Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/3366/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3366/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 28 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Державної Міграційної Служби України №232-10 від 18.06.2020; - зобов`язати Державну Міграційну Службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно його заяви. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. 03.12.2020 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, згідно якого останній зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується. Тому, серед фактів повідомлених заявником, немає підстав для набуття статусу біженця у відповідності до умов передбачених п. 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту". Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач народився у м. Хан-Юніс, Сектор Газа, Палестина. Рідна мова - арабська, вільно володіє російською та українською. Освіта - загальна середня, відповідно до копії та нотаріально засвіченого перекладу атестату №32144141 про загальну середню освіту закінчив середню школу "Харун Алшарид" в м. Хан-Юніс, Сектор Гази. Він є особою без громадянства (Палестина), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дані про особу встановлено на підставі двох паспортів для виїзду за кордон: № НОМЕР_1 , виданого 28.08.2013 Міністерством Внутрішніх справ Палестини в м. Рамаллах дійсний до 27.08.2018 та №4596364, виданого 31.10.2018 Міністерством Внутрішніх справ Палестини в м. Рамаллах, дійсний до 30.10.2023, отриманого в Посольстві Палестинської Національної Автономії в місті Києві; посвідчення водія № НОМЕР_2 виданого 24.12.2015 регіональним сервісним центром МВС в Хмельницькій області, дійсне до 24.12.2045; копії та нотаріально засвідченого перекладу свідоцтва про народження № НОМЕР_3 . За релігійними переконаннями - мусульманин, за національністю - араб. Сімейний стан - не одружений. Не військовозобов`язаний, до лав армії не призивався. Зі слів позивача, близькі родичі проживають в Палестині, Сектор Гази, м. Хан-Юніс, зокрема: мати - ОСОБА_2 , 1972 р.н., домогосподарка, займається репетиторством на дому; батько - ОСОБА_3 , 1962 р.н., пенсіонер, працював начальником безпеки в лікарні; брат - ОСОБА_4 , 1990 р.н., проживає в АДРЕСА_1 , працює на молочному заводі; брат - ОСОБА_5 , 1992 р.н.; сестра - ОСОБА_6 , 2000 р.н., навчається в Сектор Гази на медсестру; сестра - ОСОБА_7 , 2009 р.н., навчається в школі в 6-му класі. До виїзду із своєї країни позивач проживав за адресою: АДРЕСА_2 . 06.11.2013 позивач прибув в Україну легально повітряним шляхом, транзитом через Єгипет і Туреччину, по студентській візі № У05559913 з метою навчання. З 07.11.2013 по травень 2014 навчався на підготовчому факультеті для іноземних громадян в Черкаському державному технологічному університеті, про що свідчить копія свідоцтва НОМЕР_4 . 04.12.2013 УДМС України в Черкаській області був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_5 терміном дії до 30.08.2014 Однак, зі слів заявника "після підготовчих курсів закінчилась посвідка не встиг в університет поступити, поїхав додому відкрив нову візу..." - протокол співбесіди від 22.01.2020. 30.09.2014 ОСОБА_1 виїхав з України та повернувся в Палестину. 15.11.2014 відкрив візу ЖУ01834423 та 24.12.2014 транзитом через Єгипет і Туреччину, повітряним шляхом знову прибув в Україну в аеропорт "Бориспіль" м. Київ. Відповідно до листа - запиту УДМС України в Хмельницькій області за №6801.3/1067-20 від 16.01.2020 з УДМС України в Івано-Франківській області надійшла відповідь за №2601.5.2/2074-20 від 06.02.2020, про те, що позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_6 від 12.01.2015 терміном дії до 15.10.2015, з метою навчання. Однак, 22.07.2015 до УДМС України в Івано-Франківській області надійшло клопотання з Івано-Франківського національного медичного університету про відрахування даного громадянина з числа студентів від 17.07.2015. Позивач про цей факт не повідомив, а в протоколі додаткової співбесіди від 11.03.2020 на запитання "чому Ви не повідомили що навчалися в даному навчальному закладі?" - надав відповідь: "Якщо чесно то я забув, я там навчався на підготовчому курсі". Стверджував, що 24.12.2014, коли вдруге прибув в Україну, одразу приїхав в місто Хмельницький до свого двоюрідного брата ОСОБА_8 та увесь час проживав в м. Хмельницькому. 30.07.2015 ОСОБА_1 одружився з громадянкою України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 , виданого Хмельницьким міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Хмельницькій області з актовим записом №1383. Відповідно до листа відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Хмельницькій області за №6801.3/2671-20 від 06.02.2020, заявник 12.08.2015 був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_8 терміном дії до 11.08.2016, яку було продовжено до 20.07.2017. Після закінчення вказаного строку ОСОБА_1 із заявою про продовження терміну перебування на території України до підрозділів УДМС України в Хмельницькій області не звертався. 25.05.2017 шлюб між ОБГ ( ОСОБА_10 та громадянкою України ОСОБА_9 було розірвано на підставі рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області №6864375/17, яке набрало законної сили 11.07.2017. 15.08.2017 за ухилення від виїзду з України після дозволеного терміну перебування, порушення ст.9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на ОСОБА_1 Хмельницьким МВ УДМС України в Хмельницькій області було складено протокол про адміністративне правопорушення ПРМХМ №023354 передбачене ч.1 ст.203 КУпАП та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу 510 грн. Одночасно, Хмельницьким МВ УДМС України в Хмельницькій області 15.08.2017 було прийнято рішення №17 про примусове повернення за межі України. Заявника було зобов`язано покинути територію України в термін до 09.09.2017. Проте, ОСОБА_1 без поважних на те причин, дане рішення не виконав та, порушуючи законодавство, ухилився від виїзду з України. 04.04.2018 в ході проведення профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері під умовною назвою "Мігрант" співробітниками Хмельницького відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області було виявлено ОБГ (Палестина) Абушавіш ОСОБА_11 , який перебував на території України без наявних законних підстав. 25.04.2018 УДМС України в Хмельницькій області в особі Хмельницького МВ УДМС України в Хмельницькій області подано адміністративний позов в Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області про затримання з метою примусового видворення за межі України ОБГ (Палестина) Абушавіш ОСОБА_11 . Однак, під час судового засідання у справі №686/9012/18, згідно рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, ОСОБА_1 заявив, що "не може залишити територію України, оскільки йому не відкривають візу, в його країні кордони закриті і йде війна, ведуться бойові дії, що небезпечно для його життя. Він бажав навчатись в Україні та оформити необхідні документи". Суд прийняв рішення на користь заявника та відмовив в задоволенні позову УДМС України в Хмельницькій області в особі Хмельницького МВ УДМС України в Хмельницькій області. 11.07.2018 ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі №686/9012/18 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою УДМС України в Хмельницькій області в особі Хмельницького MB УДМС України в Хмельницькій області. 14.01.2020 Хмельницьким РВ УДМС України в Хмельницькій області, відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно ОБГ (Палестини) Абушавіш Хайсам Р.М. було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХМ №000218. Відповідно до постанови серії ПН МХМ №000218 про накладання адміністративного стягнення, заявник сплатив штраф у розмірі 1700 грн. (квитанція №53617962 від 14.01.2020). 16.01.2020 ОБГ (Палестини) Абушавіш ОСОБА_11 звернувся до УДМС України в Хмельницькій області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та був документований довідкою про звернення за захистом в Україні №0000947 з терміном дії до 05.08.2020. На момент подання заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебував нелегально в Україні. Позивач проживає у найманому житлі за адресою: АДРЕСА_3 . Зі слів позивача, з моменту переїзду в м. Хмельницький з 2014 року він не працював, а жив за рахунок коштів, які надсилали йому близькі родичі. З 28.02.2020 по теперішній час працює завідувачем складу тканин, складського господарства ТОВ "T-Стиль", про що свідчить надана заявником довідка №03/2766 від 06.03.2020. Позивач стверджує, що на даний час проживає в цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закону №3671-VІ) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VІ особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VІ додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Частиною першою статті 5 Закону №3671-VІ передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону №3671-VІ особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. За приписами статті 7 Закону №3671-VІ передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до частини першої статті 12 Закону №3671-VІ рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Відповідно до частини першої статті 8 Закону №3671-VІ Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону №3671-VІ рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Відповідно до частин шостої та сьомої статті 8 Закону №3671-VІ рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Приписами пункту 4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649) визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону; розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВКБ ООН), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29.04.2004) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, у першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження. Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо. Згідно з Анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.01.2010 заявник - позивач причиною виїзду з країни постійного проживання вказує навчання для чого має намір отримати документи щоб закінчити навчання, створити в Україні сім`ю, тому що на батьківщині не має умов для проживання через війну. Відповідно до Висновку щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.02.2020, головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Новіцька О.С. вважає за доцільне прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 . Згідно з наказом №20 від 05.02.2020 вирішено прийняти до оформлення документи для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особи без громадянства ОСОБА_1 . Листом Управління державної міграційної служби України в Черкаській області №7101.3/4551-20 від 19.02.2020 стверджено, що ОСОБА_1 документувався посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_5 від 04.12.2013 для навчання. Відповідно до листа Управління державної міграційної служби України в Хмельницькій області за 6801.4/2845-20 від 07.02.2020, ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання Україні НОМЕР_8 від 12.08.2015 з терміном дії до 11.08.2016, який був продовжений до 20.07.2017. Отже, позивач отримував в 2013 та 2015-2017 роках посвідки на тимчасове проживання Україні, термін останньої якої закінчився - 20.07.2017. 11.03.2020 із ОСОБА_1 було проведено додаткову співбесіду про що вкладено протокол. Згідно Висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОБГ (Палестина) ОСОБА_1 , заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою та має ознаки зловживання процедурою надання притулку в Україні (за для легалізації), а відповідно не має підстав для набуття заявником статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тому головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Олена Новіцька та начальник відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Валентина Возовик вважають за доцільне прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОБГ ( ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України ви 25.06.2009 № 1: "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів пов`язаних щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні", варто враховувати, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 16.02.2018 року по справі № 825/608/17, постанові від 11.10.2018 по справі № 815/1892/17. Аналізом матеріалів особової справи позивача апеляційним судом встановлено, що шукач притулку не зазнавав переслідувань, дискримінації, насильства, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання під час проживання в країні громадянської належності. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що близькі позивача у справі залишились проживати в Палестині, місце постійного проживання не змінювали, інформацію щодо їхнього переслідування або дискримінацію матеріали особових справ осіб, які звернулись із заявами про визнання їх біженцями, не містять. Так, за даними Датської імміграційної служби від 2019 року "Доступ до проживання палестинців для палестинців на західному березі сектору Газа та Східному Єрусалимі" Звіт на основі інтерв`ю між 31.03. по 04.04.2019 в Єрусалимі, Рамаллі та Тель-Авіві", у п. 2.9. Частота наданих дозволів на в`їзд 2.9.1 Частота в`їзду для жителів сектору Газа через прикордонний перехід Рафа: "Щодо швидкості в`їзду до сектору Газа через прикордонний перехід Рафа, міжнародне агентство не мало точних даних. Однак, за їхньою оцінкою, дозволено в`їхати понад 97%. Хто може дістатися до єгипетської сторони перетину кордону Рафа, отримують дозвіл в`їхати в Газу". Більше того, з оновленої інформації станом на жовтень 2020 за даними ізраїльської некомерційної організації "Gisha" починаючи з травня 2018 і до пандемії коронавірусу, перехід ОСОБА_13 регулярно відкривався для перевезення людей згідно з критеріями, визначеними Єгиптом. З травня 2018 до кінця лютого 2020 щомісяця на переході Рафах було зафіксовано 5231 в`їздів до сектора Газа та 6610 виїздів. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача, що у дійсності основною метою звернення позивача до органу міграційної служби є бажання легалізації перебування на території України, у зв`язку з наявністю в країні його громадської належності економічних проблем, бажанням потрапити до економічно стабільної країни, покращити життєві умови. Однак, ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець", а підпадає під поняття "мігрант", у зв`язку із чим позивача, згідно з пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_14 , оскільки оскаржуване рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є обґрунтованою та такою, яка повністю відповідає нормам діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини та недоведеністю позивачем потреби у міжнародному захисті. Отже суб`єкт владних повноважень не порушив порядку вирішення заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняв рішення згідно Закону №3671-VI, і не порушив прав ОСОБА_14 . Сам факт складної політичної ситуації на батьківщині заявника за відсутності будь-яких реальних доказів можливості стати жертвою переслідування у Палестині за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних поглядів, належністю до певної соціальної групи позивач не надав відповідачу і цього не встановив суд. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Крім того, апелянтом в апеляційній скарзі не доведено саме які норми матеріального права порушено при винесені оскаржуваного рішення судом першої інстанції. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.