Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/681/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/681/20 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Аліменка В.О., Пилипенко О.Є., секретаря Ткаченка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департамента соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Департамента соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Департамент соцзахисту Черкаської ОДА) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиправлення помилки з обліку та відображення у звітності бюджетної кредиторської заборгованості з відшкодування їй витрат за самостійно придбане житло згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в заниженому розмірі 194040,00 грн. взамін належних 247450,00 грн. та зобов`язання виправити помилку та відобразити у звітності кредиторську заборгованість в розмірі, визначеному пунктом 8 Порядка використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1198, що відповідає фактично понесеним витратам в розмірі 247450,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що як особа, яка переселилася в м. Черкаси з території радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має право на відшкодування коштів за самостійно придбане житло у розмірі 247450,00 грн. відповідно до фактичних витрат згідно з договором купівлі - продажу квартири, що не перевищує максимальної суми відшкодування. Відповідач, на переконання позивача, під час передачі йому бюджетного зобов`язання у 2016 році мав привести суми відшкодування у відповідність до вимог законодавства України. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом не наведено розрахунка належної до відшкодування суми та не зазначено підстав для неприйняття наданого позивачем розрахунку. Посилання на рішення суду у справі №580/1641/19 як на обставину для звільнення від доказування є помилковим, оскільки в рамах зазначеної справи розглянуто спір між іншими сторонами та про інший предмет. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач уважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а тому просить в задоволенні скарги відмовити. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що 06 грудня 2001 року Черкаською обласною державною адміністрацією видано направлення серії ЧК №47 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які переселяються із смт. Катеринопіль Черкаської області відповідно до статті 43 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За вказаним направленням надається право на одержання, будівництво або придбання житла і працевлаштування у м. Черкаси. 20 липня 2007 року між позивачем (покупець) та ОСОБА_4 (продавець) укладено договір купівлі-продажу квартири (далі - договір), за яким продавець продає та зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти належну продавцю на праві власності квартиру. Згідно з пунктом 4 цього договора вказана квартира продана за 247450 грн. На виконання вимог указа Президента України «Про внесення змін до указів Президента України від 6 квітня 2011 року №389 та №397» від 02 вересня 2013 року №472 та згідно Акту прийняття-передачі заборгованості за бюджетною програмою КПКВ 3201200 «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 25 лютого 2014 року Мінсоцполітики прийняло, а Міністерство з надзвичайних ситуацій передало за розпорядником коштів - Черкаською обласною державною адміністрацією кредиторську заборгованість на суму 547,3 тис. грн станом на 01 січня 2014 року, у тому числі 194040,00 грн. відшкодування коштів позивачу. Відповідно до листа Департамента соцзахисту Черкаської ОДА від 09 вересня 2019 року кредиторська заборгованість перед позивачем у сумі 194040,00 грн. відображена у додатках 18, 27 «Довідка про дебіторську та кредиторську заборгованість за операціями, які не відображаються у формі №7-д, №7-м «Звіт про заборгованість за бюджетними коштами». Уважаючи бездіяльність відповідача щодо відображення кредиторської заборгованості у розмірі фактично понесених нею витрат на придбання житла протиправною, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду. Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для відображення суми кредиторської заборгованості у більшому розмірі відсутні. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ). Відповідно до статті 4 цього Закону кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об`єктивної інформації про радіаційну обстановку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров`я самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення. Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантованого добровільного відселення, створюються умови для відселення. Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також сім`ї, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, проживати в цій зоні не можуть, або у разі перевищення індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення людини понад 70 мЗв (7 бер) за життя. Частина 6 цієї правової норми визначає, що громадяни, які відселяються або самостійно переселяються, користуються компенсаціями, передбаченими цим Законом. Згідно з частиною 3 статті 32 Закону України №796-ХІІ для забезпечення житлом сімей, які відселяються або самостійно переселяються відповідно до статті 4 цього Закону за направленнями обласних державних адміністрацій, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, підприємства, установи та організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті України (крім м. Києва та курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки і квартири державного і громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю. Якщо жила площа будинку (квартири), що купується, перевищує 13,65 квадратного метра на кожного члена сім`ї, вартість зайвої площі і частини надвірних будівель, збудованих не за встановленими проектами, сплачує громадянин. Громадянам, які збудували чи купили за власні кошти жилі будинки садибного типу з надвірними будівлями, а також жилі приміщення в будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів, відшкодовується їх вартість у розмірах, визначених місцевими радами за обраним місцем проживання. Відповідно до статті 63 розділа Х «Заключні положення» Закону України № 796-XII фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1198 (далі - Порядок №1198), визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - бюджетні кошти). Відповідно до пункта 2 цього Порядка головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство надзвичайних ситуацій (далі - МНС), розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, головні управління (управління) МНС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - розпорядники) відповідно до розподілу, затвердженого МНС. Згідно пункта 3 Порядка №1198 МНС здійснює розподіл бюджетних коштів між розпорядниками з урахуванням кількості громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які відселяються із зони безумовного (обов`язкового) відселення, потребують поліпшення житлових умов та які самостійно переселяються із зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного контролю, згідно з даними, поданими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями. Указом Президента України «Про внесення змін до указів Президента України від 6 квітня 2011 року №389 та №397» від 02 вересня 2013 року №472 повноваження з організації та координування роботи із забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передано Міністерству соціальної політики України. Пункт 4 Порядка №1198 визначає, що бюджетні кошти спрямовуються, зокрема, на відшкодування витрат громадянам, які переселилися за направленнями облдержадміністрацій з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, за самостійно придбане (збудоване) ними житло, в тому числі у житлово-будівельних кооперативах; виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми. Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. На підставі частини 2 цієї правової норми головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради. Частиною 5 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів: 1) розробляє план діяльності на середньостроковий період (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних проектів) з урахуванням Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету), закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку; 2) організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; 5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною 7 статті 20 цього Кодексу; 6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, при цьому забезпечуючи: своєчасність затвердження паспортів бюджетних програм, достовірність і повноту інформації, що в них міститься; відповідність змісту паспортів бюджетних програм закону про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) та/або розпису бюджету (крім випадків внесення змін до паспортів бюджетних програм у разі внесення змін до спеціального фонду кошторису бюджетної установи в частині власних надходжень бюджетних установ), порядкам використання бюджетних коштів і правилам складання паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання; підтвердження результативних показників бюджетних програм офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерського, статистичного та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, запровадження форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку для збору такої інформації. 61) організовує та здійснює моніторинг виконання бюджетних програм, здійснює оцінку їх ефективності; 7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; 8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії; 9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів; 10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством; 11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Як вірно установлено місцевим судом, головним розпорядником бюджетних коштів за програмою КПКВ 3201200 «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 2014 року є Міністерство соціальної політики України. Своєю чергою відповідач є розпорядником коштів нижчого рівня за цією програмою. На підставі частини 6 статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань. Відповідно до частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем правомірно зареєстровано бюджетне зобов`язання з кредиторської заборгованості для відшкодування позивачу витрат за самостійно придбане житло в розмірі 194040,00 грн., яке було передано відповідачу управлінням цивільного захисту населення Черкаської ОДА згідно з наказом від 18 червня 2016 року №60/46-03. Позаяк, відповідач є розпорядником нижчого рівня, а тому позбавлений можливості реєструвати бюджетне зобов`язання у іншому, ніж прийнято розпорядком вищого рівня, розмірі. Також колегія суддів наголошує, що в рамках розгляду справи №580/1641/19 за позовом ОСОБА_1 судами встановлено відсутність у неї права на відшкодування витрат за самостійно придбане житло в розмірі 247450,00 грн. Відтак, відповідно до приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції правильно визнав цю обставину такою, що не потребує доказування у справі, що переглядається. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді В.О. Аліменко О.Є. Пилипенко