Постанова Одеський апеляційний суд № 495/4782/19

Номер провадження: 22-ц/813/5935/20 Номер справи місцевого суду: 495/4782/19 Головуючий у першій інстанції Заверюха В. О. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини В С Т А Н О В И В : У червні 2019 року, ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.06.2019 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 840,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2020 року частково, в частині стягнення з нього на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 грн. щомісячно, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 07.06.2019 року до досягнення дитиною повноліття і ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з нього на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн. щомісячно але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 07.06.2019 року до досягнення дитиною повноліття та в частині стягнення з нього на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 768,40 грн. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, і рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2020 року - залишити без змін. Відповідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах , що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя Пункт 1 частини четвертої статті 274 із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15.01.2020 Даний спір підпадає під вказане визначення наведеної норми закону. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення - 24.12.2020 року. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2014 року справа №495/666/14 розірвано. Від шлюбу мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14.09.2010 року (а.с.5). Неповнолітня дитина мешкає з позивачем та знаходиться на її повному утриманні, матеріальна допомога відповідача на утримання спільної дитини має періодичний характер. Спільна дитина є учнем 2 класу Теплодарської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, що підтверджується довідкою Теплодарської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів від 24.05.2019 року №02-23/139 (а.с.7). В зв`язку з чим, дитині необхідні відповідні умови для навчання, на що позивачем витрачаються значні кошти на придбання одягу, шкільного приладдя, відвідування репетиторів з певних дисциплін. Дитина підростає, а тому потребує більшого та належного матеріального забезпечення на придбання одягу та взуття кожного сезону. Також дитина має проблеми зі станом здоров`я та перебуває на обліку у лікаря-окуліста з діагнозом - міопія, відповідно до рецепту дитині були придбані окуляри та призначені додаткові обстеження, крім того у дитині діагностували плоскостопість, на що необхідно також додаткові витрати на придбання спеціального взуття (а.с.54-67). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з законності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 . Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, згідно із ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним. Проживання окремо не звільняє від виконання цього обов`язку. Батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов`язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою. Платник аліментів зобов`язаний роботи все можливе для того, щоб його заробіток (доходи) були достатніми для власного утримання та утримання дітей, за належний розвиток яких він відповідальний як батько. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст.141 СК України). Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття. Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Таким чином, СК України надає виключне право одержувача аліментів обирати спосіб стягнення аліментів: у частці від доходу, або у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Законом України № 2037-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності з 08.07.2017 року, до ч.2 ст.182 СК були внесені зміни стосовно того, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Положеннями ст.7 закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено те, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень. При визначенні величини аліментного платежу суд, враховує, матеріальне становище платника та дитини, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення повноліття, право позивача на вибір способу стягнення аліментів на власний розсуд - або у твердій грошовій сумі, або у частці від доходу платника аліментів, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, розмір прожиткового мінімуму на дитину віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень. Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Судовим розглядом справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є молодою особою, фізично здоровим, має працездатний вік, являється батьком малолітньої дитини та в силу закону зобов`язаний утримувати дитину та забезпечувати їй належний рівень життя. З урахуванням вищенаведених обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 2500 грн. щомісячно, врахувавши при цьому вік та стан його здоров`я. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не в змозі сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, не підтверджені жодними належними, допустимими доказами і не спростовують обґрунтованих висновків суду у цій частині. При цьому, посилання апелянта на те, що на його утриманні перебувають непрацездатні батьки, також, нічим не підтверджено та не доведено відповідними доказами. Так апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 367 ч. 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що подаючи у листопаді 2019 року заяву про перегляд заочного рішення, ОСОБА_1 в якості документів, які на його думку, підтверджують його неспроможність сплачувати аліменти у розмірі 2500 грн. надав до своєї заяви лише копію пенсійного посвідчення його матері (а.с. 37). Разом з тим, до апеляційної скарги відповідачем додані документи, які останній не подавав під час розгляду справи у суді першої інстанції, зокрема: копія пенсійного посвідчення батька відповідача - ОСОБА_4 , Свідоцтво про народження відповідача, довідка з УПФУ про доходи матері відповідача ОСОБА_5 , виписка епікриз №5745 ОСОБА_4 та товарний чек на покупку ліків, що є порушенням ч.3 ст. 367 ЦПК України, при цьому апелянт не зазначив, що йому перешкоджало подати такі докази до суду першої інстанції. Твердження апелянта про те, що оскільки він з 2015 року проживає у цивільному шлюбі із жінкою, яка має двох дітей, а тому ігнорувати та проживати з їх матір`ю, не носячи при цьому обов`язку щодо матеріального їх забезпечення він не може, є також безпідставними, з огляду на те, що інших дітей, окрім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач не має, а двоє неповнолітніх дітей, щодо яких відповідач посилається у апеляційній скарзі, не усиновлені ним та щодо них не установлена опіка, а тому утримування будь - яких інших дітей відповідачем ОСОБА_3 є його добровільним волевиявленням та жодним чином не позбавляє його обов`язку матеріального забезпечення рідного сина. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, апеляційний суд вважає, що встановлений судом розмір аліментів з врахуванням істотного здорожчання вартості усіх груп товарів для дітей, інфляційних процесів, не є надміру високим і відповідатиме інтересам та потребам дитини. Окрім того, з урахуванням загальновідомих обставин про щоденну потребу дитини у їжі, одязі, засобах особистої гігієни, забезпеченні належних побутових умов та умов для належного гармонійного розвитку встановлений судом розмір аліментів є справедливим. При цьому, саме на батьків покладається забезпечення таких умов малолітнім дітям. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали б на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 січня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 24.12.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда