Постанова КЦС ВС № 344/7512/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року м. Київ справа № 344/7512/15-ц провадження № 61-2585св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року, ухвалене у складі судді Бородовського С. О., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначало, що 14 вересня 2006 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 11040765000, згідно з умовами якого останній отримав кредит в іноземній валюті у формі кредитної лінії з лімітом 50 000 доларів США на строк до 13 вересня 2017 року зі сплатою 12,3% річних за його користування. Згідно з додатком № 1 до кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватись щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 11040765000 від 14 вересня 2006 року АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», уклало договори поруки: з ОСОБА_2 14 вересня 2006 року № 11040765000/1-п, з ОСОБА_3 14 вересня 2006 року №11040765000/2-п, з ОСОБА_4 14 вересня 2006 року № 11040765000/3-п. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань ОСОБА_1 на 30 березня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 47 401,27 доларів США, що складається з: 29 923,97 доларів США заборгованості за кредитом, 17 477,30 доларів США заборгованості за процентами, а також пені у розмірі 200 417,80 грн, з яких 105 705,15 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 94 712,65 грн - пеня за прострочення сплати процентів. За таких обставин просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та окремо з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суму боргу за договором кредиту № 11040765000 від 14 вересня 2006 року у розмірі 47 401,27 доларів США на користь ПАТ «УкрСиббанк». Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 11040765000 від 14 вересня 2006 року у розмірі 47 401,27 доларів США, яка складається з кредитної заборгованості - 29 923,97 доларів США і заборгованості за процентами - 17 477,30 доларів США та пеню в розмірі 200 417,80 грн, з яких пеня за прострочення сплати кредиту - 105 705,15 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 94 712,65 грн. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 11040765000 від 14 вересня 2006 року у розмірі 47 401,27 доларів США, яка складається з кредитної заборгованості - 29 923,97 доларів США і заборгованості за процентами - 17 477,30 доларів США та пеню в розмірі 200 417,80 грн, з яких пеня за прострочення сплати кредиту - 105 705,15 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 94 712,65 грн. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 11040765000 від 14 вересня 2006 року у розмірі 47 401,27 доларів США, яка складається з кредитної заборгованості - 29 923,97 доларів США і заборгованості за процентами - 17 477,30 доларів США та пеню в розмірі 200 417,80 грн, з яких пеня за прострочення сплати кредиту - 105 705,15 грн, пеня за прострочення сплати процентів - 94 712,65 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту № 11040765000 від 14 вересня 2006 року, що вважав підставою для стягнення з нього грошових коштів. Врахувавши, що належне виконання зобов`язань за цим договором забезпечено договорами поруки, укладеними банком з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов висновку про солідарне стягнення заборгованості. Також суд першої інстанції зазначив, що звернення банком до суду 27 травня 2015 року відбулось у межах встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку пред`явлення вимоги до поручителів. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року - без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про відповідність його висновків обставинами справи, нормам матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про звернення банку із позовом до суду після спливу позовної давності, зазначивши, що відповідачем не подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Крім того, апеляційний суд відхилив посилання відповідача про збільшення банком без його згоди процентної ставки за кредитним договором з 12,3% річних до 24,6% річних, зазначивши, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором відповідачу не нараховувалась заборгованість за збільшеною процентною ставкою. Також апеляційний суд вважав відсутніми підстави для скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку із порушеннями прав поручителів, оскільки останні рішення суду першої інстанції не оскаржували. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У січні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до частини заборгованості. Вказує, що сторонами кредитного договору погоджено повернення кредиту щомісячними платежами, тому перебіг позовної давності починається стосовно кожного окремого платежу. Останній платіж за кредитним договором позичальник сплатив у березні 2011 року, тому заборгованість за кредитом та процентами підлягає стягненню в межах трьох років, що передують даті звернення до суду із позовом. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачами не подавалась заява про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки така заява викладена ОСОБА_3 у заяві про перегляд заочного рішення та окремо заява про застосування наслідків спливу позовної давності подана ОСОБА_1 до суду першої інстанції 21 листопада 2017 року. Заявник вказує на безпідставне стягнення судами попередніх інстанцій заборгованості за процентами, нарахованими банком за підвищеною процентною ставкою, оскільки банком не надано доказів повідомлення позичальника про збільшення розміру процентної ставки з 12,3% річних до 24,6% річних на виконання пункту 9.2 договору кредиту. Також заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій того, що банк неправомірно нарахував проценти за користування кредитом після пред`явлення позичальнику вимоги про дострокове виконання, тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачів процентів після направлення позичальнику досудової вимоги. Заявник вважає, що вказаний висновок судів попередніх інстанції суперечить правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). На думку заявника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України. Враховуючи визначення умовами кредитного договору обов`язку позичальника повернути кредиту періодичними платежами, строк пред`явлення вимоги до поручителя повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного періодичного платежу. Заявник вважає, що оскільки останній платіж за кредитом здійсненний позичальників у березні 2011 року, а вимогу до поручителів банк пред`явив звернувшись до суду із цим позовом 27 травня 2015 року, то за черговими платежами, які необхідно було сплатити з 16 квітня 2018 року до 16 листопада 2014 року, порука є припиненою. Також заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки правильності нарахування пені за кредитним договором, а саме нараховуючи пеню за період з 30 березня 2014 року до 30 березня 2015 року, банк безпідставно застосував для визначення її розміру курс гривні до долара США, який діяв на дату розрахунку, оскільки такий розрахунок необхідно проводити із застосування курсу НБУ, який діяв на час прострочення, що відповідає умовам укладеного сторонами договору. Крім того, суди попередніх інстанцій помилково стягнули з відповідачів пеню, нараховану банком поза межами строку кредитування. Також, на думку заявника, нарахований розмір пені є надзвичайно великим, тому суди на виконання частини третьої статті 551 ЦК України повинні були зменшити її розмір. Заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності відповідачів та належним чином не повідомлено її про дату, час і місце судового засідання. Позиція інших учасників справи У серпні 2019 року представник ПАТ «УкрСиббанк» - адвокат Гладиш Я. М. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у яких послалася на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального та процесуального права. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку і ухвалою цього ж суду від 9 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 вересня 2006 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 11040765000, відповідно до умов якого останній отримав кредит в іноземній валюті шляхом відкриття кредитної лінії з лімітом 50 000 доларів США, кінцевім терміном повернення 13 вересня 2017 року зі сплатою 12,3% річних за користування кредитом. Додатком № 1 до договору встановлено графік погашення кредиту щомісячними платежами. У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», 14 вересня 2006 року уклав наступні договори поруки: № 11040765000/1-п з ОСОБА_2 , № 11040765000/2-п з ОСОБА_3 та № 11040765000/3-п з ОСОБА_4 . Відповідно до пунктів 1.3 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, зокрема, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, обумовлених умовами кредитного договору. З розрахунку заборгованості суди встановили, що на 30 березня 2015 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 47 401,27 доларів США, з яких: 29 923,97 доларів США - заборгованість за кредитом, 17 477,30 доларів США - заборгованість за процентами, а також пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів становила 200 417,80 грн, з яких: 105 705,15 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості кредитом, 94 712,65 грн - пеня несвоєчасне погашення процентів. Розрахунок пені здійснено за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на 30 березня 2015 року. Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 сплатив 28 березня 2011 року. 28 листопада 2014 року банк направляв на адресу відповідачів вимоги щодо погашення простроченого зобов`язання протягом 31 календарного дня з дати одержання надісланого повідомлення у розмірі 17 045,39 доларів США заборгованості за кредитом та 15 536,81 доларів США заборгованості за процентами.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків. Щодо позовної давності Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15. Додатком № 1 до договору кредиту № 1104076500 встановлено графік погашення кредиту щомісячними платежами. Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 сплатив 28 березня 2011 року. Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не заявляв про її застосування. Проте із вказаними висновками погодитись не можна, виходячи із наступного. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зі змісту заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення вбачається, що остання заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що з квітня 2011 року позичальник не виконував зобов`язання зі сплати щомісячних платежів, тому з цього часу почався перебіг позовної давності за окремими платежами, однак із цим позовом банк у 27 травня 2015 року. На думку заявника, за платежами, строк сплати яких настав до 27 травня 2012 року спливла позовна давність. Крім того, матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, яка подана до суду першої інстанції 21 листопада 2017 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено правовий висновок про те, що якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не перевірив факт заявлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу позовної давності, не встановлював обставин щодо початку перебігу позовної давності за кожним щомісячним платежем, а суд касаційної інстанції, в силу наданих йому цивільним процесуальним законодавством повноважень, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Щодо правомірності нарахування кредитором проценті за користування кредитом та пені Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У пункті 1.3.1 кредитного договору визначено, що за використання кредитних коштів протягом тридцяти календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2 цього договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку передбаченому пунктом 9.2 договору, застосовується розмір процентної ставки діючий за цим договором в попередньому місяці. Пунктом 9.2 договору кредиту визначено, що відповідно до вимог статті 651 ЦК України протягом дії цього договору банк відповідно до умов пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки у сторону збільшення у разі настання певних обставин. Сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 9.2 договору, банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку а саме: банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що зазначена у розділі 12 цього договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси; такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із встановлюваним згідно з умовами цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, зобов`язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання банком в порядку та терміни, визначені цим пунктом договору, такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього договору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконав умови кредитного договору щодо сплати кредиту, процентів та інших платежів. Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування процентів за підвищеною процентною ставкою апеляційний суд виходив з того, що банк не застосовував підвищену процентну ставку при нарахування процентів. Проте апеляційним судом не взято до уваги, що банк в односторонньому порядку згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком неодноразово змінював процентну ставку з 12,3% до 24,6%, не повідомивши про це належним чином позичальника та поручителів відповідно до процедур, визначених кредитним договором. Апеляційним судом не перевірено, чи надсилав банк повідомлення про збільшення процентної ставки, чи вручено воно позичальнику, не досліджено періоду та дотримання процедури направлення такого сповіщення позичальника. Таким чином, суди попередніх інстанцій без достатніх підстав дійшли висновку про правильність визначення розміру заборгованості з урахуванням збільшеної процентної ставки за кредитним договором, такий висновок є передчасним та ґрунтується на припущеннях. Крім того, судами встановлено, що 28 листопада 2014 року банк направляв на адресу відповідачів вимоги щодо погашення простроченого зобов`язання у розмірі 17 045,39 доларів США заборгованості за кредитом та 15 536,81 доларів США заборгованості за процентами протягом 31 календарного дня направлення повідомлення. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) викладено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У пункті 11.1 кредитного договору сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору, та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вказаного повідомлення (вимоги), вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. При цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. Однак апеляційний суд не перевірив, чи змінило (якщо так, то з якого часу) строк виконання основного зобов`язання направлення ПАТ «УкрСиббанк» 21 листопада 2014 року на адресу позичальника і поручителів вимог про стягнення кредитної заборгованості, оскільки в такому випадку банк позбавлений права нараховувати проценти за кредитним договором після закінчення строку кредитування, а також обумовлену в договорі неустойку, але має право на стягнення сум, нарахованих в межах цього строку. Встановлення вказаних обставин впливає на визначення розміру кредитної заборгованості. Крім того, апеляційним судом не перевірено правильність розрахунку пені за період з 30 квітня 2014 року до 30 травня 2015 року, зокрема, в частині застосування курсу долара США до національної валюти. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»). У справі, що переглядається, позивач, хоча і заявив до стягнення пеню в гривні, проте безпідставно розрахував її у доларах США за весь період, а не в національній валюті України в еквіваленті до долару США за кожний період нарахування. Здійснюючи розрахунок пені, позивач застосував курс долара США до гривні встановлений НБУ на 30 травня 2015 року. Перевіряючи розрахунок, суд апеляційної інстанції не врахував, що визначення ж суми простроченого платежу, на яку нараховується пеня, має здійснюватися у гривні за курсом НБУ на день прострочення, а не на час пред`явлення позову. За таких обставин, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про правомірність нарахування банком пені у заявленому розмірі. Щодо припинення поруки Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції Кодексу, чинній на момент виникнення спірних правовідносин порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18) викладено правовий висновок про те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням. У справі, яка переглядається, згідно з умовами графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною договору кредиту, чергові платежі позичальник повинен сплачувати кожного місяця. При цьому за договором поруки поручителі відповідають у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів починається перебіг та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя. Якщо банк пред`явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Таким чином, аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання. Встановивши, що останній платіж за договором кредиту ОСОБА_1 сплатив 28 березня 2011 року, а вимогу до поручителів банк пред`явив звернувшись до суду 27 травня 2015 року, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про солідарну відповідальність поручителів за усіма платежами, заявленими банком до стягнення. Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення спору, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором, перебігу позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу в межах строку кредитування, не перевірив, чи дотримано позивачем строк пред`явлення вимоги до поручителів стосовно кожного щомісячного платежу, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі. Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. За таких обставин прийнята судом апеляційної інстанції постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Крім того, підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неврахування того, що суд першої інстанції не повідомив її про дату, час і місце судових засідань, оскільки ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції з цих підстав в апеляційному порядку не оскаржила. Під час нового розгляду справи належить врахувати викладене, надати оцінку заявам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, встановити обсяг відповідальності поручителів та дійсний розмір заборгованості за договором кредиту, з урахуванням висновків, викладених в цій постанові, надати оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції з урахуванням статті 367 ЦПК України, ухваливши судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись статтею 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданової С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов