Постанова 4824 № 752/248/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Апеляційне провадження № 22-ц/824/11076/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року м. Київ Справа № 752/248/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Шевченко Т.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бурменко Наталія Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравчук Ольга Петрівна про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, скасування їх державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності на майно, встановив: У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив: - визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем об`єктів нерухомого майна, а саме земельної ділянки, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житлового будинку, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 12 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. за реєстровим номером 801, та договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 12 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. за реєстровим номером 805; - визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житловий будинок, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 посилався на те, що 12 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. посвідчено договори купівлі-продажу наступних об`єктів нерухомого майна: земельної ділянки, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житлового будинку, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладених між ОСОБА_4 , як продавцем майна, та ОСОБА_1 , як покупцем майна, відповідно до умов яких ОСОБА_1 набув у власність вказане вище нерухоме майно. У вересні 2019 року ОСОБА_1 дізнався, що на вказане вище нерухоме майно накладено арешт в межах кримінального провадження, зареєстрованого за заявою ОСОБА_6 за фактом заволодіння майна, що належить останньому, а саме: вказаних вище земельної ділянки та житлового будинку. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що станом на момент укладення ним договорів купівлі-продажу не існувало жодних обмежень чи заборон щодо вказаного нерухомого майна, майно було придбано за відплатним договором у особи, яка мала правовстановлюючі документи на майно та за якою було проведено державну реєстрацію права власності на таке майно, відтак просить визнати його добросовісним набувачем майна та визнати за ним право власності на майно. У січні 2020 року позивач ОСОБА_6 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив: - визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурменко Н.О. за реєстровим номером 3687; - визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 21 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурменко Н.О. за реєстровим номером 3686; - визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. за реєстровим номером 801; - визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 12 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. за реєстровим номером 805; - визнати поновленим право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015; - визнати поновленим право власності ОСОБА_6 на житловий будинок, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015; - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 житловий будинок, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову позивач ОСОБА_6 посилався на те, що він є власником будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, посвідчених 10 грудня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В. 16.07.2019 року позивач дізнався про те, що 21.06.2019 року невстановлені особи шахрайським способом заволоділи належним йому нерухомим майном - будинком та земельною ділянкою, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом підроблення підпису позивача ОСОБА_6 у довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_5 на продаж та оформлення відповідних договорів купівлі-продажу вказаних вище будинку та земельної ділянки. Позивач вказує, що з жодним із відповідачів не знайомий, ніколи не мав наміру відчужити належне йому майно, дізнавшись про вказану подію, звернувся до органу досудового розслідування із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за якою порушено кримінальне провадження та триває досудове розслідування. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бурменко Н.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування їх державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності на майно, та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно. Присвоєно цивільній справі номер 752/248/20. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бурменко Н.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування їх державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності на майно - задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 земельну ділянку, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015. Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 житловий будинок, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У іншій частині позову відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 1536,80 грн. судового збору. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно задовольнити. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування їх державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності на майно - просив відмовити, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги відповідь на відзив від 28.02.2020 р. та надану з ним практику Верховного Суду щодо вирішення подібних та аналогічних спорів, яка має значення для вирішення даної справи. Зокрема, не звернув увагу на висновки Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц і не застосував аналогію, оскільки оскаржуваним рішенням у частині витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки та житлового будинку порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, наслідком ухвалення якого стала втрата майна ОСОБА_1 та його індивідуальний та надмірний тягар щодо пошуку способів самостійної компенсації своїх втрат. Звертає увагу на те, що дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П., який посвідчував договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 серпня 2019 року за реєстровим номером 801 та договір купівлі-продажу житлового будинку від 12 серпня 2019 року за реєстровим номером 805 не були визнані незаконними. На даний час здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за фактом заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом земельною ділянкою та будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, як і в практиці Європейського суду, що наведена у постанові Верховного Суду у справі № 645/4220/16-ц від 13 листопада 2019 року, так і у даній справі № 752/248/20 склалася ситуація, коли влада розслідувала шахрайські дії і в той же час дозволила продаж земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_7 . Судом не було запрошено експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, який виклав висновок № 17-3/1864 від 19 грудня 2019 року, для надання усних пояснень щодо його висновку. Судом першої інстанції не було перевірено повноваження експерта (освіта, спеціальність, а також свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), не було досліджено, чи був отриманий даний висновок у порядку, що встановлений чинним законодавством України. Оскільки судом першої інстанції вказаних обставин не встановлено, (зокрема, і з тих причин, що експертиза була проведена поза межами судового розгляду цивільної справи, не за клопотанням учасників справи, чи з ініціативи суду) неможливо стверджувати, що висновок експерта № 17-3/1864 від 19 грудня 2019 року є належним доказом, у розумінні ч. 1 ст. 78 ЦПК України. Суд першої інстанції встановив такі обставини справи, як відплатність договору купівлі-продажу майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , факт того, що ОСОБА_1 не знав та не міг знати про те, що ОСОБА_4 не має право відчужувати майно, як наслідок у мотивувальній частині оскаржуваного рішення визнав його добросовісним набувачем майна. Вказує, що якби арешт на спірне нерухоме майно був накладений вчасно, правочин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не був вчинений взагалі. Проте всупереч своїм мотивам, викладеним в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції, у задоволенні позову ОСОБА_1 , однією з вимог якого було визнання ОСОБА_1 добросовісним набувачем майна, відмовив у повному обсязі. Посилається на те, що особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову (Постанова Вищого господарського суду України від 14.03.2017 р. у справі №38/5005/5752/2012). Разом з тим, у даній цивільній справі існує спір про право власності на об`єкти нерухомості, оскільки ОСОБА_1 (первинний позивач) вважає, що право власності на земельну ділянку та житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить йому, як добросовісному набувачу, а не позивачу ОСОБА_8 . Крім того, у рішенні судом першої інстанції при викладенні обставин справи та мотивів ухваленого рішення застосовується словосполучення «спірне нерухоме майно». Стверджує, що визнавши ОСОБА_1 добросовісним набувачем нерухомого майна та визнавши той факт, що саме ОСОБА_1 набув це право правомірно, суд відмовив у задоволенні частини позову ОСОБА_1 , а саме у визнанні за ним права власності на земельну ділянку та житловий будинок, що суперечить ст.ст. 321 та 328 ЦК України. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, витребувавши із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 земельну ділянку та житловий на підставі ст. 388 ЦК України, самостійно, за власної ініціативи, змінивши спосіб захисту прав позивача за нормами матеріального права. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_9 відсутня вимога щодо здійснення розподілу витрат між сторонами справи, тому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог стягуючи при ухваленні рішення судовий збір у розмірі 1536,80 грн. лише з ОСОБА_1 . Чому суд першої інстанції вирішив стягнути судовий збір саме у такому розмірі, і саме з ОСОБА_1 з тексту рішення не зрозуміло, а тому рішення суду щодо розподілу витрат не є обґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_10 , вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що при винесенні судом першої інстанції рішення було застосовано положення ч. 1 статті 388 ЦК України, в той час, як в наданих скаржником судових актах, колегії суддів застосовують положення статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод та ряд судових рішень Європейського суду з прав людини. Питання щодо застосування скаржником таких норм права в даній справі є спірним, зважаючи на те, що апеляційна скарга містить посилання як на підставу власних доводів на те, що начебто ОСОБА_1 при укладанні договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки з ОСОБА_4 не знав і не міг знати про те, що останній не має права відчужувати майно. В матеріалах справи містяться пояснення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П., в яких зазначено, що на момент нотаріального посвідчення договорів купівлі - продажу, а саме 12.08.2019 року, нотаріус бачила в базі заяви позивача про заборону на вчинення реєстраційних дій, про що повідомила ОСОБА_1 , а відповідно, мала можливість і повинна була попередити його про даний факт та надати пояснення щодо можливих ризиків та наслідків подальшого укладання таких договорів. З огляду на ці факти, подальша правова позиція скаржника про те, що ОСОБА_1 , внаслідок «незнання» незаконності придбання майна продавцем - ОСОБА_4 , який заволодів майном внаслідок вчинення злочинних шахрайських дій, втратив майно та отримав надмірний тягар щодо пошуків способів самостійної компенсації є безпідставною та необґрунтованою. У відзиві на позовну заяву відповідача ОСОБА_1 позивач ОСОБА_6 якраз і надав підтвердження, що дають змогу спростувати добросовісність набувача ОСОБА_1 . Вказує, що використання ОСОБА_11 та ОСОБА_1 саме АТ «РВС Банк» для проведення розрахунків за договорами купівлі-продажу земельної ділянки ставить під сумнів реальність та дійсність таких угод, та може бути додатковим підтвердженням фіктивності договорів від 12.08.2019 року. Вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано та на законних підставах не прийняв до уваги висновки, викладені в постановах Верховного Суду , оскільки обставини справ не є подібними з даною справою. Посилається на те, що позивачем, в обґрунтування власної правової позиції аналогічно надавалася інформація про судові рішення, відповідно до яких за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами. Крім того, скаржникпри розгляді справи судом першої інстанції не заперечував проти висновку експерта, як належного та допустимого доказу, не надав доказів на його спростування, не скористався правом на заявлення клопотання про призначення відповідної експертизи у цій справі, не ставив перед судом питання про виклик у судове засідання експерта, який проводив почеркознавчу експертизу. Стосовно порушень, на думку апелянта, судом першої інстанції процесуальних порушень, то представник відповідача ОСОБА_1 , у разі наявності незгоди, мав повне право оскаржити ухвали суду першої інстанції, скориставшись правом на апеляційне оскарження, в межах, визначених ст. 353 ЦПК України. В судовому засіданні 26 листопада 2020 року, до оголошення перерви, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В дане судове засідання представник скаржника ОСОБА_2 не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на самоізоляції ОСОБА_1 та його представника у зв`язку з захворюванням їх родичів на Covid-19. Однак, враховуючи, що представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 були надані пояснення в судовому засіданні 26.11.2020 року, а документів, що підтверджують поважність причин неявки в судове засідання 17.12.2020 року - ним не надано, колегія суддів визнала за можливе завершити розгляд справи за відсутності представника скаржника. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_6 не уповноважував ОСОБА_5 на представництво інтересів з питань управління та розпорядження (продажу, міни, передачі в іпотеку) належним ОСОБА_6 нерухомим майном: земельною ділянкою, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житловим будинком, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зібраними у справі доказами стверджується, що підпис від імені ОСОБА_6 , а так само рукописний запис, у довіреності від 3 червня 2019 року, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., зареєстрованій в реєстрі за номером 321, бланк ННТ № 655250, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що нерухоме майно у виді земельної ділянки, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житлового будинку, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло з володіння власника ОСОБА_6 поза його волею. Також, судом встановлено, що вказане вище нерухоме майно перебуває у володільця ОСОБА_1 не на підставі укладеного з власником майна ( ОСОБА_6 ) договору, між ОСОБА_1 (володільцем майна) та ОСОБА_6 (законним власником майна) відсутні будь-які юридичні правовідносини, оформлені договором. Володільцем майна ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно придбане за відплатними договорами, у особи, яка не мала права його відчужувати ( ОСОБА_4 ), про що володілець майна ОСОБА_1 не знав і не міг знати. Доказів на спростування вказаних обставин, матеріали цивільної справи не містять. Відтак, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. Посилаючись на вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 , як законний власник будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , наділений правом витребувати своє майно без визнання за рішенням суду низки правочинів, вчинених щодо цього майна, недійсними, оскільки зазначене майно вибуло із володіння ОСОБА_6 не з його волі іншим шляхом на підставі неіснуючої довіреності, яка у встановленому законом порядку ОСОБА_6 не видавалась, а тому і подальше відчуження майна іншим особам, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , також вважається таким, що відбулося із порушенням вимог закону та майнових прав позивача. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 суд відмовив, оскільки задоволення вказаних вимог не зумовить бажаних для нього наслідків - повернення у власність спірного житлового будинку та земельної ділянки, оскільки такий спосіб захисту є неефективним, цей спосіб не відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи. Також, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю, оскільки у даному випадку пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту, оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна. Крім того, часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України, виключає задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за останнім права власності на земельну ділянку, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житловий будинок, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10 грудня 2013 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , як продавцями, та ОСОБА_6 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В. за реєстровим номером 4200 (т. 2 а.с. 9). Також, 10 грудня 2013 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , як продавцями, та ОСОБА_6 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В. за реєстровим номером 4195 (т. 2 а.с.11). 10 грудня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житловий будинок № площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№ 14319335 та 14318848 від 10 грудня 2013 року (т. 2 а.с. 10, 12). Матеріали цивільної справи (т. 2 а.с. 13) містять копію довіреності, складеної від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_5 , справжність підпису на якій засвідчено 03 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гнідюком О.Б. за реєстровим номером 321, за текстом якої ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_5 бути представником з питань управління та розпорядження (продажу, міни, передачі в іпотеку) належним ОСОБА_6 нерухомим майном: земельною ділянкою, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житловим будинком № площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, матеріали цивільної справи (т. 2 а.с. 15-18) містять копії договорів купівлі-продажу від 21 червня 2019 року, укладених ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої 3 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б. за реєстровим номером 321, як продавця, та ОСОБА_4 , як покупця, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурменко Н.О. за реєстровими номерами: 3687 та 3686. За змістом вказаних договорів ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої 3 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б. за реєстровим номером 321, відчужено на користь ОСОБА_4 належне ОСОБА_6 майно, яким є: земельна ділянка, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, та житловий будинок, площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, 12 серпня 2019 року між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0562 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:79:697:0015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. за реєстровим номером 801 (т. 2 а.с. 21-22). Також, 12 серпня 2019 року між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу житлового будинку площею 66 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П. за реєстровим номером 805 (т. 2 а.с. 23-24). Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Як вбачається з матеріалів справи, 16 липня 2019 року ОСОБА_6 звернувся з заявою до Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, вказуючи, що невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи належними йому земельною ділянкою та будинком за адресою АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що жодних договорів купівлі-продажу не підписував, намірів продати належний йому будинок та земельну ділянку не мав. Оригінали правовстановлюючих документів знаходяться у нього ( а.с. 51, 77, т. 2). Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22.07.2019 року було розглянуто клопотання слідчого Голосіївського УП ГУ НП в м. Києві Загачевського Б.В. в рамках кримінального провадження № 12019100010006041 від 17.07.2019 року та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:697:0015 та житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 77, т. 2). Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_6 неодноразово (17.07.2019 року, 30.07.2019 року ) звертався до державних реєстраторів із заявами про заборону вчинення реєстраційних дій щодо належного йому нерухомого майна. У поданому позові ОСОБА_6 зазначає, що не звертався до нотаріуса для посвідчення вказаної вище довіреності, довіреність від 03 червня 2019 року не підписував. Вказана обставина підтверджується висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 17-3/1864 від 19 грудня 2019 року, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_3 у довіреності від 3 червня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., зареєстрованої в реєстрі за номером 321, бланк ННТ № 655250, виконаний не ОСОБА_14 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Рукописний запис « ОСОБА_6 » у довіреності від 3 червня 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., зареєстрованої в реєстрі за номером 321, бланк ННТ № 655250, виконаний не ОСОБА_14 , а іншою особою (т. 2 а.с. 34-50). Зазначений висновок у копії надано стороною позивача ОСОБА_6 , а також на відповідний запит суду - слідчим слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві Б. Загачевським, яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100010006041, відомості про яке 17 липня 2019 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_6 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 4 Кримінального кодексу України, в рамках якого і проведено вказану почеркознавчу експертизу. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_6 наміру на відчуження земельної ділянки та житлового будинку не мав, довіреності з цією метою не видавав, отже, майно вибуло із володіння власника ОСОБА_6 поза його волею, що підтверджено належними та допустимими доказами у справі. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Положеннями статті 387 ЦК України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала не це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано в нього. Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15). Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України. У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника». У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 183/7765/15 зроблено висновок, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 752/22080/16 та від 04 березня 2020 року у справі № 234/5040/17, відповідно до якого спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин. Таким чином, необхідною умовою правильного застосування положень статей 387, 388 ЦК України є відсутність між сторонами зобов`язальних (договірних) правовідносин. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_6 , як законний власник будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , наділений правом витребувати своє майно без визнання за рішенням суду низки правочинів, вчинених щодо цього майна, недійсними, оскільки зазначене майно вибуло із володіння ОСОБА_9 не з його волі іншим шляхом на підставі довіреності, яка ОСОБА_6 у встановленому законом порядку не видавалась, а тому і подальше відчуження майна іншим особам, зокрема ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , також вважається таким, що відбулося із порушенням вимог закону та майнових прав позивача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про суперечливість висновків суду першої інстанції, відповідно до яких ОСОБА_1 визнано добросовісним набувачем спірного майна, проте безпідставно відмовлено у задоволенні його позовних вимог про визнання добросовісним набувачем, - колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позовупро повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, за встановлених обставин щодо відсутності волі власника ОСОБА_9 на відчуження належного йому майна, суд першої інстанції правильного застосував положення ст. 388 ЦК України як підставу для витребування майна від добросовісного набувача, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 . Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відновлення своїх прав на підставі статті 661 ЦК України шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравчук О.П., який посвідчував договори купівлі-продажу від 12 серпня 2019 року не були визнані незаконними, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена обставина правового значення для вирішення даного спору не має, адже за змістом ст. 330, 388 ЦК України лише наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Разом з тим, на підставі висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 17-3/1864 від 19 грудня 2019 року, зробленого відповідно до постанови про призначення почеркознавчої експертизи, винесеної слідчим СК Голосіївського УП ГУ Національної поліції у м. Києві від 17.07.2019 року, судом було достовірно встановлено, що підпис від імені ОСОБА_9 у довіреності від 03.06.2019 року, посвідченій приватним нотаріусом КМНО Гнідюком О.Б., виконано не ОСОБА_15 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Посилання представника скаржника ОСОБА_1 на те, що суд безпідставно прийняв до уваги вказаний висновок експерта, оскільки експертиза проводилась не в межах цивільної справи, суд не викликав і не допитав експерта, - колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідних клопотань ( про призначення експертизи, виклик експерта в судове засідання) представником ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявлено не було. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наявним матеріалам справи. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційним судом не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права, та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.