, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами. Також, судом першої інстанції було встановлено, що на філії «ВГМК» АТ «ОГХК» діє Колективний договір на 2015-2016 роки із змінами та доповненнями, який є внутрішнім нормативним документом відповідача і його положення є обов`язковими для даного підприємства та працівників філії та повинні враховуватись судом при вирішені трудового спору. Відповідно до положень колективного договору, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (п.п. 3.17, 3.18). Отже, якщо простій виник не з вини працівника, то час простою необхідно оплачувати працівникам відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). При цьому якщо у колективному договорі передбачено більший розмір оплати у разі простою, то така оплата здійснюється у розмірі, передбаченому колективним договором, оскільки при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Згідно п. 3.18 Колективного договору, у випадку письмової відмови працівника від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров`я в цьому підрозділі чи до іншого, оплачувати час простою в розмірі двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). Як вбачається з матеріалів справи, письмова відмова позивача від запропонованих йому посад - відсутня, а тому визначення оплати часу простою позивачу за відсутності його письмової відмови згідно п. 3.18 Колективного договору у розмірі 2/3 його окладу суперечить вказаному положенню Колективного договору, хоча і не суперечить прямо положенням КЗпП України. Отже, оплата праці позивача за період з червня 2016 року по травень 2019 року проводилася усупереч вимогам колективного договору, які покращують становище позивача, і відповідачем неправомірно не нараховано та не доплачено ОСОБА_1 1/3 частину заробітної плати за вказаний період, а позиція відповідача спростовується наведеними вище доводами. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути недоплачену йому заробітну плату за час простою в період з червня 2016 року по травень 2019 року (час звільнення), в розмірі 48538 грн. 95 коп., без утриманням із зазначеної суми податків та інших обов`язкових платежів. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було прийнято до відома, той факт, що АТ ОГХК здійснювалась оплата періоду простою позивача з червня 2016 року по травень 2019 року на підставі наказу №148 від 09.06.2016 року, правомочність та законність якого підтверджена рішенням Вільногірського міського суду від 29.09.2016 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наказом ПАТ ОГХК філія Вільногірський гірничо-металургійний комбінат від 09.06.2016 року №148 Про простій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з 10.06.2016 року ОСОБА_1 був встановлений простій за місцем його роботи, не за його вини, з оплатою на час простою у розмірі 2/3 встановленого йому окладу. Тобто, щомісячно, починаючи з 10.06.2016 року і по 14.05.2019 року, товариством не виплачувалась ОСОБА_1 1/3 частка його окладу у зв`язку з простоєм. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Згідно ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року за №3356-X-II, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами. За змістом ст. 18 КзпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації. У свою чергу п. 3.17 та п. 3.18 колективного договору на 2015-2016 роки, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом філії Вільногірський гірничо-металургійний комбінат ПАТ ОГХК було передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100% його тарифної ставки, встановленого працівнику розряду (окладу), якщо працівник письмово не відмовляється від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров`я. Тобто, відповідач прийняв на себе обов`язок сплачувати своїм працівникам заробітну плату за час простою в розмірі 100% від їх розрядів, окладів, якщо вони письмово не відмовляться від переводу на час простою на іншу роботу, не протипоказану їм за станом здоров`я. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 жодного разу не відмовлявся від переводу на іншу роботу на час простою, а тому відповідач незаконно позбавив позивача 1/3 частки заробітної плати під час простою. Щодо посилань апелянта на те, що законність наказу №148 від 09.06.2016 року підтверджена рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 29.09.2016 року у справі №174/469/16-ц, колегія суддів вважає недоречними, оскільки вказане питання судом не розглядалось та зазначений наказ оскаржувався в суді лише в частині підстав встановлення простою, а не розміру заробітної плати, яка повинна стягуватися під час простою. Твердження апелянта, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, той факт, що з метою запобіганню простою позивача АТ ОГКХ було вжито заходів до збереження його зайнятості, оскільки йому неодноразово пропонувалася інша робота на підприємстві, з доплатою до тарифу за основним місцем роботи, на яку він жодного разу не погодився з пропозиціями про переведення на іншу роботу з метою запобігання простою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суперечать встановленим судом першої інстанції доказам. Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апелянтом не надано. Отже, з урахуванням вимог та заперечень сторін судом першої інстанції було вірно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися сторонами у справі. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Об`єднана гірничо-хімічна компанія - залишити без задоволення. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді М.Ю.Петешенкова В.С.Городнича