Постанова 4813 № 522/13307/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4377/20 Номер справи місцевого суду: 522/13307/16-ц Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування, стягнення моральної шкоди В С Т А Н О В И В: У липні 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування, стягнення моральної шкоди. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про вселення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року залишити без змін. В судове засідання, призначене на 10.12.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Від представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на електрону пошту апеляційного суду 07.12.2020 року надійшла заява, у якій останній посилаючись на існування значної загрози для життя та здоров`я учасників справи через спалах коронавірусу, хворобу ОСОБА_1 та його намір особисто надати суду пояснення у даній справі просить суд відкласти розгляд справи, призначеного на 10.12.2020 року о 13год.30 хв. на іншу дату. В день судового засідання, 10.12.2020 року від представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 також на електрону пошту апеляційного суду надійшло клопотання, у якому останній просить суд розглянути справу за його відсутності, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року - без змін. Заява представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Так, згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). На підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), рішення Ради суддів України за №19 від 17 березня 2020 року, постанови головного державного санітарного лікаря України №16 від 09 травня 2020 року, рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 15 жовтня 2020 року, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в місті Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду ухвалено розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду». Пунктами 1, 5, 12 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний», зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Це розпорядження набрало чинностіз 26 жовтня 2020 року. Отже, вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину, установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний». Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом підчас розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи та розглянути справу за відсутності її учасників. Окрім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. При цьому, ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.12.2020 року заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке призначено на 10 грудня 2020 року о 13 год. 30 хв. було задоволено, однак на відеозв`язок із апеляційним судом 10.12.2020 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 не вийшов, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 10.12.2020 року. Отже, судом апеляційної інстанції було забезпечено представнику ОСОБА_1 ОСОБА_4 право на участь у судовому засідання в режимі відеоконференції, призначеного на 10.12.2020 року, однак таким правом останній не скористався. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується апелянтом лише в частині задоволення позову ОСОБА_2 , тому в іншій його частині, колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість висновків суду, оскільки, згідно з вимогами ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду, в частині його оскарження, зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Право власності позивача на 1/2 частину спірної квартири виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія ВМВ № 265678, яке зареєстроване в реєстрі права власності нерухомого майна, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССО № 950500. З 2014 р. позивач не має змоги користуватись своєю 1/2 частиною спірної квартири, так як, між позивачем та відповідачем виникають постійні чвари, що ускладнює їх спільне проживання в спірній квартирі. Відповідач постійно створює перешкоди у користуванні частиною спірної квартири, яка належить позивачу на праві приватної власності, у зв`язку з чим по теперішній час позивач та його дружина не мають змоги потрапити та користуватись своєю часткою спірної квартири. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині його вселення, районний суд виходив з того, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні належної йому частини майна, не допускаючи позивача до квартири, перешкоджаючи його вселенню до житлового приміщення. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, згідно із ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За ч.ч.1,2,3ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частинами 1, 2 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до частини 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частини 2 статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Судовим розглядом справи встановлено, що сторонам по справі на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом серія ВМВ №265678 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССО №950500 (а.с. 6, 7). В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначав, що за усною домовленістю між ним та відповідачем, позивач дозволив останньому разом із сім`єю тимчасово мешкати та користуватися своєю частиною вказаної квартири, однак, починаючи з 2014 року, між позивачем та відповідачем виникли сварки, що ускладнило їх спільне проживання в спірній квартирі, оскільки відповідач постійно створює перешкоди у користуванні частиною спірної квартири, яка належить позивачу також на праві спільної приватної власності. Також позивач зазначав, що відповідач змінив замки, у зв`язку із потрапити до квартири він не може. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду, що відповідач чинить позивачу перешкоди у доступі до належної йому частини квартири, чим порушує охоронювані законом права останнього, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 в частині його вселення у спірну квартиру. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідач чинить перешкоди позивачу та його сім`ї у вселенні у спірну квартиру, що в свою чергу свідчить про відсутність спору між сторонами. Однак, апеляційний суд вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне. Так, ч.3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За положеннями ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Так, матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проживає у Ѕ частині квартири позивача, без належних на то правових підстав, тим самим порушує невід`ємне право позивача ОСОБА_2 на житло. При цьому, відповідачем ОСОБА_1 не спростовано та матеріали справи не містять належних до допустимих доказів, які би свідчили про законність його проживання у Ѕ частині квартири позивача. Також, в матеріалах справи наявна відповідь Портофранківського відділення Приморського ВП в м.Одеса ГУНП в Одеській області від 27.04.2016 року №36/2-6527 на звернення гр. ОСОБА_5 (представника ОСОБА_2 ), зі змісту якого вбачається, що з гр. ОСОБА_1 було проведено бесіду профілактичного характеру щодо недопущення антигромадської поведінки в побуті і недопущення порушень діючого законодавства. Крім того також рекомендавно, що для вирішення спірних питань щодо спадщини звернутися до суду в приватному порядку (а.с.184). Більш того, в останньому судовому засіданні, яке відбулося в Приморському районному суді м.Одеси, відповідач відмовив надати комплект ключів позивачу для того, щоб він міг ними користуватися та потрапити до спірної квартири. Вищевказані обставини підтверджують неправомірність дій відповідача, які полягають у перешкоджанні в доступі позивачу до належного йому майна. Тому, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою не чиняться, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував такі доводи відповідача. Твердження апелянта про те, що позивач не має дійсних намірів проживати у даній квартирі, оскільки він проживає з дружиною за іншою адресою та не має наміру користуватися спірною квартирою є необґрунтованими, з огляду на те, що звернення позивача до суду підтверджує дійсний намір позивача, вселитися до спірної квартири. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що право власності позивача на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , підлягає захисту шляхом вселення останнього до спірної квартири. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що викладені аргументи апеляційної скарги є необгрунтованими та не можуть слугувати правовими підставами для скасування судового рішення, оскільки місцевим судом під час розгляду справи всебічно і повно досліджено та оцінено усі надані сторонами докази, з урахуванням вимог та заперечень сторін вірно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися сторонами у справі. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Жодних доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваного судового рішення апеляційна скарга не містить. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування, стягнення моральної шкоди залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21.12.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда