Постанова 4813 № 514/355/20

Номер провадження: 22-ц/813/7574/20 Номер справи місцевого суду: 514/355/20 Головуючий у першій інстанції Тончева Н. М. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С.., Цюри Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 02 червня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: 12 березня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 20 серпня 2018 року в розмірі 15440,20 грн. та судового збору в розмірі 2102 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідачка ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 20 серпня 2018 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 6000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, відповідачка не виконувала умови договору, тобто не сплачувала кожного місяця обов`язковий мінімальний платіж, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 15440 гривень 20 копійок. Що й стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом. Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 02 червня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ставить питання про скасування заочного рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 02 червня 2020 року, в частині незадоволення позовних вимог, щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит і заборгованості по судовим штрафам, та постановлення в цій частині нового, яким позовні вимоги Банку про стягнення в цій частині задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 24.12.2020 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення, яким є постанова суду, є 24.12.2020 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.07.2020 року (а.с.131-132), з направленням учасникам справи копії цієї ухвали, копії апеляційної скарги та надання строків відповідачу для надання свого відзиву на апеляційну скаргу. Проте, відповідачка ОСОБА_1 довгий час не отримувала копії вказаних документів, що не давало суду апеляційної інстанції права розглянути справу в апеляційному порядку у встановлений законом строк. Враховуючи викладене, а також повернення поштової кореспонденції, направленої на адресу відповідачки ОСОБА_1 , з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с. 135-136), була тричі витребувана адресна довідка про місце реєстрації відповідачки ОСОБА_1 (а.с. 137, 141, 142). Лише 10.12.2020 року на електронну адресу Одеського апеляційного суду надійшла відповідь з Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 15.03.2013 року в АДРЕСА_1 (а.с.143-144). Однак, за вказаною адресою поштова кореспонденція так і не була отримана відповідачкою ОСОБА_1 , оскільки повторне направлення поштової кореспонденції на адресу відповідачки також повернулось з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.138-140). У зв`язку з викладеними обставинами, а також враховуючи строки розгляду справи у письмовому провадженні в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних у справі доказів, без надходження відзиву на апеляційну скаргу. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, відсотками нарахованими на прострочений кредит, а також штрафів, районний суд виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Згідно з ч.1 ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2018 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», було укладено кредитний договір б/н з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та позивачем договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Крім того, у вказаній Анкеті-заяві позичальника від 20.08.2018 року процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Більше того, суд обґрунтовано виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачка ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Звертаючись до суду із цим позовом, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на підтвердження своїх позовних вимог надав до суду розрахунок заборгованості (а.с. 7-10), копію Анкети-заяви ОСОБА_1 , про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 20.08.2018 року (а.с. 16), паспорт споживчого кредиту (а.с. 12-13), копію Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 14), копію витягу з умов та правил надання банківських послуг (а.с. 15-31) та копію паспорту ОСОБА_1 (а.с. 32-33). За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про те, що Умови та Правила надання банківських послуг не містить підпису позичальника, а тому не можуть вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту та того, що під час підписання заяви відповідачка була ознайомлена саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.08.2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12.03.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, то суд обґрунтовано не взяв їх до уваги, як доказ правомірності позовних вимог. Посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідачку повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредитної картки, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки підписана позичальником Анкета-заява не містить положень про те, що паспорт споживчого кредиту є складовою частиною договору банківського обслуговування. Також, паспорт споживчого кредиту (а.с. 12-13) містить інформацію щодо типу кредитного продукту як "Універсальна", так і "Універсальна Голд", за якими вказані різні умови. У ньому зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо. Окрім того, у цьому паспорті міститься посилання на те, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише до 04.09.2018 року, в той час як позивач просить стягнути заборгованість, починаючи з 20.08.2018 року і до 25.12.2019 року. Тобто період дії умов паспорту є значно меншим, ніж той, за який Банк просить стягнути заборгованість. Тому, саме по собі підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновки суду першої інстанції не спростовує. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що суд безпідставно відмовив у стягненні нарахованих відсотків за ст. 625 ЦК України, чим порушив норми матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. А також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки. У межах цього строку позичальник зобов`язаний повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені ст. 625 ЦК України. Із наданої банком довідки вбачається, що між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким відповідачу було надано кредитну картку НОМЕР_1 терміном дії до 06/22, що свідчить про те, що строк повернення кредиту на час звернення позивача до суду не настав, що виключає застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України (а.с. 51). Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду не виявлено і сторонами не надано таких нових доказів в суді апеляційної інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не підлягає задоволенню. В частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, судове рішення в апеляційному порядку не оскаржується, про що свідчить текст апеляційної скарги. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 137, 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 02 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда О.С. Комлева Т.В. Цюра