Постанова 4822 № 718/1443/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 грудня 2020 року м. Чернівці справа № 718/1443/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю. секретар Вовкун Н.Ю. позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Оршівська» апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Оршівська» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 листопада 2020 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Масюк Л.О. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Оршівська» (далі ТзОВ «Агрофірма «Оршівська») на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня по 19 червня 2020 року в сумі 41 379 гривень 76 копійок. Посилався на те, що з 2 квітня 2013 року по 25 березня 2020 року він працював в ТзОВ «Агрофірма «Оршівська». При звільненні позивачу з вини роботодавця не було проведено всіх розрахунків по заробітній платі та вихідній допомозі. Належні позивачу кошти було виплачено тільки 19 червня 2020 року, що є підставою для відповідальності відповідача відповідно до правил статті 117 КЗпП України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 28 388 гривень 76 копійок. Суд виходив з того, що з урахуванням 28 відпрацьованих робочих днів позивачем у січні та лютому 2020 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 481 гривню 16 копійок. Кількість робочих днів за час затримки виплат позивачу за період фактичного звільнення з 25 березня 2020 року по день фактичного розрахунку 19 червня 2020 року складає 59 днів. Вимога позивача про стягнення на його користь з ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 25 березня 2020 року по 19 червня 2020 року, підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 28 388 гривень 44 копійки. Питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів з вказаної суми вирішуватиметься при виконанні рішення суду. Відсутні підстави для застосування позовної давності, як самостійної підстави для відмови у позові. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції не враховано наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. Оскільки позивач звернувся до суду 20 липня 2020 року, середній заробіток за час розрахунку при звільненні за період з 26 березня по 20 квітня 2020 року не підлягає стягненню через пропуск тримісячного строку звернення до суду з відповідним позовом. Суд першої інстанції неправильно визначив кількість днів прострочення затримки розрахунку з позивачем, а саме замість 57 днів, помилково зазначив 59 днів. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 листопада 2020 року є законним та обґрунтованим. Зазначав, що проведення повного розрахунку із звільненим працівником проводиться відповідно до закону, а не за вимогою такого працівника. Перебіг тримісячного строку, встановленого законом на звернення до суду з даним позовом починається з дня, коли звільнений працівник дізнався про те, що власник з вини якого сталася затримка виплат всіх належних при звільненні сум фактично з ним розрахувався.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 прийнято на роботу ТзОВ Агрофірма «Оршівська» 2 квітня 2013 року завідуючим складського приміщення обладнання елеватора,а наказом № 49-вк від 25 березня 2020 року його звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.79-81). Згідно інформації наданої Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області про нараховані доходи від ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» за період з 1 жовтня 2019 року по 25 березня 2020 року ОСОБА_1 нараховано 74 068 гривень 56 копійок (а.с.16). Відповідно до виписки по рахунку ПАТ АБ «Південний» вбачається, що ОСОБА_1 надходили наступні суми коштів з описом операції «Зарахування заробітної плати та інших виплат згідно платіжних відомостей»: 13 квітня 2020 року - 1000 гривень, 15 квітня 2020 року - 5838 гривень 48 копійок, 24 квітня 2020 року - 1000 гривень, 29 квітня 2020 року - 1000 гривень, 8 травня 2020 року 1000 гривень, 15 травня 2020 року 1000 гривень, 20 травня 2020 року 1000 гривень, 19 червня 2020 року 9953 гривень 99 копійок (а.с.20-24). Сплата вказаних сум позивачу відповідачем підтверджується платіжними відомостями ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» (а.с.39-45). Згідно довідки ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» від 30 липня 2020 року №30/07-02 середній заробіток ОСОБА_1 за період з січня по лютий 2020 року складав 481 гривня 16 копійок (а.с.34). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає правильним висновок суду про наявність підстав для стягнення з ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 грошових коштів за затримку розрахунку при звільненні позивача. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України). Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій. Судом першої інстанції правильно встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 не було з вини роботодавця виплачено належні йому суми у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України. Апеляційний суд погоджується з аргументами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив кількість днів у періоді затримки розрахунку при звільненні. Період затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 26 березня включно по 18 червня 2020 року включно, а тому вказаний період налічує 57 робочих днів. Отже, ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» зобов`язано сплатити ОСОБА_1 за затримку розрахунку при звільненні 27 426 гривень 12 копійок (481,16х57=27426,12). Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що у суду є підстави для зменшення суми, яка підлягає сплаті за затримку розрахунку при звільненні з огляду на наступне. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Апеляційний суд беручи до уваги розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних виплат, враховуючи встановлені обставини справи, вважає що підстав для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України немає. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №335/4416/18-ц. Помилковим є аргумент апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум за період з 26 березня по 20 квітня 2020 року. Згідно частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зробив висновок про те, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 22 липня 2020 року, тобто в межах тримісячного строку з дати повного розрахунку з ним, який був проведений 19 червня 2020 року. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити. Стягнути з ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові виплат в сумі 27426 гривень 12 копійок. В решті рішення слід залишити без змін. Щодо судових витрат Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позову на суму 27 426 гривень 12 копійок, що становить 66,28 відсотків від ціни позову (41 379 гривень 76 копійок). З квитанції №25 від 22 липня 2020 року вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 840 гривень 80 копійок (а.с.1). Позивачу слід відшкодувати судові витрати за рахунок відповідача в сумі 557 гривень 28 копійок. З платіжного доручення №1129 від 24 листопада 2020 року вбачається, що відповідач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 1261 гривня 21 копійка (а.с.98). Відповідачу за рахунок позивача слід відшкодувати судові витрати в сумі 425 гривень 28 копійок. Згідно частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, з ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 132 гривні в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 професійну правничу допомогу надавав адвокат Маковійчук П.В., що підтверджується договором про надання юридичної допомоги від 9 липня 2020 року, актом виконаних робіт від 19 жовтня 2020 року, квитанцією від 22 липня 2020 року про сплату адвокату 1000 гривень в рахунок оплати таких послуг (а.с.15,82,83). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 3 червня 2020 року у справі №211/1674/19. Отже, з ТзОВ «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 662 гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Оршівська» задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 листопада 2020 року змінити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток, за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові виплат в сумі 27 426 (двадцять сім тисяч чотириста двадцять шість) гривень 12 копійок. В решті рішення залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 132 (сто тридцять дві) гривні в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Оршівська» на користь ОСОБА_1 662 (шістсот шістдесят дві) гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 24 грудня 2020 року. Головуючий О.О. Одинак Судді М.І. Кулянда Н.Ю. Половінкіна