Постанова Миколаївський апеляційний суд № 469/649/17

21.12.20 22-ц/812/2035/20 Єдиний унікальний номер судової справи 469/649/17 Номер провадження 22-ц/812/2035/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 21 грудня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі: прокурора Цвікілевич Н.В., представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Березанським районним судом Миколаївської області 21 липня 2020 року, під головуванням судді Гапоненко Н.О. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки, УСТАНОВИЛА: У травні 2017 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до суду з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» (далі ДП «Очаківське ЛМГ»), про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності та витребування земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №7 від 15 листопада 2013 року у постійного користувача ДП «Очаківське ЛМГ» вилучено земельні ділянки загальною площею 46.8 га та переведено їх до земель запасу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області в межах населеного пункту села Коблеве. За рахунок вищевказаних земель загальною площею 46.8 га пунктами 1,2 рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 жовтня 2015 року №19 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.0809 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво) за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 03 листопада 2015 року видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку площею 0.0809 га. Між тим, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07 червня 2016 року пункт 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №7 від 15 листопада 2013 року визнано незаконним та скасовано, а тому спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , фактично належить до земель лісогосподарського призначення, відведення яких у приватну власність заборонено. При цьому, надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва не відповідає містобудівній документації, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, оскільки відповідно до пункту 10.17 ДБН 360-92 та пункту 6.15 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України №173 від 19 червня 1996 року, в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря будівництво об`єктів, не пов`язаних з розвитком і обслуговуванням курорту, забороняється. Крім цього, спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги уздовж моря оскільки, за даними Національної кадастрової системи, розташована у прибережній захисній смузі Чорного моря, відстань від південної межі земельної ділянки до урізу води Чорного моря складає 206-210 м, від північної 236-240 м. Оскільки, відповідно до ст.ст.85,88 ВК України, ст.59,84 ЗК України землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга не підлягають відчуженню, то надання відповідачу спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, у власність для індивідуального дачного будівництва суперечить вимогам земельного, водного та лісового законодавства. До того, ж спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, а її власником (розпорядником) відповідно до положень ст.ст.122, 149 ЗК України є Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області, тобто вибуття спірної земельної ділянки відбулося без волі власника держави в особі Березанської районної державної адміністрації. Посилаючись на викладені обставини справи, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 просив: визнати незаконними та скасувати пункти 1,2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №19 від 15 жовтня 2015 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.0809 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво) за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036; витребувати від ОСОБА_1 у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області вищевказану земельну ділянку; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір. Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надав до районного суду відзив, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог. Зазначав, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту села Коблеве Березанського району Миколаївської області, а тому за законом належить до земель комунальної власності. Вважав, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження належності спірної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення (лісів) або земель державної власності. Крім того, прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка входила до складу земель Держлісфонду площею 46.8 га, вилучених у ДП «Очаківське ЛМГ» рішенням за №7 Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15 листопада 2013 року. Також зазначав, що оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту села Коблеве, віднесена до земель рекреаційного призначення, то вона не належить до земель водного або лісогосподарського фондів, оскільки має інше цільове призначення. При цьому, посилався на незалучення до участі у справі органу, який видав свідоцтво про право власності (Реєстраційної служби Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області) та необґрунтованість вимог про скасування свідоцтва про право власності у зв`язку з ненаданням прокурором такого свідоцтва. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області задоволено в повному обсязі. Визнано незаконними та скасовано пункти 1,2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №19 від 15 жовтня 2015 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.0809 га (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку) з кадастровий номером 4820982200:12:043:0036 для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва) за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 03 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036. Витребувано від ОСОБА_1 у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 0.0809 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 нормативною грошовою оцінкою 76 363 грн. 33 коп., розташовану по АДРЕСА_1 . Стягнуто з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір в сумі 2 800 грн. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що в позовній заяві прокурором не зазначено правових підстав та не надано доказів для звернення з позовом в інтересах Березанської РДА, і районним судом такі підстави не встановлювалися, а тому, на його думку, позовну заяву в інтересах держави подано особою, яка не має повноважень на ведення даної справи. Проте, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову прокурора без розгляду. На переконання особи, яка подала апеляційну скаргу, матеріали справи не містять доказів щодо віднесення спірної земельної ділянки, яка надана ОСОБА_1 , до певної категорії лісів, а також доказів, що така земельна ділянка знаходилась в державній власності та використовувалася для потреб лісового господарства, а також, що вона перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Також, звернуто увагу, що суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив рішення у відсутність державного реєстратора прав на нерухоме майно, хоча рішення в частині скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно стосується прав, інтересів та обов`язків особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Згідно ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно з ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно з ч.ч.1,3,5 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті , індивідуального дачного будівництва; обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (п.а ч.2 ст.83 ЗК України). Підпунктом «а» пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» передбачено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук, державних галузевих академій наук. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч.1 ст.55 ЗК України, ч.1 ст.5 ЛК України) Як вбачається з матеріалів справи, п.п.1,2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №19 від 15 жовтня 2015 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво), яка розташована на території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та вилучено із земель не наданих у власність або постійне користування та надано безкоштовно у власність земельну ділянку (забудовані землі, землі, які використовуються для відпочинку), для рекреаційного призначення громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування, в межах території населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Зокрема, надано відповідачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0.0809 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с.13). На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав свідоцтво №46872452 від 03 листопада 2015 року про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:12:043:0036, що підтверджено відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с.16). За наявною у справі інформацією ВО «Укрдержліспроект» №96 від 14 лютого 2017 року станом на 01 квітня 2004 року земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 належала до земель державного лісового фонду кв.39 виділ 16 Березанського лісництва ДП «Очаківське ЛМГ» (том 1 а.с.17,18). Дані про вилучення вказаної земельної ділянки зі складу державного лісового фонду ВО «Укрдержліспроект» не надавались. Пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради №7 від 15 листопада 2013 року, який скасовано рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07 червня 2016 року, було вилучено у ДП «Очаківське ЛМГ» земельні ділянки загальною площею 46.8 га та переведено їх до земель запасу Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Як вбачається з вказаного судового рішення, в ньому перелічено нумерацію виділів та кварталів вилучених земельних ділянок, із земель кварталу 39 ДП «Очаківське ЛМГ», проте виділ 16 кварталу 39 рішенням Коблівської сільської ради №7 від 15 листопада 2013 року у ДП «Очаківське ЛМГ» не вилучались. За такого, суд першої інстанції правильно зазначив, що посилання прокурора на належність спірної земельної ділянки до складу земель, незаконно вилучених рішенням за №7 від 15 листопада 2013 року у ДП «Очаківське ЛМГ», не підтверджено доказами у справі. Разом з тим, відповідачем та його представником не спростовано ті обставини, що надана відповідачу земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду та перебувала у користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Відповідно до п.«а» ст.83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Частиною 2 ст.117 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать (серед іншого) земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств. Зазначене свідчить, що землі, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, незалежно від їх місцезнаходження, належать до земель державної власності. Статтею 141 ЗК України встановлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова землекористувача. Згідно з ч.ч.3,4 ст.142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Частиною 4 статті 122 ЗК України установлено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб. Згідно листа Березанської райдержадміністрації Миколаївської області №658-01-2-30-18 від 23 квітня 2018 року останньою не видавалось розпорядження про вилучення або припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельною ділянкою з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036, а також не погоджувався перехід права власності на неї до Коблівської сільської ради або інших осіб (том 1 а.с.187). Відповідно до листа ДП «Очаківське ЛМГ» за №112 від 23 квітня 2018 року підприємство не відмовлялось від права постійного користування спірною земельною ділянкою, рішення (розпорядження) про її вилучення до підприємства не надходили (том 1 а.с.188). Доказів законного вибуття вказаної земельної ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» та її переходу з державної у комунальну власність матеріали цієї справи не містять. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула із земель державного лісового фонду у приватну власність ОСОБА_1 без дотримання визначеної законом процедури та з перевищенням Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області своєї компетенції, а тому доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення в цій частині спростовуються вищезазначеними матеріалами цивільної справи. Щодо порушень водного та містобудівного законодавства при відведенні відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки слід зазначити наступне. Так, ст.88 ВК України, ст.60 ЗК України передбачено, що з метою охорони водних об`єктів уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Згідно зі ст.ст.85,88 ВК України, ст.ст.59,84 ЗК України землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності й можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води. Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води тощо. За інформацією, наданою Відділом Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області за даними Національної кадастрової системи, спірна земельна ділянка знаходиться на відстані від урізу води Чорного моря до південної межі - 206-210 метрів, до північної - 236-240 метрів (том 1 а.с.22). Межі прибережної захисної смуги за місцем розташування спірної земельної ділянки містобудівною документацією не встановлено, що сторонами не оспорюється, та підтверджено копією рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 16 грудня 2014 року №7 «Про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах села Коблеве Березанського району Миколаївської області» (том 1 а.с.156). Доказів існування фактичної забудови спірної земельної ділянки на момент прийняття оскаржуваного рішення суду не надано. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом. Отже, Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області усупереч зазначеним вимогам законодавства надано відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність для індивідуального дачного будівництва земельну ділянку, розміщену у межах прибережної захисної смуги. Також, судом належним чином досліджено можливість індивідуального дачного будівництва на спірній земельній ділянці на підставі містобудівного документу - Генерального плану села Коблеве. Так, на час виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 чинною містобудівною документацією був Генеральний план села Коблеве, затверджений рішенням Коблівської сільської ради від 12 грудня 2014 року №28, відповідно до якого спірна земельна ділянка розташована на території рекреаційних закладів, що сторонами не оспорюється та підтверджено листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 02 березня 2017 року (том 1 а.с.21). Відповідно до п.6.2 пояснювальної записки до генерального плану, рекреаційна зона формується на півдні населеного пункту та вона представлена існуючими рекреаційними закладами, які хаотично розташовані вздовж узбережжя Чорного моря, забудова яких потребує упорядкування. Генеральним планом передбачається її подальший розвиток з урахуванням на території с.Коблеве регіонального ландшафтного парку «Тілігульський». Враховуючи необхідність дотримування основних завдань та умов використання територій, визначених Положенням про РЛП «Тілігульський», пропонується створення та благоустрій зони стаціонарної рекреації, яка буде представлена пансіонатами сімейного типу, кемпінгами та мотелями; крім того, у цій зоні передбачається розвиток спортивно-видовищного, культурно-пізнавального та екстремального туризму, намічається розміщення ряду об`єктів, що приваблюють туристів: фестивального комплексу, спортивних центрів, яхт-клубу, серфстанції, екстримпарку, пейнтбольного та покерного клубу, дартс-клубу. Заборона розміщення у рекреаційній зоні індивідуального дачного будівництва Генеральним планом не передбачена (том 1 а.с.21). Разом з тим, Генеральним планом с. Коблеве не передбачено і можливість такого індивідуального дачного будівництва у рекреаційній зоні, що відповідає вимогам п.3.38, 3.40 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17 квітня 1992 року, за яким дачні і садівницькі поселення розміщуються за межами населених пунктів; будівництво нових дачних та садівницьких поселень на територіях, де діють планувальні обмеження, встановлені чинним законодавством, санітарними нормами та правилами, а також на резервних позаміських територіях, які передбачені містобудівною планувальною документацією для подальшого розвитку міст та поселень, інженерної і транспортної інфраструктури, не допускається. Відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація. Абзацом 2 ст.48 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів. Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України). Отже, надання земельної ділянки відповідачу ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва суперечить містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №19 від 15 жовтня 2015 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво)», що перебуває у власності відповідача не є законним. Зазначене в своїй сукупності свідчить, що питання про законодавчу можливість індивідуального дачного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:043:0036 досліджене судом належним чином, а висновки з даного приводу є законними та обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині, а тому не можуть бути підставою для його скасування. Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наявним в справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула із земель державного лісового фонду у приватну власність ОСОБА_1 без дотримання визначеної законом процедури та з перевищенням Кобліською сільською радою Березанського району Миколаївської області своєї компетенції, а також з порушенням земельного, водного та містобудівного законодавства, а тому дійшов правильного висновку про задоволення позову. Щодо обґрунтованості прокурором наявності підстав для представництва інтересів Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, колегія суддів виходить з наступного. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України). Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Так, відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, яка діяла на час пред`явлення позову) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно ч.2 ст.45 ЦПК України (в редакції на час пред`явлення позову до суду) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, §35). Перед пред`явленням позову прокурором встановлено, що незважаючи на наявність законодавчо визначеного обов`язку оскаржити рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за №19 від 15 жовтня 2015 року, яке порушує інтереси держави, Березанська районна державна адміністрації Миколаївської області відповідних заходів самостійно не вжила. З матеріалів справи вбачається, що до звернення до суду Миколаївською місцевою прокуратурою №1 на ім`я голови Березанської райдержадміністрації було направлено лист у якому повідомлено про виявлені порушення прав держави в особі Березанської райдержадміністрації (том 1 а.с.25). Проте, Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області не надала відповіді прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловила, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність. При цьому, прокурором зазначено, що згідно зі ст.1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Незаконне надання землі державної власності лісогосподарського призначення грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки надання спірної земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва законодавством взагалі не передбачено. За такого, доводи ОСОБА_1 щодо необґрунтованості прокурором наявності підстав для представництва інтересів Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області є такими що не заслуговують на увагу. Не можуть бути підставою для скасування судового рішення й посилання представника відповідача на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального законодавства, оскільки питання про визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно могло розглядатись виключно за участі у даній справі державного реєстратора, що його видав. З матеріалів справи убачається, що прокурором оскаржено саме підставу видачі спірного свідоцтва (пункти 1,2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №19 від 15 жовтня 2015 року), а не процедуру його видачі. Вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації, зокрема права власності, визначений у ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Повноваження державного реєстратора щодо перевірки поданих для проведення державної реєстрації документів обмежені встановленням відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. Отже, державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав на неї і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб`єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції. Враховуючи викладене, оскільки на момент реєстрації оспорюване рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, як підстава видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, було чинним, дії державного реєстратора не можуть вважатись такими, що порушили інтереси держави у спірних правовідносинах. За таких умов, відсутні підстави для залучення державного реєстратора до участі у справі. Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справах №823/2042/16 від 04 вересня 2018 року, №361/4307/16 від 13 червня 2018 року. Зокрема, Верховним Судом вказано, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Також колегія суддів не погоджується із доводами представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про те, що вимога прокурора про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту прав власника на земельну ділянку, з огляду на таке. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.52 ЗК України). Вказані способи захисту речових прав можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч.2 ст.152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України). Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Отже, районний суд встановивши факти належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у державній власності, вірно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, та правильно застосував для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи ст.391 ЦК України та ч.2 ст.152 ЗК України. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У справі, яка переглядається, помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення та водного фонду, як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330,387і388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки суду щодо суті спору, до неправильного його вирішення. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц, провадження №14-473цс19. Зазначені правові позиції є сталими у судовій практиці і незмінними (постанови Великої Плати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, провадження №14-256цс18; від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц, провадження № 14-235цс18; від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18). Отже, суд першої інстанції правильно визначивши характер спору, суб`єктивний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, оцінивши надані сторонами докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При цьому, у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч.3 ст.13, ч.7 ст.41, ч.1 ст.50 Конституції України, ч.3 ст.1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст.18,19, пункт «а» ч.1 ст.91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року №183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц). Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2020 року