Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3958/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/3958/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №280/3958/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: 15.06.2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 21.05.2020 №ЗП7761/1988/АВ/П/ПТ/ТД-ФС. В обґрунтування позову позивач посилається на приписи статті 61 Конституції України та зазначає, що оскільки його притягнено до відповідальності за частиною третьою статті 41 КУпАП за те саме порушення, то це виключає можливість притягнення його ще до відповідальності за абзацом 1 частини другої статті 265 КЗпП України, що і вчинив відповідач прийнявши оскаржену у цій справі постанову. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року позов задоволений повністю. Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що адміністративна відповідальність за нормами КУпАП та фінансові санкції, передбачені частиною другої статті 265 КЗпП України є різними видами юридичної відповідальності. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) (код КВЕД 47.11). На підставі відповідного наказу та направлення інспекторами праці проведено інспекційне відвідування позивача за результатами якого складено Акт від 25.02.2020 № ЗП7761/1988/АВ. У ході інспекційного відвідування встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи особу без укладення з нею трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу, що є порушенням частини третьої та частини першої статті 24 КЗпП України. За результатами інспекційного відвідування інспектором праці ГУ Держпраці у Запорізькій області за цим фактом складений протокол про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.41 КУпАП України № ЗП 7761/1988/АВ від 25.02.2020, а 21.05.2020, на підставі акта інспекційного відвідування № ЗП 7761/1988/АВ від 25.02.2020, заступником начальника прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП7761/1988/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на позивача відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 47230,00 грн., що і є предметом розгляду у вказаному спорі. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції виходить із того, що частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені у такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 року. Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства. Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю. Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору). Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду. Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України. Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: (а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; (б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; (в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу; (г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган; (д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету. Водночас положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні. Ураховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність. Указані правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.04.2019 у справі № 806/2143/18. У межах спірних правовідносин, відповідачем притягнуто підприємця ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору спочатку шляхом складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.41 КУпАП України № ЗП 7761/1988/АВ від 25.02.2020, який надсилався на розгляд до Хортицького районного суду Запорізької області, а у подальшому шляхом прийняття оскаржуваної у цій справі постанови. Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що підставою для прийняття такої постанови слугувало те, що постановою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2020 у справі № 337/801/20 (провадження № 3/337/325/2020), яка набрала законної сили 30.05.2020, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП. Проте, такі доводи відповідача колегія суддів знаходить необґрунтованими, оскільки накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення (за п. 1 ст. 247 КУпАП) є фактично притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге (за ч.3 ст.41 КУпАП), що є неприпустимим, ураховуючи приписи статті 61 Конституції України. Та обставина, що за наслідками притягнення позивача до адміністративної відповідальності (на підставі ч.3 ст.41 КУпАП) на нього не накладався штраф не наділяє відповідача можливості застосовувати заходи впливу, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18 судом до уваги не приймається, оскільки вона не є релевантною до спірних правовідносин та такою є постанова Верховним Судом від 22.04.2019 у справі № 806/2143/18. У справі на яку посилається відповідач вирішувалося питання щодо предметної підсудності подібного спору, тоді як у постанові від 22.04.2019 у справі № 806/2143/18, що прийнята пізніше Верховним Судом зроблено висновок щодо притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП за один вид порушення, який і застосований судами при вирішені указаного спору. За викладених обставин, є вірним висновок суду першої інстанції про протиправність постанови відповідача від 21.05.2020 №ЗП7761/1988/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування або зміни оскарженого судового рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №280/3958/20 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №280/3958/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко