Постанова 4813 № 522/14598/18

Номер провадження: 22-ц/813/1295/20 Номер справи місцевого суду: 522/14598/18 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області», за участю третьої особи ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права та усунення перешкод у здійсненні права власності, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулись із позовом до ТОВ «Кей-Колект», КП «Реєстраційна служба Одеської області», за участю третьої особи ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права та усунення перешкод у здійсненні права власності. Позивачі посилаються на те, що 24 травня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено Іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2279. За умовами Договору іпотеки, позивачі виступили майновими поручителями ОСОБА_3 за Договором про надання споживчого кредиту №11158823000 від 24 травня 2007 року. Предметом іпотеки за Договором іпотеки виступає квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення частин кредиту та сплати відсотків не виконала з огляду на погіршення економічної обставини в країні та зниження рівня доходів. 13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків АКІБ «УкрСиббанк», та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» укладено Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, за умовами якого право вимоги за Договором іпотеки перейшло до Товариства.18 червня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» проведено державну реєстрації права власності на нерухоме майно, яким задоволено заяву Товариства та здійснено перехід права власності на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання. До заяви про проведення державної реєстрації права Товариством надано наступні документи: лист-повідомлення; договір відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року; договір факторингу від 12 грудня 2011 року; договір №1 про внесення змін від 20 травня 2009 року; постанова 815/2174/16 від 25 липня 2016 року; ухвала суду 815/2174/16 від 25 жовтня 2016 року; договір іпотеки від 24 травня 2007 року. Позивачі вважають, що дії державного реєстратора порушують «Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №112, а дії ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки незаконні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено матеріали справи, не надано мотивованої оцінки всім доводам позовної заяви. Крім того, у спірній квартирі зареєстровано неповнолітню особу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матер`ю ОСОБА_5 . Також в апеляційній скарзі зазначено, що відповідачем проігноровано вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та звернено стягнення на предмет іпотеки, стосовного якого Законом встановлено мораторій на примусове стягнення. Сповіщення сторін та заяви у справі. У судове засідання, призначене на 28 жовтня 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. 27 жовтня 2020 року до Одеського апеляційного суду від представника ТОВ «Кей-Колект» - Ткаченка Б.Р. надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, яка вмотивована тим, що розгляд справ у відкритих судових засіданнях не проводиться, а він як представник ТОВ «Кей-Колект» бажає приймати особисту участь у судових засіданнях. 28 жовтня 2020 року від адвоката Главацького Ю.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке вмотивовано тим, що на підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, відповідно до ч.2 ст.29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), рішення Ради суддів України за №19 від 17 березня 2020 року, постанови головного державного санітарного лікаря України №16 від 09 травня 2020 року, рішення Державної комісії з питань техногенноекологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 15 жовтня 2020 року, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду: тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний», зупинити розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань. Розглянувши вказані клопотання, судова колегія дійшла до висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на наступне. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Поважність причин неявки позивачів та представника відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі. Крім того, судом апеляційної інстанції у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 24 грудня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 24 травня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено Іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2279. За умовами Договору іпотеки, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виступили майновими поручителями ОСОБА_3 за Договором про надання споживчого кредиту №11158823000 від 24 травня 2007 року. Предметом іпотеки за Договором іпотеки виступає квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення частин кредиту та сплати відсотків не виконала з огляду на погіршення економічної обставини в країні та зниження рівня доходів. 14 червня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. проведено державну реєстрації права власності на нерухоме майно, яким задоволено заяву Товариства «Кей-Колект» та здійснено перехід права власності на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання. До заяви про проведення державної реєстрації права Товариством «Кей-Колект» надано наступні документи: лист-повідомлення; договір відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року; договір факторингу від 12 грудня 2011 року; договір №1 про внесення змін від 20 травня 2009 року; постанова 815/2174/16 від 25 липня 2016 року; ухвала суду 815/2174/16 від 25 жовтня 2016 року; договір іпотеки від 24 травня 2007 року. Позивачі вважали, що дії державного реєстратора порушують п. 57, 57-1, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №112, а дії ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки незаконні. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однак, позивачами суду першої інстанції не надано будь-яких доказів неправомірності дій державного реєстратора та незаконності дій ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ». При цьому, відповідно до п. 57, 57-1, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 року №112, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Для державної реєстрації прав, що набувається не у результаті вчинення нотаріальних дій або не на підставі документів, виданих (оформлених) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, також подаються документи, що визначають обсяг цивільної правоздатності, дієздатності фізичних та юридичних осіб, а також обсяг повноважень представника фізичної або юридичної особи. Перевірка цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи здійснюється шляхом отримання з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про таку особу, у тому числі її установчих документів, та перевірки відповідності реєстраційної дії, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. З наданих суду позивачами доказів не вбачається порушення державним реєстратором вказаних пунктів Порядку, а тому у суду не було підстав вважати відповідні дії державного реєстратора неправомірними. Крім того, п. 4.1 вказаного Договору іпотеки передбачає передачі іпотекодавцями предмета іпотеки іншій особі без попередньої згоди іпотеко держателя, згідно порядку, визначеного в п. 2.3.4 Договору. Пунктом 5.1. Договору іпотеки, на порушення якого посилаються позивачі, визначено, що у разі настання обставин, зазначених в п. 4.1. Договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотеко держателя. Однак, позивачами не наведено жодних доказів не виконання ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» даного пункту Договору, а при цьому, надана позивачем підстава виникнення іпотеки свідчить про наявність такого листа-повідомлення. За таких обставин, суд першої інстанції, враховуючи необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_6 , вірно дійшов до висновку про відмову у їх задоволенні. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Щодо доводів апеляційної скарги з приводу реєстрації у спірній квартирі неповнолітньої особи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матер`ю ОСОБА_5 , то судова колегія звертає увагу на те, що п. 2.3.9 Іпотечного договору від 24.05.2007р. встановлено, що обов`язком Іпотекодавців по відношенню до предмета іпотеки є не реєструвати в приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди Іпотекодержателя. Такої згоди на реєстрацію ОСОБА_5 разом з дитиною Іпотекодержатель не надавав, доказу іншого позивачі не надали. Щодо застосування мораторію у відповідності до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то колегія суддів звертає увагу на наступне. Дійсно, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі Закон № 1304-VII), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 04.06.2020р. вбачається, що позивач ОСОБА_6 є власником квартири загальною площею 113,1 кв.м., житлова площа 84,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 . Таким чином, вказані норми законодавства не можуть бути застосовані до позивачів. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. Статтями 12 і 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ст. ст. 76 - 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до положень ч.5,7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, оскільки позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної заяви. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк