Постанова КЦС ВС № 490/11202/16-ц

Постанова Іменем України 21 грудня 2020 року м. Київ справа № 490/11202/16-ц провадження № 61-4148св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., учасники справи: позивач -акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2019 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний борг № 953-04/07, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати боржнику кредит у сумі 90 000 доларів США, а боржник зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаним договором. 29 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 у якості забезпечення виконання за вищевказаним договором. 17 грудня 2012 року між АТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, в тому числі і за вказаними договорами. У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 77 287,03 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом - 60 627,54 доларів США, заборгованості по відсоткам - 16 659,49 доларів США. Відповідно до пункту 3.1.9 іпотечного договору банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому законом та розділом 5 цього договору. Враховуючи вищевикладене просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 29 вересня 2016 року становить 77 287,03 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2019 року позов АТ «Альфа-Банк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій згідно Закону України «Про виконавче провадження» -в рахунок погашення заборгованості у розмірі 77 287,03 доларів США за кредитним договором № 953-04/07 від 29 серпня 2007 року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 , яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 60 627,54 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 16 659,49 доларів США. Вирішено питання щодо судових витрат. Враховуючи те, що позичальник зобов'язання, передбачене договором про іпотечний борг від 29 серпня 2007 року, належним чином не виконував й, відповідно, утворилась заборгованість, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2019 року змінено в частині розміру заборгованості за кредитним договором по процентам, загальної заборгованості та судових витрат. Зменшено розмір процентів з 16 659,49 доларів США до 5 727,20 доларів США та загальний розмір заборгованості з 77 287,03 доларів США до 66 354,74 доларів США, а також судовий збір з 29 713 грн 47 коп. до 19 270 грн 54 коп. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевим судом не було враховано, що у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває цивільні справа за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 25 травня 2015 року. Судом зазначено, що банком 06 червня 2015 року було направлено на адресу боржника вимогу про дострокове повернення кредитної заборгованості. Таким чином, апеляційний суд, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові 14-10цс18, дійшов висновку, що з направленням вказаної вимоги банк змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому після 30 днів з моменту отримання боржником вимоги банк не мав права нараховувати та стягувати проценти за кредитним договором. З огляду на викладене судом апеляційної інстанції було змінено судове рішення місцевого суду в частині заборгованості по процентам й, відповідно, змінено розмір загальної заборгованості. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Аргументи учасників справи Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В якості підстави касаційного оскарження заявник зазначає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 514, частин 1, 2 статті 517 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, а тому вважає, що у позивача відсутнє право вимоги за кредитним договором. Також вказує, що відсутні докази відкриття будь-яких рахунків ОСОБА_2 у ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відповідно до інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, яка діяла зі змінами станом на час укладення кредитного договору. Крім того, посилається на те, що у матеріалах справи відсутній розгорнутий розрахунок заборгованості ОСОБА_2 перед ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від самого початку дії кредитного договору до моменту відступлення права вимоги з обов`язковим зазначенням процентних ставок, які застосовувались банком при нарахуванні відсотків, пені (або інших платежів). Зазначає, що суди проігнорували повну відсутність належних, допустимих та достовірних доказів наявності конкретної суми заборгованості ОСОБА_2 перед ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на час відступлення прав вимоги. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою факт повної відсутності доказів наявності у кредиторів необхідного дозволу на здійснення валютних операцій з надання коштів у іноземній валюті у позику. Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами 29 серпня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний борг № 953-04/07, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 90 000 доларів США. За користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 13 % річних. Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 26 серпня 2027 року. Відповідно до пункту 5.2.1 умов договору позичальник зобов`язується використати кредит за цільовим призначенням і погасити заборгованість по кредиту та процентах перед банком відповідно до розробленого графіку погашення. 14 січня 2008 року між сторонами було укладено договір № 021-04/08 про внесення змін до договору про іпотечний борг № 953-04/07 від 29 серпня 2007 року, відповідно до якого сторони внесли зміни до пункту 3.3 кредитного договору. На забезпечення виконання зазначеного договору 29 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира, трикімнатна АДРЕСА_1 , загальною площею 69,0 кв. м, житловою площею 46,3 кв. м. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, за розрахунком, наданим позивачем, станом на 29 вересня 2016 року заборгованість за договором становить 77 287,03 доларів США, з якої: заборгованість за кредитом - 60 627,54 доларів США, заборгованість по відсотках - 16 659,49 доларів США. На адресу сторін позивачем надсилалася вимога 03 листопада 2016 року, відповідно до якої банк вимагав від позичальника та відповідача у тридцятиденний строк сплатити заборгованість по кредиту, відсотках за користування кредитом та нараховану неустойку в загальній сумі 89 904,48 доларів США та повідомляв щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте вказана вимога була залишена без відповіді, тобто вимоги ПАТ «Альфа-Банк» ні позичальник за кредитним договором, ні відповідач не виконали. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Звертаючись до суду, позивач вказував, що 17 грудня 2012 року між АТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило АТ «Альфа-Банк» права вимоги за кредитними договорами укладеними між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами. Відповідно до договору покупець набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій. Вказувало, що згідно вказаного договору відбулось відступлення прав вимоги за договором про іпотечний борг від 29 серпня 2007 року № 953-04/07, що було укладено між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк». Також 17 грудня 2012 року між АТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» набуло право звернення стягнення на заставне майно у відповідності до договорів забезпечення. Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Положеннями статті 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. До позовної заяви АТ «Альфа-Банк» додано докази набуття права вимоги за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 953-04/07, а саме копії договорів про відступлення права вимоги та про передачу прав за договором забезпечення від 17 грудня 2012 року та витяги з додатків до цих договорів. Вказані докази містять підпис представника позивача, печатку юридичної особи та дату засвідчення, що відповідає положенням статті 95 ЦПК України. Крім того, у постанові апеляційного суду зазначено, що до суду апеляційної інстанції представником позивача було надано для огляду копію договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року з додатками, яка посвідчена нотаріусом. Апеляційним судом не було встановлено розбіжностей між копією цього договору та виписки з додатку, що міститься у матеріалах справи, наданою для огляду. З огляду на викладене, колегією суддів не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що АТ «Альфа-Банк» не було доведено набуття права вимоги за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 953-04/07 та іпотечним договором з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 29 серпня 2007 року. За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Підпунктом 3.1.19 пункту 3.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. Розділом 5 договору передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації. Відповідно до пункту 5.2 цього договору звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання спору, відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку». Частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку» вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки, окрім іншого, здійснюється на підставі рішення суду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , з яким банк звернувся 06 липня 2015 року, про дострокове стягнення кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 25 травня 2015 року, а саме: заборгованості за кредитом - 60 627,54 доларів США, заборгованості за процентами - 5 727,20 доларів США та пені - 1 961,34 доларів США, а загалом 68 322,70 доларів США. Відповідно до письмової вимоги банку, направленої на адресу боржника ОСОБА_2 06 червня 2015 року, відправлення якої підтверджено відповідним поштовим реєстром, кредитор змінив дату виконання зобов`язання за договором про іпотечний борг № 953-04/07 від 28 серпня 2007 року, зазначивши, що вимагає від ОСОБА_2 у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги, але не пізніше 37 днів з моменту відправлення цієї вимоги, достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховані штраф/пеню. В листі зазначається загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 25 травня 2015 року, яка становить 68 322,70 доларів США. Ця вимога позичальником не була виконана, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором у зазначеній сумі боргу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Суд апеляційної інстанції, врахувавши вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, дійшов правомірного висновку про те, що після 06 червня 2015 року банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, а тому обґрунтовано змінив судове рішення місцевого суду в частині заборгованості за процентами й, відповідно, розмір загальної заборгованості. Посилання заявника у касаційній скарзі на відсутність розгорнутого розрахунку заборгованості за кредитним договором не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем в порушення положень частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України не було надано доказів на спростування наявності у позичальника боргових зобов'язань за кредитним договором у заявленому позивачем розмірі. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2019 року у незміненій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян