Постанова 4855 № 826/9331/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9331/18 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року (прийняте за наслідком розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суддя Качур І.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 4335-17 від 18.06.2015. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС в м. Києві № 4335-17 від 18.06.2015 року; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409, 60 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління Державної податкової служби в місті Києві подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних виимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що легковий автомобіль позивача з об`ємом двигуна 4367 куб.см. є об`єктом оподаткування транспортним податком. Крім того, апелянт наголошує, що станом на день подання позову судовий збір становив 704, 80 грн. і такий був сплачений позивачем, а тому судом першої інстанції неправомірно покладено на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409, 60 грн. Від позивача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 08.02.2014 є власником легкового автомобіля Land Rover Range Rover, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 4367 куб. см., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . Як стверджує позивач, у березні 2018 року при спробі здійснення угоди щодо відчуження майна він дізнався про те, що його майно знаходиться у податковій заставі у зв`язку з наявністю податкового боргу зі сплати транспортного податку з фізичних осіб. Після звернення до органу ДФС представник позивача за довіреністю 20.04.2018 у приміщенні ГУ ДФС у місті Києві за адресою вул. Лєскова, 2, що у місті Києві під власний підпис отримала копії податкових повідомлень-рішень, в тому числі ППР №4335-17 від 18.06.2015 з визначеним податковим зобов`язанням зі сплати транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн за 2015 p., код податку 18011001. З метою скасування податкової застави, наявність якої була перешкодою при здійсненні позивачем своїх цивільних прав щодо розпорядження належним йому майном, позивач виконав вимоги органу ДФС щодо сплати транспортного податку за 2015-2016 роки у розмірі 52 500,00 грн., а також сплатив штраф у розмірі 10 500,00 грн. та пеню у розмірі 3773,26 грн., що підтверджується квитанціями від 20.04.2018 за номерами 0.0.1005488442.1, № 0.0.1017435170.1 та №0.0.1017435736.1. Однак, вважаючи протиправним винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування податкового зобов`язання в такому разі суперечить нормам підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, яким визначено, що рішення про вставлен ня місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), в іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (надалі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Статтею 4 Податкового кодексу України визначені основні засади, на яких ґрунтується податкове законодавство України. Зокрема, до основоположних принципів податкового законодавства належать: - визначений в п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, яким передбачено забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; - визначений в п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; - визначений в п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип соціальної справедливості, яким передбачено установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; - визначений в п.п. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, тощо. Будь-які нормативні акти в сфері оподаткування та зміни до них мають ґрунтуватись на вказаних вище принципах та не суперечити їм. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII внесено зміни до ПК України, які набрали чинності з 01.01.2015. Зокрема, введено новий транспортний податок. Згідно положень названої статті (п. 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування. Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 см3. Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі. Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу. Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку. З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Положення про транспортний податок (Додаток 2 до рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку"), яким встановлено в місті Києві новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік. Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак, суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування. Разом з тим, щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, як вбачається з матеріалів справи, позиваем заявлено одну вимогу майнового характеру (25000 грн.), 1% з якої становить 250 грн., що є не меншим 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня 2018 року - 1762 грн.; 1762, 00 грн. *0, 4 = 704, 80 грн.), а відтак, сплат підлягав судовий збір у розмірі 704, 80 грн. Під час подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1409, 60 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1058804440.і від 13.06.2018 (а.с.3, т.1). Разом з тим, оскільки судовий збір за подання даного позову становив 704, 80 грн., а сума у розмірі 704, 80 грн. (1409, 60 - 704, 80) є надміру сплаченими кошттами, то сплачений позивачем під час подання позовної заяви судовий збір в розмірі 704, 80 грн. підлягав відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у даній справі, а нші частина стягненню з відповідача не підлягала. Отже, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, та є підставою для його зміни в резолютивній частині. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвело до помилкового вирішення справи в частині розподілу судових витрат та стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві витрати по сплаті судового збору у розмірі 704, 80 грн., а відтак, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для задоволення позову. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року змінити резолютивній частині, виклаши абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267) витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.» В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов А.Б. Парінов