Постанова КЦС ВС № 176/1270/13-ц

Постанова Іменем України 09 грудня 2020 року м. Київ справа № 176/1270/13-ц провадження № 61-7693св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , у якому просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідача без надання іншого житла. На обґрунтування позовних вимог посилалося на таке. 21 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_2 укладений кредитний договір. Відповідно умов зазначеного договору банк надав позичальникові кредит у сумі 9 900 дол. США з кінцевим терміном погашення до 20 серпня 2016 року. На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 315/0806/88-108-Z-1, згідно з умовами якого відповідач передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцеві на праві приватної власності. Пізніше між ПАТ «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладений договір про відступлення право вимоги, відповідно до умов якого право вимоги за зазначеним кредитним договором відступлено на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс». 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, згідно з умовами якого факторингова компанія відступила позивачу право вимоги до боржника за кредитним договором. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 умови кредитного договору неналежним чином не виконував, станом на 01 березня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у сумі 209 992,91 грн. З урахуванням наведеного, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну на неї на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна, виселивши з цієї квартири без надання іншого житла відповідача зі зняттям з реєстраційного обліку. Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2006 року № 315/0806/88-108, яка станом на 01 березня 2013 року становить 209 992,91 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 9 900 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку становить 79 130,70 грн; заборгованості за відсотками - 6 006,35 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 48 008,77 грн; пені - 10 365,75 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 82 853,44 грн, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21 серпня 2006 року № 315/0806/88-108-Z-1, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 19 квітня 2004 року приватним нотаріусом Жовтоводського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дудник Т. В., р-р № 1390 та зареєстрованого Жовтоводським міжміським бюро технічної інвентаризації (далі - Жовтоводське МБТІ) 23 квітня 2004 року у книзі № 53-114, номер запису 24, реєстраційний номер 4676631, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій. Виселено без надання іншого житла ОСОБА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення, а саме: з квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, то у кредитора виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності відповідачу. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що іпотечний договір від 21 серпня 2006 року № 315/0806/88-108-Z-1 містить застереження щодо права продажу банком шляхом укладення від свого імені договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, об`єкта іпотеки. Вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів не підлягають задоволенню, оскільки банк не використав своє право на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави та не навів істотних перешкод для його реалізації. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У травні 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням права на судовий захист. Тому позивач правомірно обрав спосіб захисту - звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справіз підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/17423/17, Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення повністю не відповідає. Суди встановили, що 21 серпня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 315/0806/88-108, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 9 900 дол. США строком до 20 серпня 2016 року зі сплатою 14 відсотків річних. На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 21 серпня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 315/0806/88-108-Z-1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 19 квітня 2004 року приватним нотаріусом Жовтоводського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дудник Т. В., р-р № 1390 та зареєстрованого Жовтоводським МБТІ 23 квітня 2004 року у книзі за № 53-114, номер запису 24, реєстраційний номер 4676631. Право власності на предмет іпотеки підтверджується витягом з Реєстру прав на нерухоме майно від 31 липня 2006 року № 11381939, виданим Жовтоводським МБТІ. Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки становить 14 550 дол. США, що за курсом НБУ на день укладання цього договору в еквіваленті становить 73 477,50 грн (а. с. 43-45). Пізніше між ПАТ «Сведбанк» та ФК «Вектор Плюс» укладений договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги за зазначеним кредитним договором відступлено на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (а. с. 26-33). 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, відповідно до умов якого, останній відступив позивачу право вимоги до боржника, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржником процентів, комісії, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів (а. с. 21-25, 35, 36). Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 01 березня 2013 року у зв`язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору утворилась заборгованість у розмірі 209 992,91 грн, що складається із заборгованості: за кредитом - 9 900 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 79 130,70 грн; заборгованості за відсотками - 6 006,35 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 48 008,77 грн; пені - 10 365,75 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 82 853,44 грн (а. с. 53). На виконання умов кредитного договору та іпотечного договору відповідачу та боржнику направлено вимогу-повідомлення про усунення порушень та попереджено відповідача, що у разі невиконання зазначеної вимоги банк звернеться до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 54). Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України). Відповідно до статей 12 і 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону № 898-IV) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону № 898-IV); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону № 898-IV). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону № 898-IV): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону № 898-IV. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19). Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону № 898-IV), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону № 898-IV передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (такий висновок Верховного Суду України сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16). Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону № 898-IV, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону № 898-IV має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Частина друга статті 36 Закону № 898-IV, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону № 898-IV, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону № 898-IV), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/17423/17). Відповідно до договору іпотеки від 21 серпня 2006 року № 315/0806/88-108-Z-1 сторони погодили способи звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме визначили у договорі іпотеки способи задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя; шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону № 898-IV (пункт 12 договору). Способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18)). Зазначаючи про те, що звертаючись до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк порушив умови договору (іпотечне застереження), апеляційний суд неправильно витлумачив висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 112цс19). Правовідносини у зазначених справах стосуються інших фактичних обставин, зокрема сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону № 898-IV, проте банк звернувся з такими вимогами у судовому порядку. Тому суди зазначили, що такий спосіб захисту є неналежним. Проте у цій справі договором іпотеки передбачені як судові так і позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки, які не є взаємовиключними або першочерговими, а іпотекодержатель на власний розсуд може обрати будь-який з них. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що банк спочатку не реалізував позасудовий спосіб звернення стягнення на предметі іпотеки, оскільки визначений договором позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості. Такі дії не суперечать положенням іпотечного договору та Закону № 898-IV. Отже, оскаржуване судове рішення ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Водночас, зважаючи на порушення судом апеляційної інстанції також норм процесуального права, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору чи залишити в силі рішення суду першої інстанції, виходячи з такого. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції із зазначених ним підстав, не досліджував обставин справи та не перевіряв правильність висновків суду першої інстанції щодо розрахунку заборгованості та задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише зазначив, що банк передчасно звернувся до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, не використав позасудовий спосіб захисту своїх прав, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та є підставою для скасування оскаржуваного рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно повно та всебічно дослідити обставини справи, дати належну оцінку доказам у справі, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін, ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково. Постанову Дніпровського апеляційного суд від 21 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко