Постанова Одеський апеляційний суд № 520/10188/17

Номер провадження: 22-ц/813/2893/20 Номер справи місцевого суду: 520/10188/17 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.11.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Томашевської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Одеська міська рада) про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та визнання договору купівлі-продажу недійсним, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Бескровного Я.В. 11 червня 2018 у м. Одеса, - встановила: У серпні 2017 року Департаменту комунальної власності ОМР звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОМР про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та визнання договору купівлі-продажу недійсним (т. 1 а.с. 3-8). В обгрунтування позову посилався на те, що нежитлові приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, право на яке зареєстровано згідно діючого законодавства. В ході проведення інвентаризації об`єктів комунальної власності стало відомо, що цей об`єкт використовується як житло, в приміщенні зроблений ремонт. На це приміщення виданий договір купівлі-продажу від 29.11.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Останній набув прав на квартиру на підставі підробленого свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 24.03.2010 року. Останнім власником квартири стала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 від 22.10.2015 року. Посилаючись на норми ст. ст. 216, 228, 317, 319, 321, 327 та 388 ЦК України просив суд скасувати запис №8259906 від 23.11.2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 ; витребувати від ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Одеси (Одеська міська рада), в особі Департаменту комунальної власності ОМР; усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси (Одеська міська рада), в особі Департаменту ОМР, шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2017 року заяву Департаменту комунальної власності ОМР задоволено. Накладено арешт на кв. АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220776351101). Заборонено ОСОБА_1 , а також будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, користування, розпорядження будь-яким шляхом квартирою, об`єктом житлової нерухомості, загальною площею 74,9 кв.м., житловою площею 55,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220776351101), в тому числі передачу в оренду та під заставу здійснювати будівництво, проведення ремонтних, будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації (т. 1 а.с. 50-51). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року позов Департаменту комунальної власності ОМР було задоволено частково. Скасовано запис №8259906 від 23 листопада 2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 . Витребувано від ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м.Одеси (Одеська міська рада), в особі Департаменту комунальної власності ОМР. Усунуто перешкоди у користуванні територіальною громадою м.Одеси (Одеська міська рада), в особі Департаменту комунальної власності ОМР, шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позову в іншій частині відмовлено (т. 1 а.с. 187-189). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем пред`явлено позов зі спливом строку позовної давності, а також те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири(т. 1 а.с. 195-200). Сторони у справі, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 10 листопада 2020 року сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, через обмеження доступу до зали судового засідання Одеського апеляційного суду внаслідок поширення в Україні коронавірусної інфекції COVID-19, не подавали. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, нежитлові приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є комунальною власністю територіальної громади м.Одеси, право на яке зареєстровано згідно діючого законодавства за позивачем (а.с.12-13). Згідно договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року, спірне нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , було продане ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . Як вбачається із вказаного договору купівлі-продажу, квартира належала ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 24 березня 2010р. № НОМЕР_3 , зареєстрованого за №3-11854. В подальшому, на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року у справі №520/5410/15-ц у справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яке набрало законної сили, та яким позовні вимоги ОСОБА_4 було задовольнено, квартира АДРЕСА_2 , була реалізована на електронних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, проведених ДП Інформайфйний центр. В результаті електронних торгів, вказана квартира була придбана ОСОБА_1 , що підтверджено актом державного виконавця про проведення електронних торгів від 02 вересня 2015 року. На даний час, ОСОБА_1 є власником спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності, виданого 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О.І., право власності на яке зареєстровано 22 жовтня 2015 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 15 ЦК України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року по справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі № 285/3414/17, а також у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц. Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача. За змістом статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного, на момент проведення електронних торгів) реалізація арештованого майна, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Враховуючи, що електронні прилюдні торги, за результатами яких власником квартири АДРЕСА_2 ,стала ОСОБА_1 , не були визнані в установленому порядку недійсними, колегія суддів доходить висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, оскільки позивачем було обрано неефективний та передчасний спосіб захисту про витребування майна з незаконного володіння. Що стосується позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року недійсним, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, отже не підлягав задоволенню позов власника майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Як вже зазначалось вище, позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном, заявлені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на підставі положень ст. 388 ЦК України, є такими, що заявлені передчасно, оскільки позивачем не оскаржено електронні прилюдні торги, за результатами яких власником квартири АДРЕСА_2 ,стала ОСОБА_1 . Також, суд колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині скасування запису №8259906 від 23 листопада 2013р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_4 ) на квартиру АДРЕСА_2 . Згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Тобто основний акт цивільного законодавства України фактично визначив три моменти виникнення права власності на об`єкт новоствореного нерухомого майна: один, так би мовити, безумовний - момент завершення будівництва, та два випадки, які діють у разі якщо вони прямо передбачені законодавством - момент прийняття майна до експлуатації та момент його державної реєстрації. Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про основи містобудування" новозбудовані об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабміном України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється. Отже, чинним законодавством для нерухомого майна передбачена сукупність двох процедур: процедура прийняття майна в експлуатацію та його державна реєстрація. З листа директора КП «Міське агентство з приватизації житла» №58/01-09 від 09 лютого 2016р. (т.1 а.с.17) вбачається, що свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 24 березня 2010р. ОСОБА_3 не видавалося. Під №3-11854 видано свідоцтво 21 квітня 1998р. на квартиру АДРЕСА_5 . Отже, квартира АДРЕСА_6 в експлуатацію не вводилася, а тому, як об`єкт нерухомості у встановленому Законом порядку не створювалася. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про скасування запису №8259906 від 23 листопада 2013р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_4 ) на квартиру АДРЕСА_2 , є такими, що підлягають задоволенню. При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до частково неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог Департамента комунальної власності Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном. Також, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів доходить до висновку про необхідність стягнення, в рівних частках, з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частково суму судового збору, сплаченого апелянтом за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 000, 00 гривень. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року скасувати в частині задоволення позовних вимог Департамента комунальної власності Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном. Постановити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовної заяви Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування від ОСОБА_1 нежитлове приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м.Одеси (Одеська міська рада), в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, та усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м.Одеси (Одеська міська рада), в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення першого поверху №605 загальною площею 75,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ,- відмовити. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Стягнути, в рівних частках, з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частково суму судового збору, сплаченого апелянтом за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 000, 00 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 грудня 2020 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе